LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Мистецтво. Мистецтвознавство → Автодескриптивний текст у музиці та метод його дослідження у творчості І.С.Баха


НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ім. П. І. ЧАЙКОВСЬКОГО




УДК 781.6 + 78 071.1



ІГНАТЧЕНКО Ірина Георгіївна




АВТОДЕСКРИПТИВНИЙ ТЕКСТ У МУЗИЦІ

ТА МЕТОД ЙОГО ДОСЛІДЖЕННЯ У ТВОРЧОСТІ

І. С. БАХА


17.00.03 – Музичне мистецтво



АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства





КИЇВ-2003

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі теорії музики Харківського державного інституту мистецтв ім. І. П. Котляревського Міністерства культури і мистецтв України.


Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, професор,

член-кореспондент Академії мистецтв України

Котляревський Іван Арсенович,

Національна музична академія України

ім.П.І.Чайковського,

зав. кафедрою теорії музики, м.Київ

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор,

Шип Сергій Васильович,

Одеська державна музична академія

ім. А.В.Нежданової,

кафедра теорії музики та композиції, м.Одеса

кандидат мистецтвознавства, доцент

Бакаєва Галина Миколаївна,

кафедра історії зарубіжної музики

Національної музичної академії України

ім.П.І.Чайковського, м. Київ

Провідна установа: Інститут мистецтвознавства, фольклористики

та етнології ім.М.Т.Рильского НАН України,

відділ музикознавства, м. Київ

Захист відбудеться “_29__” жовтня 2003 р. о 15.30 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.005.01 Національної музичної академії України ім.П.І.Чайковського, м. Київ-1, вул. Архітектора Городецького, 1-3/11, другий поверх, аудиторія 36.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної музичної академії України ім.П.І.Чайковського за адресою: м. Київ-1, вул. Архітектора Городецького, 1-3/11.

Автореферат розісланий “_26__” вересня 2003 р.


Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат мистецтвознавства, доцент І.М.КОХАНИК

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ


Актуальність теми дослідження. В умовах нових історичних реалій розвитку суспільства в цілому і музичної культури як складової цього розвитку перед музикознавством постають принципово нові завдання, пов’язані з необхідністю розширення та поглиблення його методологічної бази. Це стосується, зокрема, проблеми дослідження музичного тексту, яка на сьогодні є однією з найактуальніших. Про це свідчать як нові спеціальні дослідження цієї проблеми (М.Арановський, Л.Акопян, В.Москаленко, І.Пясковський, С.Шип, О.Козаренко, О.Котляревська) так і загальне підвищення інтересу до конкретних аспектів даної сфери досліджень серед широкого кола музикознавців, одним з доказів чого є збірка статей “Текст музичного твору: практика та теорія” (Київське музикознавство, вип.7, 2001 р.).

Багатовекторний процес накопичення знань про природу, структуру і ознаки музичного тексту поступово призводить до плюралістичного розгорнутого розуміння цього явища, збагаченого науковими положеннями із царини логіки, психології, естетики, семіології та структурної лінгвістики, що, як наслідок, виключає одномірне і замкнене розуміння проблеми.

Інакше кажучи, у музикознавстві стає можливим вивчення широкого спектру модифікацій музичного тексту, що формуються у культурогенезі на кожному конкретному етапі розвитку. Саме тому, незважаючи на досить велику кількість наукової літератури з вказаної проблеми, ряд її питань практично ще не висвітлювалися. Це стосується, зокрема, тих специфічних форм музично-текстових явищ, які виникають у межах перехідних історико-стильових періодів. В руслі дослідження вказаних тенденцій і знаходиться дана робота, присвячена вивченню однієї з типових форм художнього тексту в музиці перехідних історико-стильових періодів, яку пропонується визначати як автодескриптивний текст (далі – АДТ).

При вивченні цього явища найсуттєвішим є те, що в межах самих перехідних періодів, особливо наприкінці їх, можна виділити відносно самостійні етапи з власною художньо-стильовою та естетико-психологічною орієнтацією. Кумулятивна природа культури в цілому, місткість її тезауруса в рамках цих етапів стає особливо відчутною. Це пов’язано з такою релевантною ознакою художньої культури, яку Ю.Лотман визначає як потреба в самоописі її ж власною мовою. Цей історичний момент є, по суті, стадією експериментального пошуку – можливістю вибору із великої множини музично-стильових варіантів – який здійснюється за ймовірнісно- статистичним принципом. Як правило, це спричиняється до різноманітних техніко-композиційних новацій, які, проте, ще не претендують на остаточне визначення (або, навіть, заснування) якихось нових усталених музично-мовних тенденцій.

Зовнішньою формою “матеріалізації” подібних експериментів якраз і є АДТ. Його специфіка полягає у результуючій репрезентативності найрізноманітніших музично-мовних елементів усього попереднього періоду в їх синхронно-діахронних зв’язках, які подаються a priori як дещо безпосередньо дане та таке, що не потребує роз’яснень. Отже, в АДТ музично-мовний дискурс як узагальнення попереднього досвіду досягає граничної межі – дескрипції, яку неможливо ані спростувати ані підтвердити.

Існування АДТ як особливого різновиду музичного тексту передбачає необхідність розробки методу його дослідження, у якому враховувалися б новітні досягнення музично-аналітичної методології. Мова йде про те, що оскільки цей текст можна охарактеризувати як об’єкт з інтенсіональним музично-мовним контекстом (тобто такий, який має власну специфіку за засобом вживання знаків музичної мови), то його дослідження повинне спиратися на відповідну методичну базу, у який визначальним був би саме смисловий аспект (на відміну від змістовно-семантичного, який досі є загальновживаним для твороцентристського підходу до об’єктів з екстенсіональним музично-мовним контекстом, і який апелює до позамузичної сфери).

Таким чином, запропонована в даній роботі методика аналізу автодескриптивних текстів (далі – АДТ-аналізу) репрезентує один з можливих різновидів сучасного текстологічного дослідження, яке базується на смисловій основі.

Найяскравішим проявом принципів конструювання АДТ в музиці є епоха пізнього бароко, уособлена в творчості І.С.Баха, музика якого містить безцінний матеріал для такого роду музично-текстових досліджень, необхідність яких зумовлена новітніми тенденціями сучасного бахознавства.

Об’єктом дослідження є АДТ у музиці як продукт дискурсивного самоопису культури певного історико-стильового періоду. З цього приводу у роботі розглядаються музичні об’єкти-тексти, що репрезентують принципи побудови АДТ в музиці пізнього бароко. Поза межами даного дисертаційного дослідження знаходяться інші можливі історико-стильові форми існування АДТ, які притаманні наступним етапам розвитку музично-творчого процесу.

Предметом дослідження є АДТ середнього і пізнього періодів творчості І.С.Баха (20-ті – 50-ті рр. XVIII ст.), де яскраво виявилися принципи пізньобарочного культурно-стильового самоопису, а також побудови музичних текстів за принципом