LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Економіка. Економічні науки → Паливний комплекс України: сучасний стан та перспективи розвитку

про розподіл продукції". Він стосується насамперед тих специфічних об'єктів, які відрізняються складністю геологічної будови і малою рентабельністю освоєння. Таким чином, Закони “Про угоди про розподіл продукції" і “Про нафту і газ" будуть діяти паралельно для різних груп об'єктів. Надрокористувач і держава зможуть вибирати, на якій нормативній базі доцільно розробляти те або інше родовище.

У газовій промисловості всі пошуково-розвідувальні роботи і буріння експлуатаційних свердловин виконуються за рахунок прибутку газовидобувних підприємств, що залишається в розпорядженні підприємств і амортизаційних відрахувань. Амортизаційні відрахування в структурі ціни газу складають дуже низьку частку. Це призводить до завищення цін на газ власного видобутку та завищенної рентабельності газовидобувних підприємств. Для виправлення фінансового положення газовидобувних підприємств необхідно віднесення витрат, пов’язаних з розвідкою та обладнанням газових родовищ, які виконуються за рахунок власних коштів підприємств до валових, встановлення окремого механізму амортизації газових свердловин. Це дозволить зменшити завищену рентабельність газовидобувних підприємств і направити кошти на додатковий видобуток газу.

Дослідження показало, що не дивлячись на прийняття цілого ряду законодавчих документів щодо енергозбереження, відчутних результатів з економії палива поки що не досягнуто. Закон України “Про енергозбереження”, прийнятий у 1994 р. не має прямої дії і потребує, на нашу думку, цілого комплексу підзаконних актів.

Одним з джерел надходження коштів для розвитку паливного комплексу можуть бути іноземні інвестиції. Проведений аналіз дозволив дійти висновку, що залучення іноземних інвестицій стримується відсутністю чітко сформованої правової бази, хоча певні зусилля в цьому напрямі прикладаються. Законодавство України створило базові умови діяльності паливного комплексу, гарантує рівні умови підприємницької та інвестиційної діяльності, безпеку інвестицій і вільне розпорядження доходами від інвестиційної діяльності.

У шостому розділі - “Визначення перспектив розвитку галузей паливної промисловості”викладені прогнозні розробки щодо перспектив розвитку вугільної, газової, нафтовидобувної та нафтопереробної промисловості.

Вугільна промисловість – одна з базових галузей, у своєму розвитку повинна орієнтуватися на фундаментальні фактори довготермінової дії.

Виходячи з реалій сучасного техніко-економічного стану вугільної промисловості у дисертації запропоновано напрями щодо удосконалення структури та розвитку шахтного фонду, які є найбільш доцільними для створення сприятливих умов з підвищення обсягів видобутку вугілля на період до 2030 р.

Для цього необхідно базуватись на таких принципах: ввести до 2010 року мораторій на необґрунтоване закриття шахт; сконцентрувати у капітальному будівництві галузі на період до 2010 року кошти на завершенні робіт по об'єктах з високим ступенем будівельної готовності, реконструкції 38 шахт і одного розрізу і будівництві нових вуглевидобувних горизонтів на 108 діючих шахтах; здійснити цілеспрямовану заміну зношеного стаціонарного обладнання і широкомасштабне впровадження нової високопродуктивної гірничої техніки.

В дисертаційній роботі обґрунтовані пріоритети організаційно-технічних рішень, які спрямовані на підвищення ефективності роботи вугільної промисловості.

Перевага зазначеного варіанту, головним чином, полягає у тому, що він забезпечує значно більші обсяги видобутку вугілля у 2010, 2020 і 2030 роках. У 2020-2030 pp. вони практично задовольнятимуть потреби економіки України.

Такий підхід найбільш повно відповідає державним інтересам України і його було б доцільно прийняти, як базовий з відповідним корегуванням в ході реалізації Національної енергетичної програми України.

Зважаючи на стратегічну роль газової промисловості для економіки країни, при визначенні перспектив її розвитку за основу були взяті ключові цілі державної політики у цій сфері, реалізація яких передбачає застосування комплексу заходів технічно-технологічного, законодавчого та регулятивного характеру.

У роботі обґрунтовано пріоритетні напрями науково-технічного прогресу у розвитку ресурсної бази газового комплексу на перспективу.

Виходячи з прогнозної динаміки зміни розвіданих запасів вуглеводневої сировини і можливої кількості щорічного введення в експлуатацію газових свердловин, в роботі розраховані орієнтовні обсяги видобування газу на прогнозний період, які складуть 43,7 млрд м3 в 2030 р.

Наведені обсяги видобування вуглеводневої сировини слід розглядати як очікуваний результат реалізації вірогідного сценарію розвитку газової промисловості України.

Згідно помірного варіанту розвитку прогнозується збільшення споживання газу на європейському континенті на наступні 20-30 років на 3% в рік тобто в 2-2,5 рази. Таке зростання газоспоживання потребує докорінної зміни підходів до розвитку газотранспортної системи України. Імовірно, що зміняться і диверсифікуються джерела газопостачання (Туркменістан, Іран, Ірак та ін.), що змінить напрями транзитних газопроводів.

В нафтовидобувній промисловості спостерігається погіршення сировинної бази. Основним за обсягами видобування нафти залишається Східний регіон, хоча практично всі основні родовища увійшли в стадію кінцевої розробки з постійно спадаючим видобутком. В загальному обсязі нафти частка важко видобувних запасів складає 60-65% і продовжує зростати. Більшість прогнозних ресурсів нафти очікується на глибинах 5-7 км.

Виходячи з прогнозної динаміки зміни розвіданих запасів вуглеводневої сировини і можливої кількості щорічного введення в експлуатацію нафтових свердловин, в роботі розраховані орієнтовні обсяги видобутку нафти з конденсатом, які на прогнозний період складають 6,5 млн т.

Протягом усього перспективного періоду актуальним буде завдання підвищення коефіцієнту вилучення нафти та інтенсифікації видобутку вуглеводневої сировини. За рахунок підвищення нафтовіддачі та інтенсифікації видобутку буде забезпечено до 7% сумарного обсягу видобутку нафти.

Перспектива розвитку нафтотранспортної системи України та її подальша інтеграція в загальноєвропейську мережу нафтопроводів, перш за все, пов’язана з реалізацією української частини Євро-Азіатського нафтотранспортного коридору (ЄАНТК), а також інтеграції нафтопроводів “Дружба” - “Адрія”. Важливими аспектами введення в дію першої черги ЄАНТК (потужністю 14 млн т нафти/рік) є можливість транспортування каспійської нафти із збереженням її якісних характеристик та гідравлічне поєднання двох частин нафтотранспортної системи України. Впровадження ЄАНТК вирішує два питання: транзиту нафти до Європи і постачання нафти на НПЗ України в разі, якщо чинний транзит російської нафти буде