LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна → Політика. Політичні науки

Всього — 692 Сторінка 9 із 35

161. Ідеологія в еволюціонуючому соціумі

Автореф. дис... д-ра філософ. наук09.00.03 О.І. Заздравнова; Харк. військ. ун-т. — Х., 2002. — 37 с. — укp.

Досліджено поліфункціональність ідеології як складову частину соціокультурного процесу. Сформульовано положення про нову парадигму створюваної ідеології, яка вбачається у тенденціях переорієнтації ідеологічного знання з проблем соціально-групових на проблеми соціуму, в переході від аналітичних знань до знань синтетичного рівня. Простежено еволюцію ідеологічного осягнення соціальної дійсності, виявлено логіку еволюції. Обгрунтовано конструктивність ідей релігії, націоналізму, моралі, а також їх синтезу в утвердженні нової парадигми ідеології, урахування якої плідно впливатиме на визначення вектора державної політики у галузі соціальних і політичних перетворень.

162. Ідеологія і становлення громадянського суспільства в Україні

М.А. Козловець Вісн. Житомир. держ. ун-ту ім. І. Франка. — 2005. — N 20. — С. 36-41. — Бібліогр.: 8 назв. — укp.

Розглянуто ідеологію як важливий чинник формування і функціонування базових цінностей громадянського суспільства в Україні, обгрунтовано тезу, що процес модернізації з властивим йому підвищенням ролі науки і новітніх технологій у суспільному життя на тлі послаблення світоглядного і нормативного компонентів ідеології призводить до зростання значення її легітимного й ідентичнісного аспектів.

163. Ідеологія системних реформ в контексті стабілізації соціально-економічного та політичного розвитку України на рубежі століть (політологічний аналіз)

Автореф. дис... канд. політ. наук23.00.03 В.О. Сарапін; Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. — К., 2005. — 20 с. — укp.

Розкрито суть поняття "системні реформи". Висвітлено методологію його застосування до конкретних життєвих перетворень. Обгрунтовано складові ідеології системного реформування суспільства - послідовність, спадкоємність, збереження досягнень минулого та впровадження інновацій, досягнення оптимального балансу вітчизняного та зарубіжного досвіду, кадрове та ресурсне забезпечення. Показано суперечливість реформ, здійснених у минулому десятиріччі. У їх основі знайдено стримувальні фактори: політичну неструктурованість суспільства, недостатню наукову обгрунтованість реформ, розбалансованість взаємодії гілок влади, суб'єктивність окремих "реформаторів", залишковість орієнтацій частини населення та тоталітарні підходи до цінності. Проаналізовано умови та фактори ідеології прискорення реформ, що розглядається як чинник стабілізації українського суспільства.

164. Ідеологія сталого людського розвитку в Україні в період соціальних трансформацій: проблема становлення

Автореф. дис... канд. політ. наук23.00.03 Б.Д. Бєлобров; Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. — К., 2005. — 19 с. — укp.

Розкрито суть поняття сталого людського розвитку як категорії, що враховує індекс якості життєдіяльності суспільства та людини, інтегрує його головні показники, засвідчує рівень ефективності реалізації соціальної політики держави та дозволяє здійснити порівняння якості життєвих процесів у різних країнах незалежно від типу соціальної системи та форми власності, на якій вона базується. Наголошено, що головними вимірними пріоритетами ідеології сталого людського розвитку є збалансованість економічного життя суспільства, зайнятість населення та соціальний захист, екологічна ситуація, демографічна характеристика суспільного розвитку, харчування й охорона здоров'я населення, охорона довкілля, освіта й інформатизаційні процеси, організація влади й управління.

165. Ідеологія української державності

І.В. Сіренко Культура народов Причерноморья. — 2004. — N47. — С. 153-157 — Библиогр. в конце ст.: 12 назв. — укp.

Майбутні президентські вибори і політична реформа знову актуалізують цілий ряд питань, зв'язаних з ідеологією української державності. Самий головний з них – вибір найбільш оптимального способу формування з культурно – язикових груп, що проживають на території України, української цивільної нації як опори державності. В умовах України проблемою також є послідовність реалізації цього вибору і терміни.

166. Ідеологія як фактор консолідації суспільства

М.А. Козловець Вісн. Житомир. держ. ун-ту ім. І. Франка. — 2004. — N 18. — С. 35-39. — Бібліогр.: 10 назв. — укp.

Розглянуто ідеологічний простір сучасної України і проблеми його інституціалізації; обгрунтовано необхідність активнішого формування в умовах ідеологічного плюралізму інтегративної ідеології; проаналізовано деякі "контури" українських реалій і можливостей, пов'язаних з пошуком прийнятної для суспільства й держави системи ідеологій.

167. Ідея відродження української державності в європейській політичній думці початку ХХ ст. (1900 - 1918 рр.)

Автореф. дис... канд. політ. наук23.00.01 Р.Й. Романюк; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. — Л., 2001. — 18 с. — укp.

Досліджено європейську політичну думку в прикладному аспекті проблеми відродження української державності. Вивчено підстави постановки та розробки проблеми в європейській політичній думці. Визначено основні площини розгляду проблеми: геополітичну доцільність відродження української державності та ствердження національної окремішності українського народу як майбутнього суверена (зовнішні та внутрішні передумови для створення та існування української держави), які були засадними в опрацюваннях українського питання європейською політичною думкою. З'ясовано їх взаємозв'язок. Висвітлено іноземне бачення місця незалежної України на європейському континенті. Виявлено та використано компоненти, необхідні для комплексного дослідження європейської політичної думки - від теоретичних пошуків шляхів відродження української державності до фактичного визнання України на міжнародному рівні під час укладення Берестейського мирного договору.

168. Ідея державності в програмних та теоретичних документах українських політичних партій та організацій: 1900 р.-березень 1917 року

Автореф. дис... канд. іст. наук07.00.01 О.Г. Шишко; Одес. держ. ун-т ім. І.І.Мечникова. — О., 1998. — 17 с. — укp.

Дисертацію присвячено проблемі становлення та розвитку ідеї державності в програмних документах українських політичних партій початку XX ст., що сприяло реалізації головної мети нації - створення власної держави. В роботі показано, що ідея державності розроблялася у двох варіантах - самостійної держави і автономії України у федеративній Росії, проаналізовано ступінь розробки цієї ідеї кожною з партій, з'ясовано причини того, чому за умови її розробки всіма партіями, вона не стала об'єднавчим чинником національно-визвольного руху.

169. Ідея державності в українській політичній думці (кінець XIX - початок XX століття)

Автореф. дис... д-ра політ. наук23.00.01 М.С. Кармазіна; НАН України. Ін-т політ. і етнонац. дослідж. — К., 1999. — 36 с. — укp.

На тлі аналізу наслідків геополітичних змін кінця XVIII ст. на Сході Європи, ходу самоорганізації Новоєвропейської цивілізації досліджено політичні, соціально-економічні процеси, що мали місце на українських землях впродовж XIX ст. і які обумовили приєднаня українців до західноєвропейського націотворчого процесу. На основі вивчення інтелектуальної спадщини - оригінальних праць, споминів, щоденників, автобіографій, партійних програм, конституційних проектів, епістолярію - як добре відомих, так і менш знаних, а то й зовсім невідомих представників української політичної думки - виділено етапи розвитку політичного мислення інтелектуальних кіл українських земель як у складі Російської, так і Австро-Угорської імперій. Показано, що на зламах XIX-XX ст., в період найвищої політизації українського націонольно-визвольного руху, провідною ідеєю політичної думки стала ідея створення Української держави. В дисертації проаналізовано особливості взаємовпливу напрямів політичної думки (соціалізму, лібералізму, націоналізму) на ідейно-теоретичному рівні. За допомогою системного підходу з'ясовано структуру та зміст ідеї державності, витвореної представниками цих напрямків.

170. Ідея прав людини у політико-правовій думці України (ІХ - початок ХХ століття)

Автореф. дис... канд. юрид. наук 12.00.01 С.П. Мороз; Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого. — Х., 2002. — 20 с. — укp.

Проаналізовано інтелектуальну політико-правову спадщину України ІХ - початку ХХ ст., де розглянуто категорію "права людини" та її складові елементи: ідею свободи, рівності, справедливості. Розкрито теоретичні засади, структуру та зміст поняття прав людини на різних етапах її розвитку, особливості його інтерпретації в пріоритетних концепціях свободи нації, місцевого самоврядування, державотворення в кінці XVIII - на початку ХХ ст. Доведено існування глибокого коріння ідеї прав людини у вітчизняній історії та її невіддільність від функціонування сучасних міжнародних стандартів у галузі прав людини.

171. Ідея співвідношення форми держави і характеру національного розвитку в історії суспільно-політичної думки України кінця XIX - початку XX ст.

автореф. дис... канд. політ. наук23.00.01 Ю.М. Манелюк; Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. — К., 2007. — 19 с. — укp.

Комплексно досліджено ідею співвідношення форми держави та характеру національного розвитку України, обгрунтовану у працях вітчизняних політичних мислителів кінця XIX - початку XX ст. Розкрито зміст загальновідомих (М.Драгоманова, М.Грушевського, В.Липинського, В.Старосольського, М.Міхновського, Д.Донцова) та малодосліджених (Є.Чикаленка, С.Томашівського, В.Кучабського, М.Сціборського) концепцій щодо визначення форми існування держави, зроблено висновок про актуальність даної проблеми і необхідність її подальшого вивчення. Систематизовано підходи вітчизняних учених щодо визначення характеру національного розвитку Української держави. Проаналізовано три основні традиції у вітчизняній суспільно-політичній думці щодо розуміння спрямованості національного розвитку України: панславістсько-федералістську, консервативно-націократичну та націонал-самостійницьку. Вперше поєднано розгляд документальних джерел (програм політичних партій України початку XX ст. і свідчень засновників основних теорій державності) та дослідження концептуального осмислення ідеї співвідношення форми держави й характеру національного розвитку, представленого у науково-теоретичній спадщині національної суспільно-політичної думки даного періоду. Критично переосмислено теоретичні надбання з проблем української державності та практичну діяльність політично свідомих й активних громадян України у боротьбі за національну самостійність. Встановлено взаємозалежність між науково-теоретичним обгрунтуванням спрямування та характеру національного розвитку та визначенням оптимальної форми держави в Україні. Доведено, що витоки національно-державницької думки України кінця XIX - початку XX ст. базуються на інтелектуальній і громадсько-політичній спадщині М.Драгоманова, який одним з перших обгрунтував необхідність творення української політичної нації у контексті загальноєвропейських демократичних тенденцій. Досліджено вплив суспільно-політичних подій даного періоду на зміну державницьких теорій М.Драгоманова, І.Франка та М.Грушевського, зокрема, виявлено їх прихильне ставлення до федералістських ідей. Аргументовано, що державницькі концепції представників консервативно-націократичної та націонал-самостійницької традицій, зокрема, їх негативне ставлення до демократії, зазнали трансформації саме після поразки визвольних змагань 1917 - 1920 рр., обумовленої розчаруванням вітчизняних учених у здатності української інтелектуальної та політичної еліти утвердити національну державність.

172. Ідея української державності в історії вітчизняної політичної думки (від витоків до початку XX сторіччя)

Автореф. дис... д-ра політ. наук23.00.01 О.І. Салтовський; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2003. — 36 с. — укp.

Досліджено історію становлення та розвитку ідеї української політичної державності у вітчизняній політичній думці від витоків до початку ХХ ст. як цілісного феномена, в межах якого відбувалося конституювання української національної ідеї. Розкрито спіралеподібний характер розвитку ідеї державності, наявність певної циклічності, повторюваність у теоретичному обгрунтуванні форм, статусу та необхідності української державності. Показано, що на різних етапах ідея української державності проходить фази "інкорпорації", "ностальгії","національного відродження", та "державницьку". "Державницька" фаза осмислення ідеї державності, як правило наступала або в розпал, або після поразки національно-визвольних змагань.

173. Імідж політичного лідера в контексті розвитку української політичної культури: особливості формування та механізми реалізації

Автореф. дис... канд. політ. наук23.00.03 С.Г. Денисюк; Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. — К., 2007. — 18 с. — укp.

Розроблено системологічну концепцію формування іміджу політичного лідера на базі комплексного політологічного аналізу та теоретичних засад політичної психології як найважливішого компонента сучасної політичної свідомості. Визначено ефективні засоби створення іміджу політика з урахуванням їх впливу на процес здійснення вибору лідера громадянами. Доведено, що імідж політика розвивається за законами ринкових відносин. Проаналізовано гендерний аспект формування іміджу політика як ознаку реальної участі українських жінок у політичному процесі. На підставі синергетичного підходу визначено механізм вибору електоратом лідера, імідж якого повинен бути гуманістично оптимальним, тобто його задекларовані наміри мають відповідати реальним діям.

174. Імідж як складова політичної культури органу державної виконавчої влади України

Автореф. дис... д-ра політ. наук23.00.03 О.Л. Порфімович; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2006. — 29 с. — укp.

Розкрито сутність поняття "позиціонування" як алгоритму формування позитивного іміджу органу державної виконавчої влади. Розроблено його матрицю, модель і управлінський цикл. Запропоновано концептуальний підхід щодо створення іміджу об'єкта позиціонування, заснований на комплексному поєднанні управлінських та організаційних форм з метою формування публічного та корпоративного аспектів іміджу. Встановлено діалектичний зв'язок зовнішнього та внутрішнього аспектів іміджу органу державної виконавчої влади, показано взаємообумовленість процесів їх формування. Наведено характеристику іміджу як складової політичної культури. Проаналізовано теоретичні засади становлення та розвитку внутрішньої (корпоративної) культури та ідеології в органі державної виконавчої влади України (на прикладі системи МВС) та її вплив на формування політичної культури, внутрішнього (корпоративного) іміджу. Вперше в теорії PR запропоновано розглядати побудову корпоративного іміджу на рівнях ідеологем, техніки та технології впровадження та певного управлінського циклу.

175. Імпліцитні типології політичних лідерів у свідомості електорату України

Автореф. дис... канд. психол. наук19.00.05 О.В. Петрунько; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2000. — 19 с. — укp.

Визначено поняття "імпліцитні типології політичних лідерів", як багатофункціонального когнітивного конструкту буденної свідомості, що опосередковує сприймання політиків електоратом. Розроблено концептуальну та емпіричну моделі дослідження, а також комплекс методів щодо емпіричного реконструювання та модельної репрезентації імпліцитних типологій політичних лідерів. Запропоновано трирівневу динамічну модель "розгортання" категоризаційного процесу під час сприймання та оцінювання політиків населенням. Відтворено універсальну систему еталонних типів політиків, з якими українські виборці зіставляють реальних політичних діячів за умов політичного вибору.

176. Індивідуалізм як складова розвитку демократії

Автореф. дис... канд. філософ. наук09.00.03 З.В. Шевченко; Ін-т вищ. освіти АПН України. — К., 2005. — 20 с. — укp.

Здійснено соціально-філософський аналіз проблеми індивідуалізму, розкрито його суть та перспективи розвитку у контексті гармонізації індивідуалістичних і колективістських тенденцій на тлі демократизації сучасного українського суспільства. З'ясовано, що принцип індивідуалізму набував поширення, розвитку, зазнавав змін та інновацій власного тлумачення залежно від історичних епох, політичних режимів, культур і релігій, які визначають співвідношення категорій індивідуального та колективного. Показано, що індивідуалізм як багатогранне і складне явище взаємопов'язане та межує з великою кількістю категорій і понять філософії, соціології, психології, етики, політології. Розкрито зміст поняття "індивідуалізм", яке детермінується сучасними реаліями, та запропоновано твердження, що суть індивідуалізму полягає не в абсолютизації егоїстичних інтересів окремої особистості, не у протиставленні її суспільству, а в усвідомленні цінності, неповторності кожної окремої особистості поряд з власною, у відповідальності за власні вчинки та їх наслідки, у дотриманні універсальних морально-етичних норм. За результатами дослідження зроблено висновок, що індивідуалізм за умов гармонізації з колективістським початком та демократією надає значного поштовху та стимулів для розвитку людської цивілізації, поєднує у собі власні негативні та позитивні прояви, які формуються окремою особистістю та соціумом.

177. Інституалізація громадської ініціативи в Україні: світовий досвід та національні особливості

автореф. дис... канд. політ. наук23.00.02 О.С. Білоусов; Одес. нац. юрид. акад. — О., 2008. — 19 с. — укp.

Досліджено національні особливості, суперечності та форми інституалізації громадянської ініціативи в Україні, розкрито засоби оптимізації цього процесу. Розглянуто класичну спадщину світової соціально-філософської, суспільно-політичної думки та сучасні концепції громадянського суспільства в контексті їх актуальності для процесу демократичних перетворень в Україні. Виокремлено та досліджено правові, політичні, соціально-економічні передумови громадянської ініціативи в країні у контексті поєднання світового досвіду з національною специфікою. Уточнено смислові межі вживання поняття "громадянська ініціатива" у сучасній науковій літературі та подано його визначення на основі матеріалів дослідження. Виявлено підстави для можливих критеріїв класифікації громадянської ініціативи в сучасному суспільстві, розглянуто її основні суб'єкти та взаємодію між ними. Проаналізовано стан і основні проблеми розвитку громадських організацій, охарактеризовано форми громадянської ініціативи й специфіку їх функціонування в різних сферах суспільного життя.

178. Інститут глави держави як чинник внутрішньополітичних трансформацій у Росії: перше президентство Володимира Путіна

автореф. дис... канд. політ. наук23.00.02 А.С. Наумов; Чернів. нац. ун-т ім. Ю.Федьковича. — Чернівці, 2007. — 20 с. — укp.

Проаналізовано інституційні засади й наслідки реалізації внутрішньої політики В.Путіна впродовж його першого президентства, її вплив на характер модернізації в Росії. Розмежовано поняття трансформації як переходу від одного політичного режиму до іншого та внутрішньополітичних трансформацій як процесу та наслідків реалізації цілей суб'єктів політики в конкретному політико-культурному середовищі. Показано залежність конституційного статусу глави держави в Росії від його реальних можливостей впливати на розвиток країни. З'ясовано причини та обставини послаблення політичної опозиції в Росії під час першого президентства В.Путіна, розкрито вплив його соціально-економічних реформ на суспільно-політичну модернізацію Росії.

179. Інститут парламентаризму в контексті досвіду демократичної трансформації сучасних суспільств

Автореф. дис... канд. політ. наук23.00.02 О.В. Скребець; Тавр. нац. ун-т ім. В.І.Вернадського. — Сімф., 2005. — 18 с. — укp.

Досліджено сутність інституту парламентаризму як суб'єкта демократичної політичної системи. Обгрунтовано детермінізм форм демократичного представництва інтересів і типів політичної культури населення. Визначено загальні та спеціальні функції парламентів у демократичній та недемократичній політичних системах, виконання яких забезпечує ефективну підтримку стабільної еволюції політичного устрою. Доведено, що для української політичної системи характерний розрив між інтересами парламентерів та широких мас, що свідчить про невиконання Верховною Радою України інституційних та спеціальних функцій (артикуляцій, агрегації, а також інтеграції та узгодження соціальних інтересів). З метою демократизації державної політичної системи обгрунтовано необхідність удосконалення парламентського представництва та здійснення подальшої демократичної соціалізації населення шляхом впровадження в Україні політичної реформи.

180. Інститут президентства в Україні: етапи трансформації

автореф. дис... канд. політ. наук23.00.02 М.І. Зелінська; Дніпропетр. нац. ун-т. — Д., 2008. — 20 с. — укp.

Вперше у вітчизняній політології проведено комплексне дослідження історії становлення та розвитку інституту президентства у контексті змін у політичній системі України, які відбулися за роки державної незалежності (1991 - 2007). Запропоновано класифікацію систем президентського правління, розроблену з урахуванням світового досвіду їх моделювання, яку екстрапольовано на українську дійсність. Визначено шість етапів трансформації інституту президентства в Україні, кожен з яких характеризується подіями, що вплинули на особливості його функціонування та взаємодію з іншими гілками влади. Вперше використано індексну методологію, розроблену західними та російськими дослідниками, для аналізу обсягу повноважень Президента України та їх застосування за текстом Конституції та на практиці у періоди дії Основного Закону 1996 - 2006 рр. та після набуття чинності внесених до нього змін у 2006 р. Обгрунтовано концепцію української президентури, в якій на підставі світового та вітчизняного досвіду державного будівництва передбачено використання парламентарсько-президентської моделі як найбільш ефективної моделі інституту президентства, щодо якої надано рекомендації з удосконалення конституційних норм.