LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Економіка. Економічні науки → Паливний комплекс України: сучасний стан та перспективи розвитку

потенціалу потужностей з видобування, переробки палива, виробництва електро-і теплоенергії, раціонального покриття потреби в паливних ресурсах. В дисертаційній роботі у контексті визначального впливу на динаміку формування потенціальної потреби в енергетичних ресурсах на період до 2030 р. розроблено сценарії соціально-економічного розвитку країни. Запропоновані достатньо виважені темпи росту ВВП прогнозного періоду дозволили (з урахуванням реалізації заходів щодо економії енергоресурсів) визначити на перспективу варіанти потреби в основних паливних ресурсах.

Зважаючи на ймовірний характер основних параметрів соціально-економічного розвитку, оцінки варіантів потреби в енергоресурсах у перспективі визначаються у відповідності із альтернативними варіантами темпів ключових макроекономічних показників, з урахуванням суттєвих моментів можливої моделі розвитку ПЕК та певного сценарію трансформаційних процесів, які будуть впливати на динаміку енергоспоживання у майбутньому. Для розробки ключових рішень та визначення основних принципових завдань віддаленої перспективи енергетики потреба в ПЕР служить базовим індикатором щодо формування пріоритетів у довгостроковій політиці розвитку ПЕК країни як складової частки вирішення глобальних завдань сталого розвитку України. За цих умов за базовий методичний підхід прийнято прогнозування граничних обсягів потреби в ПЕР на основі визначення зміни енергоємності ВВП порівняно з її рівнем в базовому періоді та реально можливого її зниження в прогнозному періоді за рахунок мобілізації ресурсів енергозбереження і врахування очікуваного впливу науково-технічного прогресу на зниження питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів в залежності від сценарію соціально-економічного розвитку країни.

Подальший розвиток продуктивних сил в Україні потребує значного збільшення виробництва електричної і теплової енергії.

У роботі визначено, що потреба в паливних ресурсах для розвитку електро- та теплоенергетики при цьому буде залежати, в основному, від рівня потреби у електро- та теплоенергії; структури генеруючих потужностей по виробництву електро- та теплоенергії, питомої ваги в ній атомних електростанцій та теплоелектроцентралей, величини міжсистемних перетоків електроенергії.

З урахуванням економії електро- і теплоенергії, а відтак і палива від 11,9 до 41,7 млн т, потреба в котельно-пічному паливі в 2010, 2020 та 2030 рр. складатиме відповідно: 187,3-172,8; 268,3-251,1 та 318,3-339,1 млн т у. п.

За прогнозними оцінками, в перспективі майже 50% паливних ресурсів у теплоенергетиці повинно складати газомазутне паливо. Якщо виходити з таких припущень, то необхідна потреба у вугіллі складе: 2010 р. – 27-30 млн т у.п., 2020 р. – 42-44 і 2030 р. – 51-53 млн т у.п. Приблизно такими ж будуть обсяги споживання газомазутного палива.

Отже, забезпеченість ТЕС вугільним паливом складе: 90-95% у 2010 р., 75-85 – у 2020 р. і 62-65% у 2030 р., тобто буде неухильно знижуватися. Для нормального паливозабезпечення станцій очевидно потрібно підвищити обсяги видобутку енергетичного вугілля. Інша частина повинна задовольнятися за рахунок імпорту нафти і газу, збільшення обсягів переробки на НПЗ з метою одержання мазуту.

У дослідженні здійснені оцінки економії паливних ресурсів, наведені основні напрями зниження енерговитрат у виробництві і пріоритетні енергозберігаючі технології, а також інші енергозберігаючі заходи, реалізація яких може суттєво вплинути на обсяги енергозаощадження в енергоємних галузях та виробництвах.

Дослідження сучасного стану нормативно-правового забезпечення паливного комплексу, процесу енергозбереження та інвестиційної діяльності показало, що вони мають ряд недоліків.

Встановлено, що відносини між державою і видобувними підприємствами, які пов’язані з утворенням, присвоєнням і використанням позитивної диференціальної гірничої ренти і відшкодуванням негативної, законодавством України недостатньо регламентовано.

У законодавчих актах не дається чіткого визначення поняття “геологічні особливості й умови експлуатації родовищ”, тому залишається відкритим питання про врахування виробничих умов при визначенні диференційованих нормативів плати за видобування корисних копалин, розмірів (ставок) рентних платежів і відповідно про застосування таких нормативів і ставок залежно від форм власності гірничо-добувних підприємств. Що стосується відшкодування негативної диференціальної гірничої ренти, то в законодавчих загальнодержавних актах це питання не порушується, а стосовно вуглевидобувних підприємств регламентується спеціальним рішенням уряду.

Для роботи галузі в ринкових умовах необхідно прийняття Закону “Про порядок промислового використання надр та принципи регулювання гірничої ренти”, а також внесення необхідних рентних доповнень в існуючі закони та закони, які будуть готуватися.

Наприклад, у вугільній промисловості, створюючи умови для рівноправної конкуренції, держава водночас повинна сприяти переважаючому розвитку (технічному переоснащенню, реконструкції, нарощуванню виробничої потужності) найрентабельніших перспективних шахт із поступовим виводом з експлуатації збиткових, безперспективних, знижуючи таким шляхом рентні доплати. З цією метою, по-перше, встановлені за нормативами рентні вилучення доцільно залишати цілком або частково в розпорядженні шахт за умови суворого цільового їх використання для санації (за потребою) і подальшого розвитку виробництва (зараз рентні вилучення не визначаються і їх використання не регламентується).

По-друге, кошти державного бюджету, які виділяються для капітальних вкладень у розвиток діючих вуглевидобувних підприємств, слід надавати на конкурсній основі і на умовах повернення. Критеріями відбору для цих інвестиційних проектів повинні бути терміни їх виконання і терміни повернення коштів, визначені із запланованої ефективності їх використання. Відшкодування бюджетних витрат має здійснюватися після реалізації проектів в обов’язковому порядку, незалежно від фактично досягнутих результатів: рентабельними підприємствами – систематичними відрахуваннями заздалегідь установленої частки доходу від продажу продукції протягом обумовленного терміну; збитковими підприємствами – зниженням ставки диференційованих рентних доплат (переглядом розміру рентних платежів за виробничі умови) на заздалегідь передбачений розмір.

Для нафтогазового комплексу дуже важливим є прийнятий Верховною Радою України Закон “Про нафту і газ”. Він містить норми, яких або немає в Кодексі про надра, або вони через загальність формулювання не враховують специфіку нафтогазової галузі.

Дія Закону “Про нафту і газ" в частині використання нафтогазоносних надр не розповсюджується на об'єкти - родовища і перспективні площі, які будуть освоюватися на основі Закону України “Про угоди