LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Економіка. Економічні науки → Оцінка формування і механізм забезпечення ефективного функціонування та розвитку корпоративного сектора промисловості

цьому, коло опитуваних було таким, що дозволяло сформувати дві їх групи, що відповідали структурі АТ за кількістю (1) і обсягами випуску продукції (2).

Упорядкована за критеріями частот варіантів і міри збігу думок сукупність має вигляд:

(1) {х5, х6, х8, х7}, {х2, х9, х4, х1, х3}

(2) {х8, х7, х5, х6}, {х2, х1, х4, х9, х3}

Отримані результати дозволили сформулювати положення про орієнтацію корпоративного сектора виключно на найближчі цілі і завдання. В наборі цілей і прагнень, які склалися в промисловості на початок 2001 р., невпинно звужувалася матеріально-технічна і соціальна база для нормального функціонування суб’єктів.

Дослідження підтверджують факт стагнації корпоратизованих підприємств уже на ранніх стадіях реформування власності. Якщо підходи до корпоратизації в її первинній фазі можна і не змінювати, то все, що слідує потому, має бути протилежним. Реалізація прав на отримання власності повинна бути підпорядкована реалізації відповідальності за отриману власність.

У третьому розділі “Перспективні напрямки підвищення ефективності корпоративного підприємництва” визначено основні складові організаційно-економічного механізму забезпечення сталого роз-витку суб’єктів корпоратизованого сектора промисловості, обґрунтовано їх взаємодію і взаємообумовленість, виділено систему показників оцінки ефективності ресурсовикористання і на її підставі розроблено методику оцінки динаміки виробничо-господарської діяльності та обґрунтовано заходи, які необхідно провести на загальнодержавному рівні, по створенню системи підготовки резерву кадрів менеджерів та підвищенню ефективності корпоративного менеджменту.

Свої конструктивні пропозиції дисертант пропонує, виходячи з тези необхідності виходу з кола суто функціонування корпорацій і переходу на шлях набуття ними якостей, які б зміцнювали стабільність і гармонійність, посилювали мотивацію діяльності.

Враховуючи об’єктивні та суб’єктивні труднощі, з якими пов’язуються негаразди і прогалини щодо функціонування фондового ринку та обмеження можливостей банківської системи, в дослідженні обґрунтовується концепція організаційно-економічного механізму, здатного у повній мірі задіяти потенціал самофінансування поточних потреб і перспектив розвитку та компенсувати неспроможність певних складових зовнішніх джерел фінансування. Задіяння потенціалу самофінансування пов’язується з організаційною і фінансовою реструктуризацією. Послідовність задіяння цих гілок самофінансування через певні їх елементи, на погляд автора, може мати безліч варіантів.

Від того, якому співвідношенню підпорядковані структурні складові самофінансування, фондового ринку та фінансово-кредитної системи, залежить потенціал організаційно-економічного механізму і його спрямованість на потреби функціонування або розвитку корпоративного підприємництва. У кожного окремого об’єкта корпоративного сектора економіки у певні проміжки часу економічно і фінансово дієвими є свої специфічні компоновки елементів механізму забезпечення ресурсо-фінансових потреб, свій ланцюг їх задіяння, які диктуються його видом і місією. В силу цього вони мають у своєму розпорядженні різні обсяги резервів виробництва, що вимагає системи діагностики фінансово-господарської діяльності. Але сам вимір фінансово-господарського стану не дозволяє встановити динаміку ресурсовикористання і фінансового потенціалу.

Здобувачем запропоновано встановлювати тенденцію розвитку об’єкта господарювання шляхом аналізу показників за деякий період часу або на підставі порівняння з їх нормативними значеннями. По показниках, за якими відсутні індикатори, обґрунтована можливість визначення оптимально можливого рівня для конкретних проміжків часу. В цілому методика оцінки руху корпорації до створення стабільних і надійних джерел фінансування розвитку базується на комплексі з 51 показника і алгоритмі рейтингового оцінювання узагальнюючого показника за формулою

де Rj – рейтинг результату господарювання за j-ю групою показників;

де xi j = - стандартизований і-й показник із їх j-ї групи,

xij, xij - фактичне і нормативне значення і-го показника із j-ї їх групи.

Динаміка зміни рейтингу R рахується за позитивну в разі виконання умови

У процесі відпрацювання методичних положень на практиці доведено їх можливості у системній і оперативній оцінці ефективності менеджменту корпорацій.

Суто методичну новацію доповнено конструктивними заходами щодо підготовки кадрового резерву сучасних менеджерів. На думку автора, потрібні національна і регіональна комплексні програми формування, розвитку та ефективного використання організаційно-управлінського персоналу.

Управління не уподібнюється технологічному процесу і здій-снюється за специфічними правилами, які повинен відкрити менеджер. Керівник не може обмежитися створеними на певну дату стандартами. Він повинен самостійно прокладати індивідуальний шлях, орієнтуючись на рельєф конкретних ситуацій на підприємстві і в оточуючому середовищі. Оскільки механізм оволодіння навичками аналізу і продукування рішень виходить за межі знань, які надаються у вузах, дисертант пропонує створити багаторівневу структуру підготовки кадрового резерву менеджерів за рівнями управління.


ВИСНОВКИ


У дисертаційній роботі на основі проведених досліджень здійснено теоретичне узагальнення і практичне вирішення актуального питання перехідної економіки з підвищення ефективності функціонування та забезпечення стабільного розвитку корпоративного сектора економіки. Основ-ні висновки та результати, які виникли з наукового дослідження, зводяться до наступного:

1. Історія розвитку не дає підстав для сумнівів щодо ствердження про великі інтегровані виробничі та промислово-фінансові структури як єдино спроможні рішучим чином впливати на соціальну й економічну динаміку національних економік. У конгломераті інтегрованих виробничо-економічних формувань, адаптованих до тенденцій усуспільнення і соціалізації, домінуючого характеру набула колективно-приватна або корпоративна форма власності.

2. Економічна природа корпорації полягає у відокремленні власності через делегування прав розпорядження нею. Результатом корпоратизації є створення повноцінних суб’єктів ринку. Саме корпоратизація в умовах значного зносу виробничого капіталу і застосування відсталих технологій здатна задіяти господарську мотивацію та стати дієвою формою залучення інвестицій.

3. На етапах первинної корпоратизації, тобто при перетворенні діючих державних підприємств у відкриті акціонерні компанії без зміни власника і в подальшому на більш вищому етапі корпоратизації шляхом продажу акцій створених державних корпорацій національне законодавство передбачило