LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна → Історія. Історичні науки

Всього — 2188 Сторінка 8 із 110

141. Відносини радянської держави та православної церкви в Криму в кінці 40-х - на початку 60-х років ХХ століття

Автореф. дис... канд. іст. наук07.00.01 Ж.В. Канталінська; Запоріз. держ. ун-т. — Запоріжжя, 2003. — 20 с. — укp.

Узагальнено та проаналізовано нормативно-правові акти, постанови партійних органів, які визначали основні принципи контролю та регламентації з боку держави діяльності релігійних організацій в Криму в 1940 - 1960 рр. Аргументовано прийняття низки інструкцій, що санкціонували протиправні дії влади, визначено новий правовий статус Російської православної церкви (РЦП), простежено хід виконання цих документів. Досліджено й узагальнено форми та методи діяльності партійних організацій, державних органів стосовно антирелігійної роботи, яка фактично перетворилась у боротьбу з релігійними організаціями. Висвітлено особливості антирелігійної роботи в Криму, зокрема обгрунтовано тезу, що вона проводилась за умов діяльності різних релігійних конфесій та багатонаціонального складу населення півострова. Простежено генезис діяльності нового інституту державної влади - Ради у справах РПЦ при Раді Міністрів СРСР та її підрозділу - уповноваженого Ради по Кримській області. Проведено періодизацію основних етапів руйнації релігійних організацій у Криму. Установлено основні напрямки боротьби з ними: економічні утиски духовенства; знищення матеріальної бази конфесій; розкольницьку діяльність серед духовенства та віруючих; постійні переслідування церковнослужителів та репресії серед них. Узагальнено та викладено характеристику трагічних наслідків закриття та знищення православних храмів, монастирів, пам'ятників архітектури зазначеного періоду в Криму.

142. Відродження освіти та культури кримських татар на етапі становлення незалежності України (1991 - 2001 рр.)

Автореф. дис... канд. іст. наук07.00.01 О.В. Латишева; Харк. нац. ун-т ім. В.Н.Каразіна. — Х., 2004. — 18 с. — укp.

З використанням різноманітних джерел досліджено процес становлення та розвитку системи освіти, науки й культури кримських татар у період повернення на історичну батьківщину. Проаналізовано прийняті закони Верховної Ради України, укази та доручення Президента України, постанови й рішення Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти й документи Верховної Ради Автономної республіки Крим (АРК), постанови та розпорядження Ради Міністрів АРК. Показано діяльність державних органів влади України, органів влади АРК, роль кримськотатарських громадських організацій й участь міжнародних організацій у становленні освіти й культури репатріантів. Зазначено, що процес відродження освіти й культури у найближчий період повинен підтримуватися та спиратися на стабільну державну програму й охоплювати якомога ширше всі сторони освітніх і культурних процесів, що відбуваються у кримськотатарському соціумі.

143. Відродження та розвиток соціал-демократичного руху в Україні в 90-х рр. XX ст.

Автореф. дис... канд. іст. наук07.00.01 О.М. Назарчук; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2003. — 15 с. — укp.

Комплексно досліджено історію становлення соціал-демократичного руху в Україні у 1990 рр. XX ст. за допомогою аналізу процесу створення, розвитку та діяльності партій - його репрезентантів - партії "Соціал-демократичного Союзу", Соціал-демократичної партії України, Соціал-демократичної партії України (об'єднаної), Української соціал-демократичної партії. З'ясовано ідеологічний зміст, історичну традицію та передумови відродження соціал-демократії в Україні. Досліджено хід організаційної розбудови соціал-демократичних партій, їх громадсько-політичну та міжнародну діяльність.

144. Відродження традиційних свят та обрядів в сучасних умовах культурного життя Криму

Автореф. дис... канд. мистецтвознав.17.00.01 Л.В. Узунова; Держ. акад. керів. кадрів культури і мистец. — К., 2003. — 18 с. — укp.

Проаналізовано історіографію вивчення культури даного регіону та розглянуто особливості міграційних процесів, що вплинули на її формування. Зазначено, що особливу увагу приділено характеристикам сучасного стану міжконфесійних та етнонаціональних відносин, а також визначено напрямки культурної політики щодо їх урегулювання. Обгрунтовано необхідність повернення традиційних для півострова форм святковообрядової культури як засобу, що сприятиме духовному взаєморозумінню між представниками різних національних меншин та етнічних груп, які зараз мешкають на півострові. Акцентовано увагу на типових ознаках святковообрядових традицій, які об'єднують їх між собою, незалежно від етнічної та релігійної визначеності. Запропоновано уточнену методику етнографічних досліджень у кримському регіоні та розглянуто перспективну для нього програму-модель організації просвітницької діяльності.

145. Візантиністика в Київській Духовній Академії в 1819-1919 рр.

Автореф. дис... канд. іст. наук07.00.06 О.В. Файда; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. — Л., 2006. — 20 с. — укp.

Проведено комплексне дослідження загальних тенденцій та особливостей розвитку візантиністики у Київській Духовній Академії - вищому освітньо-науковому закладі Православної церкви на українських землях у XIX - на початку XX ст. З'ясовано, що візантинознавство посідало одне з чільних місць у навчальних програмах, структурі навчально-наукових підрозділів, формуванні контактів закладу з іншими науково-дослідними інституціями та відігравало помітну роль у підвищенні наукової кваліфікації викладачів і студентів Академії. Висвітлено, що дослідження минулого Візантії в Академії здійснювалося за посередництвом історико-богословських наук, насамперед, церковної історії, патрології, літургіки та церковної археології. Доведено, що науково-педагогічна діяльність визначних візантиністів закладу, їхній внесок у розвиток української, російської та світової візантиністики, а також візантинознавчий доробок талановитих студентів закладу, сприяли становленню Київської Духовної Академії як одного з провідних центрів візантиністики в Російській імперії.

146. Візантійсько-балканські впливи на розвиток інтролігаторства в монастирях та церквах Київської метрополії XIV - XVII ст.

Автореф. дис... канд. іст. наук07.00.06 С.В. Зінченко; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. — Л., 2007. — 20 с. — укp.

Проведено узагальнювальне історико-кодикологічне дослідження особливостей конструкції та декоративного оздоблення візантійських оправ Сучавської митрополії та Львівської і Перемишльської єпархій Київської митрополії XIV - XVII ст. Виявлено та досліджено масив оправ, виконаних за візантійською технікою оправлення, що зберігаються у книгозбірнях України, а саме: Національному музеї у Львові, Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника НАН України, Науковій бібліотеці Львівського національного університету ім. І.Франка, Національній бібліотеці України ім. В.І.Вернадського та Національній бібліотеці у Варшаві. Визначено основні методичні принципи описування та специфічні особливості конструкції оправ цього періоду. З'ясовано візантійсько-балканські впливи на розвиток інтролігаторства у монастирях і церквах Київської митрополії XIV - XVII ст., а також зміни в їх конструкції, що відбулися під впливом європейської традиції оправлення кодексів.

147. Візантія і кочівники Північного Причорномор'я X - XI ст.: історіографія проблеми

Автореф. дис... канд. іст. наук07.00.06 М.М. Мельник; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. — Л., 2007. — 18 с. — укp.

Досліджено історіографію стосунків Візантії та кочівників Північного Причорномор'я X - XI ст. На базі широкого кола джерел розлянуто основні періоди й етапи вивчення цієї проблеми. Доведено, що зміна джерельної бази щодо даного вивчення суттєво вплинула на стан її розробки. Писемні джерела до середини XX ст. були основними для дослідження, починаючи з 1960-х рр. такої ролі набули ареологічні, німізматичні та інші матеріальні джерела. Стан зазначеного вивчення залежав від тенденцій національних історіографій країн Центральної, Східної та Південно-Східної Європи. Дослідження частою мірою мали риси орієнталістичного дискурсу, а саме: роль кочівників в історичних подіях або замовчувалася, або висвітлювалася як негативна. Поступ світової візантивістики в цілому збігався з досягненням у вивченні проблем. Дослідження вчених з країн Південо-Східної Європи суттєво впливали на висновки представників відомих візантійських центрів. Визначено пропозиції щодо подальшої наукової розробки проблеми, а саме: необхідність узагальнення результатів археологічних досліджень пам'яток кочівників на території країн басейну Дунаю, ширшого залучення східних і латиноамериканських писемних джерел, даних палеоантропології.

148. Війна Української Народної Республіки зі Збройними Силами Півдня Росії (осінь 1919 р.)

Автореф. дис... канд. іст. наук07.00.01 М.А. Ковальчук; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2005. — 19 с. — укp.

Вперше у вітчизняній історіографії досліджено причини виникнення воєнного конфлікту між Українською Народною Республікою (УНР) та Збройними Силами Півдня Росії (ЗСПР) під командуванням генерала Денікіна восени 1919 р. На підставі вивчення широкого кола історичних джерел, вперше залучених до наукового обігу архівних матеріалів і мемуарів встановлено причини виникнення війни між УНР та ЗСПР і розглянуто основні етапи боротьби українських збройних сил з білогвардійськими військами Півдня Росії. Досліджено бойову діяльність військ УНР та української Галицької армії, спрямовану на захист національної державності, у боротьбі проти білогвардійців. Визначено роль і місце даних подій у подальшому розвитку українських національно-визвольних змагань та показано їх вплив на перебіг громадянської війни в Росії у 1917 - 1920 рр. Встановлено причини поразки УНР у війні проти ЗСПР, виявлено ряд суттєвих неточностей і фальсифікацій в історіографії щодо висвітлення досліджуваної проблеми. До наукового обігу введено значну кількість документів і матеріалів, на підставі яких відтворено один з найменш досліджених періодів боротьби за українську державність у 1917 - 1921 рр.

149. Військо Запорозьке Низове і київські чоловічі монастирі в XVII - XVIII ст.: еволюція взаємовідносин

Автореф. дис... канд. іст. наук07.00.01 О.С. Кузьмук; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2005. — 16 с. — укp.

Досліджено аспект взаємозв'язків київських чоловічих монастирів і Війська Запорізького Низового у XVII - XVIII ст. З'ясовано причини обрання низовими козаками Межигір'я як парафіяльного монастиря. Показано різні сфери діяльності межигірських ченців на території Запоріжжя. Досліджено проблему поділу "духовної" влади над січовиками між ставропігійним Межигірським і кафедральним Св.-Софійським монастирями. Розглянуто місце начальників січових церков, настоятелів амарського монастиря та старокодацьких намісників у структурі управління церковними справами Війська Запорозького Низового. Установлено, що у період "атакування Січі" Церква на Запоріжжі була підконтрольна Київським митрополитам. З'ясовано, що інші київські чоловічі обителі не брали участь в управлінні Церквою на Запоріжжі. З'ясовано умови збору милостині та Січі київськими монахами, а також розглянуто зворотний бік зв'язку - постриг запорожців у ченці та їх паломництва до київських святинь. Спростовано традиційний погляд на виключну релігійність низових козаків у порівнянні з іншими верствами населення тогочасної України.

150. Військова служба запорозького козацтва періоду Нової Січі в російсько-турецьких війнах

Автореф. дис... канд. іст. наук07.00.01 Г.Г. Шпитальов; Запоріз. держ. ун-т. — Запоріжжя, 2002. — 16 с. — укp.

З'ясовано організаційно-функціональну структуру, особливості комплектації, мобілізації, управління, бойової підготовки та забезпечення Війська Запорізького періоду Нової Січі та визначено місце запорізького козацтва в системі збройних сил Російської імперії. Реконструйовано бойовий шлях і конкретизовано особливості військової служби підрозділів Війська Запорізького у ході російсько-турецьких війн 1735 - 1739 рр. та 1768 - 1774 рр. Визначено ступінь відповідності бойових традицій і воєнного мистецтва Запорізького козацтва європейській воєнній теорії та практиці XVIII ст. Висвітлено роль бойового досвіду запорізького козацтва періоду Нової Січі у боротьбі з турецько-татарськими військами у подальшому розвитку воєнної справи України та Росії.

151. Військова справа в слобідських козацьких полках у другій половині XVII - першій половині XVIII ст.

Автореф. дис... канд. іст. наук07.00.01 Д.В. Журавльов; Харк. нац. ун-т ім. В.Н.Каразіна. — Х., 2003. — 22 с. — укp.

Доведено, що військова справа в слобідських полках розвивалася в руслі загальноукраїнської козацької традиції, але їй була притаманна і певна специфіка (першорядна роль кінноти, фортифікацій тощо). Показано вплив військового критерію на процес заселення Слобідської України XVII - XVIII ст., досліджено зміни, що відбувалися в козацькому середовищі в цей період під впливом все тіснішої інкорпорації даного війська до загальноросійських імперських військових структур. Проаналізовано військову організацію, комплектування, забезпечення, роди військ та озброєння слобідського козацтва. Приділено увагу історії воєн і збройних конфліктів XVII - XVIII ст., у яких брали участь слобідські козаки, що залучалися до численних обтяжливих походів як досвідчена та ефективна іррегулярна кіннота.

152. Військове будівництво в Україні періоду Центральної Ради

Автореф. дис... д-ра іст. наук07.00.01 В.Є. Голубко; Ін-т українознав. ім. І.Крип'якевича НАН України. — Л., 1998. — 32 с. — укp.

У дисертації досліджується військовий український національно-визвольний рух та будівництво Збройних Сил України після повалення самодержавства в Росії до першої чверті 1918 р. Аналізується політика Центральної Ради, уряду УНР, українських партій та їх чільних діячів щодо ролі національних Збройних Сил у державному будівництві України, у захисті її суверенитету, етапи військового будівництва та створення регулярних Збройних Сил України.

153. Військове співробітництво України з НАТО в 90-х роках XX - на початку XXI ст. (історико-аналітичний аспект)

автореф. дис... канд. іст. наук07.00.01 Н.Г. Стевенс; Черкас. нац. ун-т ім. Б.Хмельницького. — Черкаси, 2008. — 20 с. — укp.

Досліджено обставини, які зумовили необхідність уточнення ролі та місця, завдань Збройних сил (ЗС) України у загальній системі оборони держави. Розроблено нові за змістом підходи для вирішенння кардинальних завдань військового будівництва. Візначено, що НАТО є одним з найбільш могутніх воєнно-політичних блоків. Зважаючи на те, що територія НАТО впритул наблизилася до кордонів України внаслідок розширення Альянсу на Схід, зроблено припущення, що його стратегія буде суттєво впливати на формування пріоритетів зовнішньої політики України. Зростання ролі співробітництва ЗС України з НАТО зумовлене становленням і безперецедентним поширенням між країнами євроатлантичного регіону відносин партнерства та довіри у воєнній сфері, поступовим формуванням нової системи міжнародної та європейської безпеки. Зазначено, що активна участь України та її ЗС у цих процесах значно підвищила авторитет Української держави на міжнародній арені, забезпечила визнання її як впливового чинника та суб'єкта у новостворюваних системах безпеки. Визначено стан наукової розробки й охарактеризовано джерела з історії співробітництва ЗС України з НАТО у 1991 - 2004 рр. Введено до наукового обігу велику кількість документів, зокрема архівних. На їх базі проаналізовано суттєві аспекти проблеми (наприклад, ставлення до неї різних політичних діячів, політичних партій, широких кіл громадськості). Запропоновано періодизацію співробітництва у контексті історії ЗС України і НАТО. Висвітлено конкретні схеми їх співробітництва.

154. Військові традиції українських козаків у кінці XIX - на початку ХХ ст. та їх відродження в новітню добу

автореф. дис... д-ра іст. наук07.00.01 В.В. Задунайський; Донец. нац. ун-т. — Донецьк, 2007. — 37 с. — укp.

Вперше комплексно досліджено військові традиції українських козаків на межі XIX - XX ст. та їх відродження у новітню добу. Доведено збереження та використання військових традицій українських козаків на межі XIX - XX ст. у козацькому родовому середовищі на Кубані, в якому домінували українці. Показано суттєвий вплив на збереження військових традицій українського козацтва їх юридичного підтвердження Російською імперією. З'ясовано, що важливою складовою українських військових козацьких традицій є бойове мистецтво, виникнення й існування якого обумовлювалось військовими засадами буття козацької верстви. Проаналізовано військово-тактичні досягнення українських козаків та запозичення відповідних навичок і вмінь іншими козацькими, а також російськими й польськими кінними формуваннями. Виявлено переваги прикладного змісту особистого козацького бойового вишколу та мистецтва в кінці XIX - першій половині XX ст. у порівнянні з військомим досвідом кавалеристів провідних країн Європи. Виокремлено основні періоди відродження військово-козацьких традицій у новітні часи, що закономірно співпали з визначальними подіями історії України (революцією 1917 - 1920 рр., Другою світовою війною, становленням незалежної держави). З'ясовано, що даний зв'язок обумовлений впливом козацької спадщини на формування та реалізацію української національної ідеї. Встановлено, що за умов революційних зрушень (1917 - 1920 рр.) на українських етнічних землях відбулись найбільш широкомасштабні спроби відродження військово-козацьких традицій у новітню добу, що свідчить про їх загальнонаціональне значення. Досліджено участь козацьких формувань у бойових діях у період Другої світової війни, зокрема, проаналізовано досвід використання військово-прикладних традицій козаків. Зроблено висновок про обмеженість спроб відродження військово-козацької спадщини. Доведено, що брак знань та недалекоглядність більшості активістів сучасного козацького відродження перешкоджають комплексній трансформації українських військово-козацьких традицій у прийнятні для сьогодення форми.

155. Військово-інженерне забезпечення оборонної політики Візантії у Північному Причорномор'ї (кінець IV - початок VII ст.)

Автореф. дис... канд. іст. наук07.00.02 О.В. Вус; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. — Л., 2007. — 18 с. — укp.

З використанням джерельних матеріалів досліджено військово-інженерну практику візантійського уряду у Північному Причорномор'ї наприкінці IV - на початку VII ст. Після того, як Кримський і Таманський півострови увійшли до сфери інтересів Візантії, ромеї розгорнули масштабне військове будівництво з метою створення інженерного прикриття головних форпостів імперії (Херсона та Боспору) і населеного візантійськими союзниками Південно-Західного Криму ("країни Дорі"). Ромеї відновили укріплення приморських фортець, утворили систему інженерної оборони на південному узбережжі півострова та звели захисний рубіж на межі Кримських гір і степу.

156. Військово-політична діяльність Директорії УНР (1918 - 1920 рр.)

Автореф. дис... канд. іст. наук07.00.01 М.В. Яцюк; Харк. нац. ун-т ім. В.Н.Каразіна. — Х., 2000. — 19 с. — укp.

Комлексно досліджено процес військово-політичної діяльності Директорії УНР. Основним напрямом військово-політичної діяльності Директорії було забезпечення життєздатності політичного режиму даного національно-демократичного органу, поглиблення української національно-визвольної революції, пошук УНР свого місця в геополітичній системі інтересів після Першої світової війни. Під військово-політичною діяльністю керівництва другої УНР слід мати на увазі низку військових, дипломатичних, державотворчих, економічних та інших кроків у зазначений період за умов перманентної зовнішньої агресії та внутрішньої контрреволюції. Розглянуто практичну діяльність Директорії в згаданих сферах суспільно-політичного життя України. Зроблено висновки й узагальнення щодо здобутків і прорахунків Директорії УНР.

157. Військово-політична діяльність П. Сагайдачного та Б. Хмельницького: порівняльний аналіз

автореф. дис... канд. іст. наук07.00.01 О.В. Фірсов; Держ. вищ. навч. закл. "Переяслав-Хмельниц. держ. пед. ун-т ім. Г.Сковороди". — Переяслав-Хмельниц., 2008. — 19 с. — укp.

Досліджено військово-політичну діяльність видатних українських гетьманів П. Сагайдачного та Б. Хмельницького у контексті створення та розвитку українського козацького війська за умов захисту українських земель і їх звільнення від чужоземного панування. Проведено порівняльне вивчення військово-політичної діяльності гетьманів і з'ясовано, що саме завдяки їх зусиллям в Україні була створена якісно нова армія, яка відрізнялась від інших тогочасних військових формувань принципами організації, навчання, комплектування та виховання вояків і мала власну козацьку школу воєнного мистецтва. Розкрито роль П. Сагайдачного та Б. Хмельницького у становленні та використанні українського козацького війська у досліджуваний період. Охарактеризовано соціально-економічне становище козацтва у першій половині XVII ст., висвітлено погляди П. Сагайдачного та Б. Хмельницького на досягнення прав і вольностей козацтва за умов польського панування та утвердження незалежного державного статусу українських земель. Проаналізовано військово-політичні концепції П. Сагайдачного та Б. Хмельницького, визначено їх відмінності у порівнянні з аналогічними теоріями іноземних держав даного періоду.

158. Військово-політична діяльність похідних груп ОУН на території України в роки Другої світової війни

Автореф. дис... канд. іст. наук20.02.22 О.Л. Ходанович; Нац. акад. оборони України. — К., 2006. — 19 с. — укp.

Досліджено передумови формування похідних груп Організації українських націоналістів (ОУН) у початковий період Другої світової війни та їх військово-політичної діяльності на окупованій території України в 1941 - 1943 рр. Базуючись на результатах вивчення джерельної бази, розкрито передумови розгортання зазначеної діяльності похідних груп. Розглянуто суть військово-політичної діяльності ОУН стосовно формування похідних груп та її програмні рішення у початковий період Другої світової війни. Проаналізовано її суть і зміст щодо створення мережі осередків на окупованій Україні. Визначено напрями, форми та методи діяльності осередків ОУН стосовно формування збройних загонів. Розкрито особливості розгортання збройного опору німецьким окупантам та тактики бойових дій.

159. Військово-політична діяльність українського козацтва в контексті міжнародних відносин (1561 - 1595)

Автореф. дис... д-ра іст. наук07.00.01 С.А. Лепявко; НАН України. Ін-т історії України. — К., 2000. — 35 с. — укp.

Досліджено один з найважливіших періодів історії українського козацтва, коли відбулось його становлення як недержавних збройних сил українського народу і воно появилось на міжнародній арені як самостійний віськово-політичний фактор, з чим мусили рахуватися всі сусідні країни. На основі нових джерел розглянуто боротьбу козаків проти Османської імперії і Кримського ханства, походи в Молдавію їх участь у війнах Великого кн. Литовського і Речі Посполитої проти Московського царства, взаємовідносини козацтва і влади. Велику увагу приділено дипломатичним проблемам, які через діяльність козацтва виникали у Польщі в стосунках з Кримом, Туреччиною і Молдавією, першим спробам встановлення контактів козацтва з урядами європейських країн. Події висвітлено в широкому контексті історії Великого Кордону і міжнародних відносин другої половини XVI ст.

160. Військово-політичні стосунки Угорського королівства з Галицьким та Галицько-Волинським князівством (кінець ХІІ - ХІІІ ст.)

Автореф. дис... канд. іст. наук07.00.02 М.М. Волощук; Чернів. нац. ун-т ім. Ю.Федьковича. — Чернівці, 2005. — 16 с. — укp.

Досліджено місце східнослов'янських земель у зовнішньополітичних планах угорської династії Арпадів. Комплексно вивчено питання щодо відносин феодальної еліти Галичини та Волині до присутності на території Подністров'я угорських впливів. З залученням нових письмових і археологічних джерел досліджено військово-політичні відносини з Арпадами князів Романа Мстиславича, Данила Романовича, Мстислава Удатного і Лева Даниловича. Уперше з'ясовано роль і місце "Золотих булл" 1222 р. і 1231 р. у системі військово-політичних і дипломатичних зв'язків обох сторін. Досліджено їх вплив на зовнішньополітичні орієнтації галицької та волинської знаті. Установлено, що русько-угорські військово-політичні взаємини еволюціонізували у тісному взаємозв'язку з міжнародними подіями, що мали місце у Центрально-Східній Європі.