LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Економіка. Економічні науки → Оцінки екологічного стану земельних ділянок, зайнятих відходами та об'єктами поводження з ними

об’єкта. Тобто, типових рішень бути не може. Технічні рішення з рекультивації звалищ приймаються залежно від подальшого використання земельної ділянки. Вибору напрямку рекультивації повинні передувати комплексні геоекологичні вишукування згідно запропонованої «Програми...».

Дефіцит міських земель змушує інвесторів просити земельні ділянки на незручних площах, у тому числі на уже закритих міських звалищах. У розділі наведені прикладі використання ділянок звалищ у новому призначенні. Рекультивовані ділянки звалищ придатні для розміщення численних об’єктів, у тому числі з підвищеній екологічній небезпекою. Базовим напрямком використання рекультивованих звалищ повинно стати розміщення на їхніх територіях об’єктів поводження з відходами різного ієрархічного рівня – сміттєсортувальних станцій (ССС) і комплексів (ССК), сміттєпереробних комплексів (СПК) і заводів (СПЗ), сміттєспалювальних заводів (ССЗ), полігонів ТПВ, що відображено у табл. 2. У системі управління відходами це є раціональним, тому що звільняє місцеві органи самоврядування від необхідності додаткового виділення дефіцитних міських земель і дозволяє оперативно здійснювати управління об’єктами.

Таблиця 2

Функціональне призначення земельної ділянки рекультивованого звалища

Функціональне користування

Стан або пропозиція

Рекомендовані види

функціонального користування

ССС, СПК різних ієрархічних рівнів, СПЗ, ССЗ (тільки за межами міста), полігон ТПВ

Не рекомендовані види

функціонального користування

цивільне, житлове будівництво


Закріплення рекультивованих ділянок звалищ за об’єктами поводження з відходами повинно здійснюватися на нормативному рівні, для чого слід внести додаткові вимоги у містобудівний норматив ДБН 360-92** «Планування і забудова міських і сільських поселень». Це дозволить передбачити виділення ділянок для розглянутих об’єктів на передпроектних планувальних стадіях під ці інвестиційні проекти. Виходячи із цього базового положення у розділі наведені характеристики земельних ділянок рекультивованих звалищ і види обмежень варіантів функціонального використання ділянок. Пропоновані інформаційні таблиці повинні стати кадастровими відомостями, які розробляються для «Технічного паспорта земельної ділянки».

У розділі 3 «Кадастровий облік об’єктів поводження з побутовими відходами» розглянуто резервування земельних ділянок для поводження з відходами за оптимізованими екологічно безпечними технологіями і включення їх критичних характеристик до земельного кадастру з урахуванням планувальних і екологічних сервітутів. Подано огляд сучасного стану проблеми утилізації ТПВ у просторово-часовому аспекті в Україні та АР Крим. Визначено, що ріст ТПВ має експоненціальну залежність, а питома кількість ТПВ на душу населення постійно зростає як по Україні так і в АР Крим. Результаті розрахунків наведено на рис. 2 – рис. 5.


Рис. 2. Тенденції зростання ТПВ в України

Рис. 3. Тенденції зростання ТПВ в АРК

Рис. 4. Індекс кількості ТПВ в України

Рис. 5. Індекс кількості ТПВ в АРК


Потребує корегування норма питомого накопичення ТПВ на душу населення, яка вже зараз фактично вище норми, але якою продовжують користуватися при проектуванні об’єктів поводження з відходами, плануванні галузевої політики та фінансуванні галузі. Для правильної оцінки річних об’ємів ТПВ необхідно відкоригувати нормативні показники. Констатовано, що сучасне поводження з відходами нераціональне і має результатом їх постійно зростаюче накопичення, що несумісне з державною концепцією сталого розвитку України. Стан полігонів і існуючі способі захоронення відходів не вирішують проблему. Інші технології поводження з відходами по Україні повсюдно не поширені. Очевидна криза управління галуззю і відсутність ефективної системи поводження з відходами на регіональному та місцевому рівнях. Прогнозується подальше значне перевищення норм, що свідчить про необхідність негайного кардинального поліпшення існуючої системи поводження з ТПВ в Україні.

Вкрай потрібно вже зараз виділяти і резервувати земельні ділянки для розміщення об’єктів поводження з відходами, надавати пільги щодо залучення приватних інвестицій у галузь і реагувати на результат через систему зворотного зв’язку. Розвиток сучасного суспільства Україні потребує створення кардинально нової системи поводження з відходами, що базується на комбінації різних технологій утилізації відходів, регіональних особливостей та економічній стимуляції державою приватного бізнесу.

У розділі 3 обґрунтовані питомі критерії порівняння технологій поводження з відходами за потужністю, економічністю, екологічною безпекою та забезпеченістю земельними майданчиками. Огляд і аналіз сучасних технологій дозволяє виділити загальні напрямки утилізації відходів: технології спалювання, сортування та вторинна переробка твердих побутових відходів, захоронення на полігонах. На підстави практичних даних встановлено, що зазначені технології тією чи іншою мірою знайшли свою апробацію на Україні, що дозволяє критично оцінити переваги і недоліки кожного зі способів утилізації відходів. Обґрунтоване, що розвиток мережі сміттєсортувальних і сміттєпереробних підприємств різної потужності повинен стати основою системи управління відходами в Україні та визначати галузеві пріоритети. Для неї треба планувати ієрархію відповідних земельних ділянок, характеристики яких повинні бути відображені у земельному кадастрі для потреб інвесторів.

Розміщення об’єктів поводження з відходами повинне бути взаємозалежне на місцевому й регіональному рівнях. Будівництво сміттєспалювальних заводів у границях населеного пункту недоцільно за екологічними чинниками і повинно бути обмежено на нормативно-інструктивному рівні.

Сміттєпереробні підприємства, замкнуті на полігон ТПВ, необхідно розглядати як базову підсистему поводження з відходами. Для об’єктів потужністю до 100тис.т/рік рекомендується санітарно-захисна зона 50м при розташуванні основного виробництва у центрі промислової площадки. Пропонується нормативно (у ДБН 360-92**, ДСП 173-96) закріпити за даними підприємствами санітарно-захисну зону 50 м при центральному розміщенні виробничого корпуса, ангара тощо, тоді санітарно-захисна зона (СЗЗ) буде перебувати у границях виробничої території без додаткового відчуження земель. Якщо приймається інше планувальне рішення, то СЗЗ встановлюється у кожному конкретному випадку від джерела викиду забруднюючих речовин. Мінімально необхідна санітарно-захисна зона дозволяє раціонально розташовувати об’єкти поводження з відходами на забудованих територіях і ефективно управляти системою.

На цей час відсутні нормативні вимоги щодо розміщення об’єктів поводження з відходами, зокрема полігонів ТПВ. Тому для вибору перспективних площадок під будівництво об’єктів поводження з відходами розроблено відповідні критерії з фіксацією у планувальної й кадастрової документації. Різностадійне планування систем поводження з ТПВ у складі міської інфраструктури не визначено в Україні на нормативному рівне. У табл. 3 запропоновані нормі розміщення об’єктів поводження з твердими побутовими відходами.

Таблиця 3

Орієнтовні планувальні нормі щодо розміщення об’єктів поводження

з відходами різної потужності

Об’єкті