LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Хімічні науки → Синтез і дослідження нових поліуретанів, створення композицій на їх основі як носіїв лікарських речовин

отриманих матеріалів фізико-хімічними та фізико-механічними методами.

СТВОРЕННЯ НОВОГО ПОЛІМЕРНОГО КОМПОЗИЦІЙНОГО МАТЕРІАЛУ З АНТИНАРКОТИЧНОЮ ДІЄЮ

Об'єктами досліджень були ПУ-композиції на основі макродіізоціанату (МДІ), отриманого форполімерним способом на основі суміші поліоксипропіленгліколів (ПОПГ) з молекулярною масою (ММ) 1000 та 2000 у співвідношенні 1:1 та суміші ізомерів 2,4- та 2,6-толуїлендіізоціанату (ТДІ) з масовими долями 80 ті 20 %. З метою покращення гідрофільних властивостей ПУ матрицю модифікували ПВП з ММ = 126002700. Для надання антинаркотичної властивості одержаним композиціям до них вводили сучасний лікарський препарат антаксон, який пригнічує фізичну залежність і допомагає наркозалежним хворим підтримувати стан, вільний від наркотика після дезінтоксикації.

Композиції являють собою губки товщиною 2,0 см, для отримання яких до полімерної матриці додавали дистильовану воду і прискорювач полімеризації 2,4,6-трис-(диметиламінометил)фенол (УП-606/2). В результаті розкладу карбамінових фрагментів (продукту взаємодії ізоціанатних груп МДІ з водою) виділяється СО2 і відбувається утворення губки. За рахунок проходження реакцій між уретановою і ізоціанатною групами утворюється сітчастий полімер з алофанатними та біуретовими вузлами розгалуження та впровадженими у міжмолекулярний простір дисперсними частками ПВП та антаксону (АНТ). Схема розгалуженої структури поліуретанового композиту з антаксоном:

Для визначення сорбційних властивостей ПУ-композицій розроблено губки з різною кількістю ПВП (10, 15, 20 % маси МДІ). Досліджено, що водопоглинання полімерних губок, модифікованих ПВП, у середньому вище (приблизно на 50–120 %), аніж у полімерних зразках без ПВП. Це пов'язано з гідратаційними особливостями ПВП [1].

Макромолекули ПВП, введені як наповнювачі, в сітці ПУ матриці відіграють роль своєрідних розпушувачів і сприяють зменшенню густини структурної сітки ПУ. Отже, чим більше макромолекул ПВП міститься в одиниці об'єму полімеру, тим менший ступінь зшивання, тим більш розпушений полімер і менша однорідність пор ПУ губки.

Для подальших досліджень нами було обрано композицію з вмістом 10 % ПВП, в якій пори однорідні та закриті.

Внаслідок змішування полімерів спостерігається утворення однорідної системи. При цьому відбувається незаперечна фізична взаємодія між макромолекулами ПУ і ПВП, яка супроводжується утворенням міжмолекулярних водневих зв'язків. У результаті ІЧ-спектроскопічних досліджень ми спостерігали зміни інтенсивностей смуг в області 1600–1800 см-1 та 3400–3600 см-1, що пов'язано з перерозподілом сітки водневих зв'язків.

Представляло інтерес оцінити процес вивільнення депонованого антаксону з ПУ-композиту, модифікованого ПВП, у модельне середовище. Динаміку вивільнення антаксону з ПУ-композиції у фізіологічний розчин вивчали спектрофотометричним методом. УФ-спектр антаксону має інтенсивний максимум поглинання при довжині хвилі л= (2810,1) нм. Для цих досліджень була відібрана ПУ-композиція з вмістом 10 % ПВП і 1 % АНТ (№ 1), що забезпечувала однорідну структуру при формуванні губок і мала найкращі фізико-хімічні характеристики. Для визначення впливу вмісту ПВП в композиції була досліджена динаміка вивільнення ЛР з ПУ композиту без ПВП (№ 2). Результати подані на рис. 1.


Рис. 1. Діаграми виходу антаксону з полімерних композицій.

Показано, що в перші три години інкубування полімерних зразків у модельному середовищі до розчину вивільнилося 12,76 та 20 % (відповідно з губок № 1 і № 2) введеної до матриці кількості антаксону. В подальшому іде рівномірний вихід ЛР до модельного середовища. Показано, що на п'ятнадцяту добу вихід антаксону з губки, яка містить ПВП, складав 91,5 % від введеної кількості. З губки № 2 (без ПВП) вихід ЛР на шістнадцяту добу складав 46 %.

Причина такого поводження полімерних композицій, на наш погляд, у наступному. При вивільненні антаксону в модельне середовище, із зразків з вмістом ПВП, як більш гідрофільних, за рахунок більшого набухання антаксон дифундує і з поверхні, і з середини зразка, тоді як у зразках без ПВП, ЛР вивільняється, в основному, з поверхні зразка, а приблизно 50 % від включеного антаксону залишається "замкнутим" у товщі зразка. Крім того, у зразках із ПВП процес вивільнення антаксону пролонгується за рахунок змін у структурі самої губки, що відбуваються при додаванні ПВП до композиції.

Для полімерних композицій з лікувальною дією важливо, як вони будуть впливати на навколишні тканини. З цією метою були проведені гістологічні дослідження зразків із ПВП та без ПВП терміном 2 тижні та 1 місяць. Показано, що експериментальні зразки за зазначені терміни дослідження не проявили вираженої гістотоксичності, а також не здатні викликати атипію навколишніх клітинних і тканинних структур.


СИНТЕЗ НОВОГО ПОЛІМЕРНОГО МАТЕРІАЛУ НА ОСНОВІ БЛОК-КОПОЛІУРЕТАНУ, ЯКИЙ МІСТИТЬ КОПОЛІМЕР N-ВІНІЛПІРОЛІДОНУ З ВІНІЛОВИМ СПИРТОМ, З ПРОТИЗАПАЛЬНОЮ ДІЄЮ

Отримання нового полімерного носія ЛР на основі ПУ та кополімеру N-вінілпіролідону з вініловим спиртом. Завдяки біосумісності та фізико-хімічним і фізико-механічним властивостям, поліуретани є потенційним матеріалом для медичного використання, в тому числі як носії лікарських речовин. Оскільки імплантаційний матеріал функціонує у водному середовищі організму, то для виходу ЛР важливою характеристикою полімерної матриці є гідрофільність.

Тому, здається доцільним введення в структуру ПУ гідрофільних ланцюгів кополімеру N-вінілпіролідону з вініловим спиртом (наявність у складі кополімеру двох типів гідрофільних груп (–ОН і >N–C=O) спричинює підвищення їх гідрофільності) та отримання на основі нового гідрофільного носія полімерного матеріалу з пролонгованою лікарською дією.

Для вирішення поставленої мети були синтезовані кополімери ВП-ВС за реакцією радикальної кополімеризації вінілацетату (ВА) та N-вінілпіролідону (ВП) з подальшим проведенням лужного алкоголізу за схемою 1.

Для вибору оптимальних умов проведення реакції (вихід кополімеру, склад) кополімеризацію проводили в запаяних ампулах без кисню за різного похідного співвідношення мономерів ВП : ВА (40 : 60, 50 : 50, 60 : 40) та часу проведення реакції (1, 3, 5, 7 годин) за температури 65 C у присутності азо-біс-ізобутиронітрилу (АІБН) як ініціатора реакції кополімеризації, вміст якого складав 0,05 % маси мономерів. Синтез проводили у розчині ізопропілового спирту, як розчинника мономерів й отриманого кополімеру, та регулятора ММ кополімеру N-вінілпіролідону з вінілацетатом (ВП-ВА). Синтезовані кополімери ВП-ВА очищали від мономерів висадженням у діетиловий етер, сушили у вакуумі за температури 50 оС.

Склад