LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Мистецтво. Мистецтвознавство → Мальовнича Україна Василя Мироненка

графічною умовністю, Мироненко у своїх офортах щирий та ефектний. Його вабить романтика моря, безкінечна глибина неба й води, химерні ритми вітрил - "Вечір на річці" (1954), "Парусники" (1954). Офортні аркуші все більше уподібнюються акварельним, з багатою палітрою витончених градацій кольору й тону. Живописний підхід до графіки є характерним для естампів Мироненка 1950-х років.

За віртуозністю виконання (офорти друкувалися з однієї дошки), прозорістю, легкістю й глибиною колірних відтінків криється прихована від глядача важка фізична праця, величезна кількість друкованого браку. Мироненко працює постійно, поєднуючи творчу діяльність з викладацькою, й доводить офортну майстерність до надзвичайно високого рівня. Бере активну участь у створенні в Харкові експериментальної естампної майстерні. Багато років керує графічним факультетом XXI, очолює секцію графіки харківського відділку Спілки художників, виступає як ініціатор та організатор багатьох графічних виставок у Харкові та інших містах України. Мироненко стає одним з кращих майстрів кольорового офорта в країні; у нього з'являється багато учнів і послідовників.

Пейзажам Мироненка притаманні класичні принципи організації графічного середовища. Найнасиченіший за тоном передній план поступово розріджується й окреслює головні події другого плану. Вписане в єдиний неподільний простір, поступово освітлюючись, графічне зображення делікатно розчиняється у висоті неба. Проста й конструктивна логіка опановує категоріями краси. Глибина графічного простору, панорамний й вивірений погляд, композиційна довершеність зближають пейзажні твори Василя Мироненка 1950-х років з класичними полотнами Клода Лорена.

Побудовані за цим же принципом серія офортів "Новий Харків" (1952-1953), широко відомі офорти "Пам'ятник Богдану Хмельницькому у Києві" (1954), "Мавзолей Димитрова в Софії" (1957) та ін., знаходять спільну мову з ведутою. Мироненко не уникнув прямого впливу психології урбанізму, зображуючи обличчя сучасного йому Харкова - міста новобудов, змальовуючи квартали робітничих селищ, цехи заводів і фабрик, майдани і площі (серія "Новий Харків").

Творчий доробок художника значно збагачується від подорожей до Болгарії, Польщі, Італії. Серії кольорових офортів "По народній Болгарії" (1956-1957), "Польські мотиви" (1956) та ліногравюр "По Італії" (1960) не тільки відтворюють визначні краєвиди, а й стилістично збагачують уже сформовану графічну манеру художника. З другої половини 1950-х років зі зміною політичної ситуації офорт поступається місцем схильній до узагальнень ліногравюрі. "Жива" техніка ліногравюри диктувала свої підходи в роботі. Сповнені ліричної замріяності ліногравюри "Вихід у великий канал. Венеція" (1960), "Венеція. Ранок на каналі" (1960), "Рим. На Тібрі" (1960) овіяні романтичною славою, їх композиція спокійна, урівноважена, кольорова гама витончена: сірі, золотаво-рожеві фарби асоціюються з пейзажними настінними розписами української культової архітектури.

Ліричним пейзажам Мироненка притаманна статична організація умовного середовища, бездієвість. Внутрішня динаміка напруженого простору, як плинність самого буття, делікатно виявляє себе у спокійному ритмі дерев, її зосереджено в мінливому небі, польоті пташиної зграї, русі лісної дороги, що утікає за обрії. Тема дороги, стежини досить поширена в українському пейзажі, сприймається багаторівнево, набуваючи особливого філософського звучання у серії офортів Мироненка "Живописна Україна". Націлена за обрії дорога завжди різна: гнучка, повільна, стрімка, широка, прочитується як знак життєвого шляху, руху в часі.

Небо, земля, річка, складне мереживо дерев, сонце й місяць, як у калейдоскопі, створюють структуру предметного світу, утворюючи символічну канву мироненківського пейзажного простору. Органічна єдність із джерелами життя реалізується через глибинну основу цих символів.

Українському етнічному середовищу з його духовними цінностями властиве тяжіння до роздумів глобального характеру. Ореолом замріяності, як таємницею Всесвіту, огорнено "Місячну ніч" (1951). Чуттєва тиша, гармонія, що наповнюють природу, знаходять емоційний відгук у глядача, напружуючи роздуми про вічне. Графічні рамки аркуша розширюються, площинний простір стає безкінечно глибоким. Василю Мироненку, можливо, як нікому із тогочасних українських графіків удалося проникнути в поетичні глибини ліризму, притаманні національному світосприйняттю. "Мистецтво повинне вчити бачити Вічне" [1]. По-різному прочитується у творах художника зв'язок генетичної пам'яті етносу, фольклорності світосприйняття й художньої довершеності мистецтва. Його творчість не тільки збагатила харківську графічну школу із притаманним їй тяжінням до символічного узагальнення, розширення естетичних меж, формуванням знакової суті графічного мистецтва, а й вплинула на розвиток усієї національної школи графіки.

Творчий спадок В.Мироненка, чиє ім'я стоїть в одному ряду з М.Дерегусом, В.Касіяном, О.Кульчицькою, О.Пащенком, В.Литвиненком та іншими провідними майстрами станкової графіки в Україні другої третини ХХ сторіччя, за здатністю впливу належить до метаетнічної загальнолюдської системи культур. У самій природі його мистецтва закладено здатність перетворювати ліричні сторони пізнання світу в естетичні, одиничне - в загальне, національне - в загальнолюдське. Живлячись ферментами народної культури, ліричний пейзаж у творчості Мироненка набув тієї всеосяжності, яка незмірно розширила діапазон його світосприйняття. Мистецтву В.Мироненка притаманна неодмінна якість - нести в собі конкретне вираження духовного прагнення народу до краси. Сформувавшись на відповідному історико-культурному грунті зі стилістичною належністю до харківської графічної школи, його творчість разом з тим не стала обмеженою та локальною, тому що несе в собі філософічність вселюдського.

Література:

  • Белый А. Символизм как миропонимание - М., 1994. - С.247.

  • Богомольний Н.Я., Чебикін А.В. Техніка офорта. – К.: Вища школа, 1978. – 111 с.: іл.

  • Василь Мироненко: Альбом / Авт. всуп, ст. і упоряд. Мальцева А.А. - К.: Мистецтво, 1973. - 55с.: іл.

  • Касіян В. Турченко Ю. Українське радянське графічне мистецтво // Мистецтво, 1956. - № 5. - С.7-13.

  • Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу: Ескіз української міфології. - К., 1992. - С.6.

  • Офорти Т. Шевченка: Альбом - К.: Ділова Україна, 1993. – 6 с.: іл.

  • Турченко Ю.Я. Станкова графіка // Історія українського мистецтва в 6-ти тт. – Т. 6. – К.,1968. – С. 219 – 247.

  • Фісан Г. Творчість Василя Мироненка // Образотворче мистецтво. - 1976. - № 4. - С.24.

  • Шпаков А.П. Станкова і книжкова графіка. // Історія українського мистецтва в 6-ти тт. – Т. 5. – К.,1967. – С. 302 – 323.

  • Чуліпа /. Василь Мироненко - майстер офорта // Образотворче мистецтво. - 1982. - № 6. - С.23-24.

    Надійшла до редакції 04.01.2003р.



  •