LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Економіка. Економічні науки → Парадигма антиглобалізму в трансформаційних процесах міжнародних фінансових організацій

зі з’ясуванням сутності глобалізації, зумовлені значною мірою складністю і неоднозначністю самого поняття „глобалізація”, наявністю і взаємним впливом різних проявів цього складного процесу, відмінностями у трактуванні цього поняття з точки зору різних наук, відсутністю уніфікованих показників, котрі б дали змогу оцінювати вплив глобалізаційних процесів на розвиток тієї чи іншої країни.

З метою уникнення спрощених інтерпретацій і трактувань сутності глобалізації узагальнено якісні й кількісні критерії визначення цього процесу. Головні з них полягають у тому, що глобалізація постає як розширення, інтенсифікація, прискорення та зростаюча взаємопов’язаність країн світу. Кількісна оцінка глобалізації можлива за основним показником – індексом глобалізації. Цей показник інтегрує декілька ключових індикаторів: рівень глобалізації торгівлі товарами і послугами, котрий вимірюють шляхом оцінки частки міжнародної торгівлі щодо ВВП кожної з країн, конвергенція світових і національних цін на товари та послуги; іноземні прямі й портфельні інвестиції у процентному відношенні до ВВП країни; частка громадян, які здійснюють закордонні подорожі; кількість хвилин міжнародних телефонних розмов на душу населення; сума міжнародних грошових переказів відносно ВВП країни, кількість користувачів Інтернету у країні, кількість Інтернет-хостів та Інтернет-серверів на душу населення.

Глобалізаційні процеси слід розглядати як об’єктивні і такі, що мають позитивний потенціал, котрий на сучасному етапі не може бути рівноцінно використаний усіма учасниками світогосподарських зв’язків. Більше того, глобалізація у її сучасній неоліберальній формі набирає ознак некерованості й асиметричності, що в свою чергу стало причиною виникнення спротиву з боку країн та окремих осіб, котрі зазнали відчутних негативних наслідків глобалізаційних процесів.

Економічний антиглобалізм – система поглядів, що базується на критичній оцінці сучасних форм і проявів глобалізації, виявленні причин кризових явищ і процесів у сучасній економічній системі, і передбачає розробку і втілення альтернативних економічних мікро- та макромоделей безпечного розвитку. Появу економічного антиглобалізму слід датувати 80-ми роками ХХ століття. Своє практичне втілення економічний антиглобалізм отримав у вигляді світового антиглобалістичного руху, метою якого є боротьба з негативними проявами сучасної форми глобалізації, а також діяльність, пов’язана з розповсюдженням об’єктивної інформації щодо впливу глобалізації на сучасні економічні процеси.

Головними учасниками антиглобалістичного руху є профспілки, міжнародні неурядові організації, релігійні організації, соціал-демократичні, соціалістичні й комуністичні партії, об’єднання молоді, незалежні дослідницькі центри. Виявлено, що особливостями сучасного економічного антиглобалізму є масовість і відсутність ієрархії (мережева форма організації та постійний обмін інформацією в середині цієї мережі), а також плюралізм поглядів у середовищі антиглобалістів.

Виявлено історичні передумови трансформаційних зрушень у діяльності таких міжнародних організацій, як МВФ і Світовий банк. Стрімкі зміни, що відбулись у світовій економіці під тиском глобалізації, призвели до взаємного дублювання функцій вищеназваних організацій. Нові технологічні досягнення та політика повної лібералізації капіталу позбавили міжнародні фінансові інституції важливих важелів впливу на світові фінансові процеси. Помилки, допущені експертами Міжнародного валютного фонду і Світового банку у оцінці та регулюванні економічної ситуації в окремих країнах, свідчать про застарілість підходів і неефективну структуру цих організацій. Отже, наприкінці ХХ століття виникла об’єктивна необхідність у реформуванні міжнародних фінансових організацій.

Класифіковано антиглобалістичні організації за такими ознаками: ключові питання, якими займається організація; основні сфери докладання зусиль; готовність до співпраці з міжнародними фінансовими інституціями. Проведений автором вибірковий критично-порівняльний та емпіричний аналіз гіпотез реформування міжнародних фінансових організацій, які пропонують представники антиглобалізму, переконливо свідчить про відсутність єдиної, теоретично обґрунтованої, досконалої гіпотези, котру можна без застережень застосувати на практиці. Серед представлених гіпотез автор виділила два підходи – радикальний і реформістський. Прибічники реформістського підходу не ставлять під сумнів доцільність існування сучасної системи міжнародних фінансових організацій, визначають головними напрямами реформування соціальний та екологічний аспекти розвитку, врахування культурних і соціальних особливостей країни-реципієнта фінансової допомоги при розроблянні програм кредитування, особливий підхід до найбідніших країн, а також питання транспарентності й контрольованості МФІ. Радикальні кола антиглобалістів постулюють, що існуюча система міжнародних фінансових організацій неспроможна ефективно регулювати світову економіку на сучасному етапі її розвитку, а відтак повинна бути замінена на інший наднаціональний орган, що мав би більш потужні інструменти впливу.

Сучасний антиглобалізм чинить вплив на реформування міжнародних фінансових організацій як прямо (прямий діалог: семінари, конференції, відкриті листи, демонстрації), так і опосередковано (через мас-медіа та національні уряди). Мотивацією міжнародних фінансових організацій до співпраці є покращення громадської думки, а також використання досвіду і розгалуженої інституційної структури окремих громадських організацій для більш ефективного втілення проектів і програм кредитування. Незаангажованість антиглобалістичних організацій дає змогу МФІ отримувати від них реальні дані про економічний розвиток і стан країни, для перевірки даних, отриманих від уряду країни.

Найзначніших успіхів, що їх вдалось досягти антиглобалістам у реформуванні МФІ, є зміни у сфері відкритості й транспарентності МВФ і Світового банку. Під тиском з боку антиглобалістів відбулись деякі зміни у структурі МВФ, було створено нові відділи і підрозділи, котрі повинні зробити цей інститут більш демократичним. Було досягнуто певних результатів і в тому, що стосується соціальних та екологічних аспектів діяльності МФІ. Однак, загальні теоретичні засади політики МФІ не зазнали помітних змін.

З позиції економічної конвергенції, на досягнення якої спрямовано діяльність міжнародних фінансових організацій, моделлю, яка враховує найбільшу кількість факторів, слід вважати запропоновану Е. Ворнером та Дж. Саксом, оскільки вона бере до уваги не тільки економічні, а й політичні впливи. За даною моделлю, визначним фактором економічного зростання є дотримання “вірної” стратегії в політиці та економіці, яка включає демократичний устрій, захист прав людини, дотримання неоліберальної економічної