LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Мистецтво. Мистецтвознавство → Актуалізація музично-творчого потенціалу особистості майбутнього вчителя як механізм його духовного становлення

УДК 371.134:78

С.В. Олійник,

кандидат педагогічних наук, доцент

(Житомирський державний університет імені Івана Франка)

Актуалізація музично-творчого потенціалу особистості майбутнього вчителя як механізм його духовного становлення

У статті розглядається духовність як визначальна характеристика особистості. В умовах гуманізації освіти важливого значення набувають культурно-мистецькі надбання людства, освоєння яких є одним зі шляхів духовного зростання особистості майбутнього вчителя. Механізмом формування духовних основ студента, що отримує у вищому навчальному закладі музичну спеціалізацію є актуалізація його музично-творчих можливостей.

Глобальні соціальні детермінації, з якими зіткнулося суспільство в період становлення України як самостійної держави, процеси культурного відродження українського народу піднімають на нову висоту проблематику духовності особистості, вимагають реформування системи освіти, розробки нових технологій навчання та виховання, актуалізують роль гуманістичних цінностей. У Державній національній програмі "Освіта" Україна ХХ1 ст." зазначається: "Гуманізація освіти полягає в утвердженні людини як найвищої соціальної цінності, у найповнішому розкритті її здібностей та задоволенні різноманітних освітніх потреб, забезпеченні пріоритетності загальнолюдських цінностей, гармонії стосунків людини і навколишнього середовища, суспільства і природи" [1: 9]. Така постановка питання ставить відповідальне й складне завдання перед вченими-психологами, педагогами, вихователями – формування й розвиток духовності майбутніх фахівців різних сфер діяльності.

Проблема духовного розвитку особистості знаходиться в центрі уваги сучасних науковців з таких галузей знання, як філософія (І. Степаненко, А. Комарова, С. Кримський, С. Уланова), соціологія (Н. Шаронова), психологія (І. Балл, Ж. Юзвак), педагогіка (О. Пометун, О. Сухомлинська) тощо. Філософсько-психологічні дослідження складають методологічну базу педагогічного пошуку шляхів духовного зростання і виховання молоді. Мета нашої статті – висвітлення ролі творчості як визначального механізму духовного розвитку особистості майбутнього вчителя музики.

Категорія духовності представляла неабиякий інтерес для мислителів на всіх етапах розвитку світової філософської думки. За часів античності духовність розглядалася як прояв мислення, німецька класична філософія представляла її як діяльність самосвідомості, у російській філософії цей феномен трактується як усвідомлення людиною власної сутності.

З позицій релігії духовність походить від слова Дух тобто Бог, тому церква вважає духовною ту людину, яка має в собі Святого Духа. З огляду на це, духовність стосується тільки людей, які пов’язали своє життя з вірою. На думку А. Комарової, "духовність – це основа створення внутрішнього світу, в основі якого не безвідповідальне знання, а палаюче серце, через яке проходить чіткий перетин добра і зла. Духовності без віри немає, – стверджує вчена, – а віра – це стан душі, спосіб життя" [2: 17]. Виходячи з такого розуміння означеної категорії, православні педагоги шукають шляхи відродження багатовікових цінностей духовної батьківщини нашого народу – Православ’я. Наразі ставиться питання про необхідність упровадження в освітній процес такої культурологічної дисципліни, як "Основи православної культури", спрямованої на православне розуміння моральних реалій буття. Як зазначає В. Синіцин, в основу концепції педагогічного вивчення великої спадщини православної культури в сучасному освітньому просторі покладено христоцентричність світосприйняття, яка в педагогічній проекції передбачає присутність невидимого, але досить реального учасника діалогу "вчитель – учень" – Христа, що власне і є свідченням віри. Чинником цього альтернативного підходу виступає синергетична єдність Бога і людини, що ґрунтується на принципах любові, добра, моральної відповідальності [3: 5].

Виступаючи стрижнем людської особистості, духовність є її визначальною характеристикою й базується на домінуючій потребі пізнання світу, себе, смислу й призначення свого життя й відображає цілісність людини й Всесвіту, людини й Бога. Методологічно-теоретичною базою вивчення категорії "духовність" у педагогічній площині є філософська концепція теорії пізнання духовних основ людини, психологічні теорії духовного розвитку особистості. Загальновідомо, що формування духовності здійснюється завдяки включенню особистості в систему суспільних відносин. У процесі соціалізації відбувається взаємовплив соціуму та особистості, в результаті чого вона стає носієм духовної культури та ціннісних норм соціального середовища, до якого належить. Вбираючи духовні надбання суспільства, людина в такий спосіб формує власну духовність.

Одним із шляхів духовного зростання особистості є освоєння скарбів світової мистецької культури. Мистецтво відкриває безмежний простір для актуалізації потенційних можливостей та індивідуальних властивостей особистості, реалізації здатності самопізнання, самодослідження, духовного самозростання. Ф. Шелінг писав: "Якщо нестримне прагнення направляє нас споглядати внутрішню сутність природи і досліджувати глибини цього невичерпного джерела.., то наскільки більше нас повинно зацікавити проникнення в організм мистецтва, в якому з абсолютної свободи створюється найвища єдність та закономірність і, яке дозволяє нам розуміти чудеса нашого власного духу більш безпосередньо ніж ми розуміємо природу" [4: 56]. Тільки мистецтво сприяє осягненню таємниць духовних проявів через сприймання, відтворення, інтерпретацію і, нарешті, створення – найвищий щабель духовного самоздійснення за законами добра і краси. Активізуючи процес пізнання особистістю своїх можливостей, дія мистецьких творів допомагає усвідомити й розкрити найвищу сутність її власного "Я". За словами Л. Ісьянової: "Мистецтво, яке здатне виразити несказанне, осмислити недоступне розумінню в інших формах пізнання, дати відповіді на питання, перед якими відступає наука і буденний досвід, водночас, завдяки своїй магічній силі, ставить перед людиною і людством питання, пошук відповідей на які веде нас нескінченним і прекрасним шляхом "від себе до Себе" (курсив Л. І.) [5: 35].

Отже, мистецтво постає дієвою силою формування духовності, потужним рефлексійним засобом актуалізації потенційних резервів особистості в умовах свободи самовираження і творчості (остання виступає механізмом духовного збагачення особистості).

Мистецтво – це втілення творчої енергії митця