LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Економіка. Економічні науки → Паливний комплекс України: сучасний стан та перспективи розвитку

вуглеводнів. Особливу увагу необхідно приділяти роботам з розвідки та освоєння газових родовищ в акваторії Чорного та Азовського морів, де потенційні ресурси вуглеводнів освоєнні лише на 3%.

Враховуючи, що при практично повній відсутності фінансування галузі з Державного бюджету виконання виробничої програми забезпечується за рахунок власних коштів підприємств, то необхідно частково фінансувати геологорозвідувальні роботи за рахунок спеціально виділених бюджетних коштів. Крім того, на законодавчому рівні необхідно припинити віднесення газових свердловин до першої групи основних фондів, на яку не розповсюджується можливість нарахування амортизації за прискореними нормами. Це гальмує залучення недержавних та іноземних інвестицій, не забезпечує умов для самофінансування галузі. Крім того, на погіршення фінансового стану підприємств галузі впливає надмірно високий рівень податків та різних обов’язкових платежів. Це призводить до ситуації, коли підприємствам не вистачає власного прибутку для інвестування в інноваційний розвиток.

Основним функціонером нафтогазового комплексу є створена у 1998 році Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, на долю якої припадає 97% видобутку газу. Одним з важливих завдань Компанії є використання геополітичного потенціалу України, як держави-транзитера вуглеводневої сировини, інтеграції українського газотранспортної системи в європейську і міжконтинентальні газові мережі. З урахуванням поставок газу через Україну частка транзитного газу становила 59% за що Україна отримала 30 млрд м3 природного газу як плату за транзит. Таке сприятливе для України становище може мати місце за умови належного технічного стану ГТС і надійності транзиту газу.

Аналіз сучасного техніко-економічного стану газотранспортної системи показав, що вона загалом зношена на 17-20%, реальна спрацьованість трубопроводів, яка наближається до прийнятого амортизаційного рівня в 33 роки, має місце приблизно у 60% лінійної частини ГТС. Крім того, більше 60% газоперекачувальних агрегатів відпрацювали свій ресурс, три чверті з них морально застарілі. Вадою також є неекономічність самої газотранспортної системи. Важке технічне становище ГТС України обумовлено недостатніми обсягами робіт з капітального ремонту та реконструкції ГТС. Крім того, практично всі підземні сховища газу (ПСГ) потребують досить значних обсягів робіт з реконструкції для забезпечення ефективності їх експлуатації.

В дисертації докладно проаналізовано ефективність споживання природного газу по галузях економіки України. Відповідно до потреби економіки споживання природного газу характеризується наступним.

Високими темпами зменшення споживання природного газу відбувалося в промисловості – 49,6 %, в т. ч. по: електроенергетиці 41,6 %, чорній металургії – 46,4 %, хімічній і нафтохімічній промисловості – 55,8 %, тощо. Різні темпи скорочення споживання природного газу в галузях економіки призвели до змін у міжгалузевій структурі його використання. Так, частка промисловості в загальному споживанні природного газу в 2004 р. склала 57,8 проти 71,4 % в 1990 р. або знизилась на 13,6 пунктів, а житлово-комунального сектору - підвищилась відповідно з 13,8 до 29,6 % або на 15,8 пунктів.

Основним напрямом розподілу ресурсів природного газу є його споживання на виробничо-технологічні потреби економіки України. Аналіз цих показників свідчить, що за період 1990-2004 рр. помітних позитивних зрушень не відбулось. Використання природного газу в основному було направлене на енергетичні цілі, а в якості сировини в абсолютному значенні знижувалось. Таким чином, зберігається недостатньо ефективна структура споживання природного газу. Факторний аналіз зміни споживання природного газу показав, що з одного боку, знижуються обсяги його споживання в промисловості через падіння обсягів виробництва продукції, а з іншого – з цих же причин зростають питомі витрати палива на виробництво продукції. Надмірно висока питома вага природного газу в паливному балансі свідчить про не оптимальність балансу та низьку ефективність споживання природного газу.

Україна змушена адаптуватись до нових економічних тенденцій та побудувати систему взаємовигідних зовнішньоекономічних відносин. При цьому необхідно керуватися інтересами національної безпеки, передусім її економічною та енергетичною складовими. Найважливішим є визначення альтернативних джерел постачання енергоресурсів в країну.

Зараз Росія виступає стосовно України монопольним постачальником газу (більше 70%). У такій ситуації тільки той факт, що Росія, у свою чергу, залежить від України в постачанні газу в Західну Європу (біля 90%), дає можливість дещо нейтралізувати негативні наслідки її монополізму в забезпеченні України енергоносіями.

На думку автора, Україна має можливості значного розширення обсягів ринку за рахунок принаймні двох джерел: збільшення власного видобутку та розширення обсягів газового транзиту.

У четвертому розділі - “Нафтовидобувна та нафтопереробна промисловість України” розглянуті основні напрями розвитку нафтовидобувної промисловості, проаналізовано сучасний техніко-економічний стан нафтопереробної промисловості, розвиток трубопровідного транспортування нафти і нафтопродуктів та проблеми формування ринку нафти і нафтопродуктів.

Державним балансом запасів нафти враховано 140 родовищ, які багато в чому визначають можливості перспективного нафтовидобутку. Балансові видобувні запаси категорі А+В+С1 становлять понад 133 млн т, категорії С2 - 35,5, позабалансові запаси - 67,6 млн т.

Головні обсяги нафти сконцентровані в Західному (43,5%) та Східному (33,7) нафтогазоносних регіонах. Однак ці запаси розпорошені по багатьох дрібних родовищах або містяться в покладах з високим ступенем вилучення запасів. Так, 62% нафтових родовищ відносяться до дуже дрібних з середніми запасами 0,25 млн т. Більше половини залишкових запасів відносяться до категорії важковидобувних, що вимагають спеціальних технологій видобутку і додаткових капітальних вкладень. Наявні залишкові запаси не можуть забезпечити стабілізацію і, тим більше, зростання видобутку нафти, в зв’язку з чим постає завдання нарощування обсягів геологорозвідувальних робіт і приросту розвіданих запасів вуглеводнів. Необхідною передумовою для стабілізації та нарощування обсягів видобутку нафти є проведення таких обсягів геофізичних досліджень і пошуково-розвідувального буріння, які б могли забезпечити прирости запасів вуглеводнів, що перевищують обсяги їх видобутку в 2-3 рази.

Виходячи з цього, вважаємо, що для вирішення цієї проблеми необхідно, в першу чергу, змінити неефективну існуючу систему фінансування геологорозвідувальних робіт, законодавчо закріпивши право залишати відрахування на геологорозвідувальні роботи в розпорядженні нафтовидобувних