LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Хімічні науки → Синтез і властивості модифікованих неофлавонів та 3-феноксихромонів

данних та встановленні будови синтезованих сполук.

Апробація роботи. Основні результати роботи були представлені на XVІІ і XVІІІ Українських конференціях з органічної хімії (Харків, 1995; Дніпропетровськ, 1998) та III Mіжнародному симпозіумі по хімії природних сполук (Бухара, 1998).

Публікації. За матеріалами роботи опубліковано 12 друкованих праць, з них 6 статей в наукових фахових журналах та тези 6 доповідей.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, 5 розділів, висновків та списку використаних літературних джерел (251 найменування). Повний обсяг роботи 167 сторінок, робота містить 25 таблиць та 18 рисунків.




Основний зміст роботи

  • Розповсюдження в природі, методи синтезу та біологічні

    властивості неофлавонів та 3-феноксихромонів

    В літературному огляді приводяться дані про розповсюдження в природі, методи синтезу та біологічні властивості похідних феноксихромонів та неофлавонів.

    2.Синтез вихідних сполук

    Необхідні для подальших досліджень вихідні 3-феноксихромони були отримані гетероциклізацією відповідних a-арилокси-2,4-дигідроксиацетофенонів в умовах кислотного та основного каталізу. Дія реагенту Вільсмейєра в присутності ефірату трифториду бору на a-фенокси-2,4-дигідроксиацетофенон приводить до утворення 7-гідрокси-3-феноксихромону (2.1.1). В аналогічних умовах з a-арилокси-2,4,6-три-гідроксиацетофенонів отримано 5,7-дигідрокси-3-феноксихромони 2.1.9-2.1.18. Конденсація заміщених кетонів в умовах модифікованого методу Костанецького-Робінсона з послідуючим кислотним гідролізом утворених ацетоксипохідних при-водить до 2-метил-7-гідроксихромонів 2.1.2-2.1.5 та 2-метил-5,7-дигідроксихромонів 2.1.19-2.1.21. 2-Трифторметил-7-гідроксихомон 2.1.6 отримано взаємодією трифтороцтового ангідриду з відповідним кетоном при 0С в піридині. Модифікація Бейкера-Олліса методу Костанецького-Робінсона приводить до 2-етоксикарбонілхромону 2.1.7, ацидоліз якого дає 2-карбоксихромон.

    Вихідні 4-фенілкумарини 2.2.1-2.2.8 отримано конденсацією за Пехманом етилбензоїлацета-ту з резорцином, флороглюцином, пірогалолом та заміщеними резорцинами. Застосування в данній реакції орцину приводить до утворення 7-метил-5-гідрокси-4-фенілкумарину (2.2.9).

    3. Реакції 3-феноксихромонів

    З метою отримання нових фізіологічно активних сполук на основі 3-феноксихромонів та вивчення їх хімічних властивостей були проведені реакції електрофільного заміщення по хромоновому циклу та реакціі за участю фенольного гідроксилу та карбонільної групи.

    3.1. Реакції ацетилювання та дезацетилювання 3-феноксихромонів

    Для отримання 5,7-діацетокси-3-феноксихромонів 3.1.1-3.1.13 відповідні 5,7-дигідрокси-хромони 2.1.9-2.1.21 обробляли оцтовим ангідридом в середовищі піридину.

    В спектрах ПМР діацетатів 3.1.1-3.1.13 спостерігаються два трипротонних синглети протонів ацетильних груп в області 2,30-2,40 м.д..

    Дезацилювання похідних 3.1.1-3.1.13 відбувається кількісно при короткочасному нагріванні спиртового розчину відповідних діацетатів в присутності соляної кислоти з утворенням 5,7-дигід-рокси-3-феноксихромонів 2.1.9-2.1.21.

    3.2. Взаємодія 3-феноксихромонів з алкілюючими та арилюючими реагентами

    Реакція ацетонових розчинів 7-гідроксихромонів 2.1.1, 2.1.2, 2.1.5 та 2.1.6 з диметилсуль-фатом, метил-, етил- та бутилйодидами, 3-хлор-2-метил-1-пропеном, 1-хлоро-3-метил-2-бутеном, бензилхлоридом, 4-фтор-, 2-фтор-, 4-хлор-, 2-хлор-, 4-метил-, 3-метил-, 3-фенокси-, 4-метокси-карбоніл- та 4-нітробензилхлоридами, 2,3,4,5,6-пентафторбензилхлоридом, a-хлоретилбензолом, a-бромацетофеноном, метил-, етил-, бутил- і бензилхлорацетатами, метил- та етил-a-бромпро-піонатами, 2,4-динітрохлорбензолом та 4-хлор-3,5-динітробензотрифторидом в присутності поташу приводить до 7-алкокси- та 7-арилокси-3-феноксихромонів 3.2.1-3.2.74.

    3.3. Взаємодія 3-феноксихромонів з гідразином

    7-Гідрокси-3-феноксихромони 2.1.1, 2.1.2, 2.1.5, 2.1.6 i 2.1.8 та 7-алкоксипохідні 3.2.1-3.2.3, 3.2.5 і 3.2.10 під впливом гідразину легко рециклізуються до похідних 3-(2-гідроксифеніл)-4-феноксипіразолу 3.3.1-3.3.10. В ІЧ-спектрах вказаних піразолів є смуги поглинання валентних коливань піразольного циклу при 1520-1535 см –1, зв'язку С=Ν при 1620-1630 см –1, груп ОН та ΝН при 3245-3400 см –1, а в їх спектрах ПМР спостерігаються характерні для таких структур сигнали в області 9,4-13,4 м.д. В найбільш слабому полі (12,9-13,4 м.д.) у вигляді сильно уширених піків проявляються протони NH-групи піразольного циклу. Синглет протону гідроксильної групи 2-ОН спостерігається в області 10,8-11,3 м.д., а в області 9,1-9,6 м.д. поглинає протон 4-ОН. Хелатна структура дозволяє пояснити зміщення сигналу протону 6-Н фенольного фрагменту в спектрах ПМР піразолів 3.3.1-3.3.10 в сильне поле на 1,0-1,2 м.д. в порівнянні з положенням піка протону 5-Н у вихідних хромонів.

    3.4. Синтез 7-О-аміноацил-3-феноксихромонів

    Найбільш доступним та зручним методом синтезу 7-О-аміноацилхромонів є взаємодія 7-гідроксихромонів та симетричних ангідридів N-захищених амінокислот. Останні отримані обробкою дициклогексилкарбодиімідом (DCC) подвійного еквіваленту N-захищеної амінокислоти. Для блокування амінофункції застосовували трет-бутилоксикарбонільну (Вос), бензилоксикарбонільну (Cbz) та п-толуолсуль-фонільну (Tos) захисні групи.

    Ацилювання 7-гідрокси-3-феноксихромонів 2.1.1, 2.1.2 та 2.1.6 симетричними ангідридами проводили в присутності каталітичних кількостей 4-диметиламінопіридину (DMAP) при 0С. В результаті чого були одержані N-захищені 7-О-аміноацил-3-феноксихромони (3.4.1-3.4.62), молекули яких містять залишки гліцину, аланіну, β-аланіну, валіну, лейцину, ізолейцину, метіоніну, проліну, фенілгліцину, фенілаланіну, тирозину, триптофану, γ-аміномасляної, ε-амінокапронової та глутамінової кислот.

    У випадку 5,7-дигідроксихромонів нерівноцінність гідроксильних груп, яка зумовлена наявністю внутрішньомолекулярних водневих звязків, дала можливість провести селективний синтез амінокислотних похідних виключно по 7-гідроксигрупі. Конденсацією 5,7-дигідрокси-хромонів 2.1.15, 2.1.18 та 2.1.20 з симетричними ангідридами Вос-похідних аланіну, ізолейцину та фенілаланіну отримано 5-гідрок-си-7-О-аміноацил-3-феноксихромони 3.4.63-3.4.65.

    В спектрах ПМР отриманих сполук присутні сигнали хромонового циклу, захисного угрупування, амінокислотного залишку та амідного зв'язку в області 5,0-5,2 м.д. (в дейтерохлороформі) або 6,5-6,7 м.д.(в дейтероацетоні).

    Хлоргідрати 7-О-аміноацил-3-феноксихромонів 3.4.66-3.4.92 отримано ацидолізом відповідних Вос-похідних – дією 3 М розчину сухого хлороводню в льодяній оцтовій кислоті при 0С. В спектрах ПМР хлоргідратів 3.4.66-3.4.92 на відміну від спектрів вихідних сполук відсутні сигнали захисної групи в області 1,4-1,5 м.д., а замість сигналів амідного зв'язку спостерігається сигнал протонованої аміногрупи при 9 м.д.

    3.5. Синтез N-(3-фенокси-7-хромонілоксиацетил)амінокислот

    Для синтезу амінокислотних


  •