LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Економіка. Економічні науки → Оцінка формування і механізм забезпечення ефективного функціонування та розвитку корпоративного сектора промисловості

майна держави в межах окремого державного підприємства (об’єднання) через передачу прав розпорядження економічно незалежному суб’єкту, створеному державою на базі цього ж майнового комплексу, з метою надання йому в майбутньому прийнятної для приватизації інвестиційної привабливості. Сфера, яка об’єднує економічно відокремлених від власника суб’єктів господарювання, що створювалися на основі відчуження державної власності, і може бути кваліфікована як корпоративний сектор економіки. Масштаби та плідність корпоратизації промисловості, тобто розширення меж корпоративного сектора, виступають індикатором просування по шляху реформ у руслі процесів соціалізації.

У другому розділі “Оцінка процесів корпоратизації і корпоративного сектора в промисловості України” досліджено стан корпоративного сектора промисловості в розрізі галузей і регіонів, оцінено його стійкість і результати використання виробничих ресурсів та визначено чинники, що впливають на означені характеристики.

За результатами проведеного наукового дослідження встановлено, що перехід від практично повністю одержавленої економіки до структурованої за власністю приніс з собою як здобутки, так і втрати. Форми здійснення приватизації за одержаними економічними та соціальними результатами схилили автора до висновку про вибір для практичного застосування тих з них, які забезпечили лише швидкий і відносно дешевий перерозподіл державного майна. Способи приватизації, які потенційно спрямовані уже на передприватизаційному етапі на формування сприятливих умов і можливостей післяприватизаційного використання відчуженого від держави майна, залишилися за межами процесу роздержавлення. Підставою до таких думок стало домінування у приватизаційних процесах ранніх стадій тенденцій швидкого оволодіння власністю у галузях, майнові об’єкти яких були незначними за вартістю.

Питома вага способу акціонування державної власності коливалася по галузях економіки від 1,0 до 85,4%. Якщо у галузях побутового обслуговування, торгівлі та громадського харчування, житлово-комунального господарства домінував спосіб викупу об’єктів приватизації, то в будівництві, науці і науковому обслуговуванні, промисловості, матеріально-технічному постачанні і збуті, транспорті і зв’язку та заготівлі – продаж акцій ВАТ.

У ході акціонування державних підприємств шляхом продажу акцій ВАТ утворився конгломерат підприємств, який дослідники приватизації пов’язують із корпоративним сектором держави. В дисертаційній роботі приведено обґрунтовані заперечення щодо поверхневого розуміння пооб’єктного насичення корпоративного сектора економіки. На національних теренах в часі поєдналися два протилежних за змістом процеси. Один - в руслі трансформаційних перетворень власності, а другий - за класичною схемою на основі власного або поєднаного капіталу. До того ж формування акціонерних товариств як за ініціативним, так і за примусовим сценарієм, проходило, в свою чергу, теж за двома достатньо жорсткими моделями, що орієнтувалися на створення акціонерних товариств відкритого та закритого типу. В загальній кількості створених в процесі корпоратизації ВАТ більш ніж 21% сформовані на базі підприємств групи “А”. Суб’єктами корпоративного сектора економіки, за логікою автора, є не всі ВАТ. В дослідженні доведено, що корпоративний сектор національної економіки в істинному розумінні відокремлення власності складають АТ, створені в процесі корпоратизації за вирахуванням ВАТ, сформованих на основі майнових комплексів групи “А”.

За проведеними здобувачем розрахунками, корпоративний сектор України за станом на початок 2001 року коливається в межах 4-5% у складі недержавних формувань, що підпадають під визначення “товариство”. Суспільство має справу з наслідками формальної зміни організаційно-правової форми, нехай і в різних її проявах. Після першого кроку, результатом якого було створення закритих і відкритих АТ, не спостерігалося наступного кроку, тобто перетворення ЗАТ у ВАТ, а у відкритих – через продаж акцій до зміни власника чи власників. Внаслідок невибагливості до вектора реформування власності держави більшість підприємств, не дивлячись на зміну форми господарювання і вторгнення у відносини власності, залишилися на стадії корпоратизації.

Набула принципово нового характеру і структура власності, що внутрішньо змінило природу управління корпоратизованими під-приємствами. Біля 55% корпоративної власності належить інсайдерам, що зумовлює зберігання керівниками підприємств ідеології управління, яка не виправдала себе за часів командної економіки.

Структура власності, що утворилася в економіці України в результаті роздержавлення майна, особливо середніх та великих підприємств, не може бути сформована в руслі вимог корпоративного управління. Приватна, подрібнена та розчленована власність не може бути ефективною.

Майже 42% створених за роки реформування АТ функціонувало у промисловості. В період з 1995 по 2000 р. АТ за кількістю зросли майже в 1,74 раза. За розрахунками автора, місцем концентрації корпоративних форм господарювання у промисловості стали в розрізі галузей: машинобудування та металообробка, промисловість будівельних матеріалів, харчова та легка промисловість, а по регіонах: Донецька, Луганська, Харківська та Дніпропетровська області. Кількісний стан корпоративного сектора визначених галузей і регіонів кваліфіковано зростаючою функцією часу. Тобто, що довший термін формування і функціонування, тим більші зміни. Визначення сталості галузево-регіонального сектора корпорацій здійснено на підставі середньоквадратичного відхилення від середньої кількості підприємств акціонерного типу або співвідношення стандартного відхилення від середньої кількості підприємств.

Коло чинників, що реально впливають на стійкість корпоративного сектора, досить велике. Тому в дослідженні автор обмежився лише тими, якими можуть маніпулювати самі підприємства. Було сформовано дев’ять комплексних груп, до яких увійшли: сталість і спрямованість законодавчої бази (х1), можливості виходу на зовнішній ринок (х2), формування ефективно діючого суб’єкта економіки (х3), зміна технологічного рівня виробництва (х4), дорозподіл і перерозподіл власності (х5), можливості отримання пільг в оподаткуванні (х6), ступінь забезпеченості сировиною (х7), короткотермінові інтереси (х8), розширення арени і належна оплата праці (х9). За змістом виокремлені чинники характеризують у певному сполученні спрямованість на поточні завдання (х5, х6, х7, х8, х9) і перспективні (х1, х2, х3, х4). Для відтворення реально сповідуваного суб’єктами економіки бачення і відповідно напрямку руху в здійсненні корпоратизації дисертантом було проведено анонімне анкетування керівників корпоратизованих підприємств різних галузей Дніпропетровської області. При