LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Економіка. Економічні науки → Парадигма антиглобалізму в трансформаційних процесах міжнародних фінансових організацій

політики, що призвела до зниження національних бар’єрів для міжнародних економічних трансакцій, а з іншого – розвитку нових технологій, особливо у сфері інформації та комунікації.

Зважаючи на неоднозначну оцінку глобалізаційних підходів, автор у другому підрозділі першого розділу виявила та оцінила негативні риси та наслідки глобалізаційних процесів сучасності. Автор дійшла висновку, що незважаючи на великий позитивний потенціал економічної глобалізації, сучасні форми її втілення є досить суперечливими і призводять до негативних наслідків у різних сферах світової економіки.

До усталених негативних рис сучасної форми економічної глобалізації автор відносить: зростання загальносвітового рівня бідності на тлі підвищення добробуту населення у розвинутих країнах; асиметричність сучасного економічного розвитку і зростання економічної нерівності як у середині окремих країн, так і між країнами (рис. 1); неконтрольованість багатьох процесів, зумовлених глобалізацією у сфері фінансів, і як наслідок – можливість виникнення масштабних криз; відсутність ефективного контролю за діяльністю ТНК та деякі негативні аспекти цієї діяльності; тінізація світової економіки і зростання масштабів відмивання грошей, міжнародний тероризм.

Рис. 1 Нерівність у розподілі прибутку (за індексом Тейля)*

Враховуючи ці негативні риси сучасних глобалізаційних процесів, які набувають все системнішого характеру, автор вважає логічною появу та формування нової цивілізаційної парадигми – парадигми антиглобалізму. Автор сконцентрувала увагу на особливостях формування, головних рисах і деяких формах практичного втілення нової системи поглядів, котра отримала назву “економічний антиглобалізм”. За авторським визначенням економічний антиглобалізм – це система поглядів, що передбачає критичну оцінку глобалізаційних процесів, з визнанням їх суперечливого характеру, негативного кризового потенціалу у головних сферах економічної діяльності та орієнтує на пошук шляхів реформування існуючої системи аж до її докорінної зміни.

У дисертаційному дослідженні показано, що парадигма економічного антиглобалізму знайшла своє відображення і практичне втілення в діяльності багатьох неурядових організацій (релігійних, правозахисних, природоохоронних тощо), дослідницьких центрів, профспілок, громадських об’єднань і поклала початок масовому антиглобалістичному руху. Про зміни саме парадигмального характеру свідчить той факт, що представники економічного антиглобалізму вважають, що реалізація позитивного потенціалу глобалізації неможлива без змін у світогляді, без утвердження та насаджування таких цінностей, як рівноправність, справедливість, співпраця, без відмови від неоліберальної моделі суспільства, в якому єдиною метою існування є збільшення прибутку.

У другому розділі – “Вплив антиглобалізму на трансформацію МВФ та Світового банку” досліджується та аналізується перебіг структурно-функціонального реформування міжнародних фінансових організацій, його причини, передумови та внесок економічного антиглобалізму до цього процесу.

На сучасному етапі потужний позитивний потенціал глобалізації не використовується світовою спільнотою саме через відсутність ефективної системи управління загальносвітовими процесами. Особливо актуальною є проблема управління у фінансовій сфері. Адже саме у цій сфері наслідки глобалізаційних зрушень є найбільш неоднозначними. Водночас існуюча система міжнародних фінансових організацій, зокрема Міжнародний валютний фонд і Світовий банк, не мають на даному етапі змоги забезпечити ефективне управління економічними процесами глобалізації. Таким чином, можна констатувати об’єктивну необхідність реформування існуючих міжнародних фінансових організацій.

У дисертаційному дослідженні показано, що причини та передумови виникнення такої необхідності полягають насамперед у тих зрушеннях, що стались у світовій економіці з часу створення Бреттон-Вудських організацій. Міжнародні фінансові організації (МВФ і Світовий банк) були створені як частина міжнародної фінансової архітектури, що ґрунтувалась на системі фіксованих валютних паритетів. Якісні зміни, що відбулись у світовій економіці з часу створення МФО, спонукали їх до саморозвитку. Автор вважає, що в процесі саморозвитку міжнародних фінансових інституцій відбулась зміна сфери їхнього впливу, інструментарію та частини функцій. Це призвело до дублювання функцій, конфлікту юрисдикцій та ускладнення координації дій, що негативно позначилось на ефективності функціонування цих організацій.

Наступним фактором, що істотно знижує ефективність діяльності МФО, є використання цими організаціями напрацьованих шаблонних підходів до врегулювання кризових ситуацій та проведення економічних реформ, які не враховують тих специфічних соціальних та економічних умов, що склались у тій чи іншій країні.

До причин реформування можна віднести і ряд масштабних фінансових криз, що відбулись у 90-х роках ХХ століття у Мексиці та ряді країн Азії. Неготовність МФІ до появи таких кризових явищ, нездатність прогнозувати і запобігати таким проявам фінансової глобалізації, а також відсутність у їх розпорядженні достатньо впливових інструментів регулювання криз та зменшення їхніх негативних наслідків, продемонстрували наскільки невідповідною й застарілою є існуюча система міжнародних фінансових організацій.

Вивчаючи шляхи впливу економічного антиглобалізму на трансформаційні процеси у системі МФІ, автор дослідження виокремила найчисленнішу частину антиглобалістичного руху – неурядові організації, та провела системний аналіз їхньої діяльності, спрямованої на дискредитацію чи вдосконалення роботи МФІ. Із загальної кількості цих організацій (від 15 до 20 тис. за різними даними) автор обрала 100, які займаються проблемами економічної глобалізації, і в цьому контексті зацікавлені у реформуванні МВФ і Світового банку. На прикладі цих організацій було досліджено характер взаємодії представників економічного антиглобалізму з МФІ: приблизно чверть з них обирають конфронтацію, тобто відкидають будь-яку можливість співпраці з існуючими МФІ, п’ятнадцять відсотків співпрацюють з МФІ в тих чи інших аспектах, решта схильні до діалогу, але він є спорадичним характер і недостатньо результативним.

У даному розділі розглянуто також шляхи і напрями взаємовпливу антиглобалізму на реформування системи міжнародних фінансових організацій, визначено головні результати впливу. Найпомітнішими з них є інституційні: у структурі МВФ та Світового банку було створено відділи, що повинні забезпечувати обмін інформацією між представниками громадськості та МФІ; деякі з існуючих відділів розширили коло своїх обов’язків (зобов’язались вивчати екологічні аспекти макроекономічної політики країн-членів, змістили акценти у своїй діяльності у бік вивчення