LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Економіка. Економічні науки → Паливний комплекс України: сучасний стан та перспективи розвитку

запасів вугілля тільки 20% належить до перспективних запасів категорії С2.

Тому підтримувати видобуток на досягнутому рівні або дещо збільшити його можна за рахунок будівництва нових підприємств та реконструкції діючих з прирізкою резервних ділянок шахтних полів, запаси яких ураховуються у вільних ділянках та становлять 1,4 млрд т, або 3,2% усіх запасів категорії А+В+С1.


Крім того, необхідно збільшити обсяги наукових і геологорозвідувальних робіт з метою нарощування перспективних запасів вугілля категорії С2 (9,6% загальних геологічних запасів), враховуючи значні обсяги прогнозних ресурсів. Дослідження показало, що реальною ресурсною базою розвитку вугільної промисловості є підготовленні запаси на ділянках для будівництва нових вугільних підприємств – 67 ділянок із запасами 9,7 млрд т і на ділянках для реконструкції і продовження термінів служби діючих підприємств – 66 ділянок із запасами 2,7 млрд т. Головна проблема полягає у своєчасному і раціональному залученні запасів вугілля в експлуатацію з метою підтримки і збільшення виробничих потужностей галузі.

Суттєвим резервом підвищення ефективності вугільної промисловості, зниження собівартості вугілля є утилізація метану. Всі вугільні пласти в Донбасі (за виключенням суперантрацитів) газоносні з глибини 150-500 м (нижче зони газового вивітрювання). Очевидно, що кам’яновугільні родовища слід розглядати як вугільно-газові.

Великий вплив на ефективність роботи галузі має стан виробничих фондів шахт. Починаючи з 1975 року відбувається зниження інвестицій в розвиток вугільної промисловості України. Це визначило різке гальмування процесу оновлення виробничих потужностей і погіршення структури шахтного фонду в Україні. Промислово-виробничі фонди вугледобувних підприємств спрацьовані в середньому на 65%. Чверть основного стаціонарного устаткування цілком вичерпала свій нормативний ресурс експлуатації. Роль економічних проблем ще більше зросла з реформуванням галузі, що практично здійснюється в напрямі закриття та ліквідації нерентабельних шахт.

Внаслідок цього відчутно проявилась негативна тенденція зниження виробничих потужностей, що, в свою чергу, спричинило різке падіння обсягів видобутку вугілля з 164,8 млн т в 1990 р. до 80,3 млн т в 2003 р., або більш ніж у два рази. При цьому останні роки роботи вугільної галузі характеризуються досить стабільними результатами, що свідчить про граничну рівновагу можливостей існуючого шахтного фонду, організаційних і інвестиційних можливостей.

Враховуючи, що в країні намітилась тенденція покращення окремих показників функціонування вугільної галузі, в роботі здійснена оцінка впливу ходу реструктуризації на загальний економічний стан вугільної промисловості.

Проведений аналіз існуючих підходів до реструктуризації вугільної промисловості України виявив, що розпочавшись в умовах економічної кризи, вона не лише не ліквідувала вплив основних чинників деградації виробничого потенціалу, але й додатково спровокувала посилення негативних тенденцій.

Основний висновок проведених досліджень полягає в тому, що не досягнуті основні цілі реструктуризації – подолання кризових явищ у галузі, підвищення ефективності виробництва та забезпечення зростаючих потреб країни у вугіллі.

Дослідження ефективності використання вугільної продукції, показало, що раціональне використання природних pecypciв (як в частині повноти використання отриманих природних pecypciв, які мають певну споживну вартість, так і в частині повноти вилучення їх із надр) можна вважати водночас чинником інтенсифікації суспільного виробництва, резервом підвищення економічної ефективності гірничо-видобувних галузей та заходом з охорони навколишнього середовища. На нашу думку, саме такий підхід може створити підґрунтя підвищення ефективності вугільної промисловості України. Залучення супутніх продуктів до господарської діяльності в умовах обмежених паливних та мінеральних ресурсів може стати одним з шляхів зниження собівартості вугілля, підвищення ефективності роботи вугільної промисловості.

У дисертаційній роботі доведено, що вугільна галузь відрізняється своїми специфічними особливостями і закони ринку мають більш складний механізм впливу на вугільну промисловість, ніж на інші галузі економіки. Ринку вугільної продукції більшою мірою властива не чиста, а олигонолистична конкуренція, яка допускає обмежений взаємною залежністю контроль над цінами і дозволяє здійснювати політику цін як виробникам, так і споживачам. Проведений аналіз дає підстави для висновку, що перехід вугільної промисловості до ринкових відносин має обмеження, які зводяться до того, що подальше підвищення цін на вугільну продукцію неможливе без втрати ринків збуту і закриття багатьох шахт, а одержання все зростаючих дотацій держави нереальне через кризовий стан економіки країни.

Попит на вугільну продукцію в Україні перевищує пропозиції внутрішнього ринку. Склалася порадоксальна ситуація, коли виробничі потужності шахт і розрізів використовуються на 70%, тоді як кошти споживачів вугільної продукції йдуть на закупівлю вугілля за кордоном.

В умовах дефіциту паливних ресурсів експорт вугілля з України знизився з 20,0 у 1990 до 2,0 млн.т у 2003 р. Таким чином, при переході до ринкової економіки можна констатувати факт втрати ринків збуту українського вугілля як у країнах СНД, так і в інших державах.

У третьому розділі - “Сучасний стан газової промисловості України”досліджуються ресурси природного газу, здійснено техніко-економічний аналіз сучасного стану газової промисловості, ефективності споживання природного газу та проблем формування ринкових відносин у газовій промисловості.

Проведений аналіз ресурсної бази газової промисловості показав, що видобуток вуглеводнів в Україні характеризується різким погіршенням показників сировинної бази як якісних, так і кількісних. Основні

родовища газу характеризуються високим ступенем виробленності початкових запасів. По газових родовищах ця величина складає 65%. Понад половини залишкових запасів належить до категорії важковидобувних, що потребує спеціальних технологій видобутку і великих капітальних вкладень. Низька надійність розвіданих запасів газу призводить до частого непідтвердження їх в процесі розробки родовищ.

Враховуючи те, що починаючи з 1998 року ситуація дещо покращилась, з’ясовано, що стабілізація видобутку газу була досягнута лише за рахунок впровадження комплексу заходів з підвищення ефективності використання ресурсної бази, скорочення числа бездіючих свердловин, нових методів і технологій газовилучення на старих родовищах. У зв’язку з цим одним з першочергових завдань, які стоять перед газовою промисловістю України, є нарощування обсягів геологорозвідувальних робіт для збільшення приростів розвіданих запасів