LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Хімічні науки → Синтез і дослідження нових поліуретанів, створення композицій на їх основі як носіїв лікарських речовин

кількість амізону зв'язується з полімерним носієм за рахунок утворення водневих зв'язків з акцепторами протонів, і незначна кількість (беручи до уваги низький вихід продукту реакції амізону з ФІЦ) – хімічно.

Вивчення динаміки виходу амізону з полімерних композицій in vitro. Відомо, що на вивільнення лікарської речовини з полімерних композицій впливає хімічна природа полімерного носія та ЛР, їхні фізико-хімічні властивості, зокрема, гідрофільність. Тому, для дослідження впливу цих чинників були розроблені полімерні зразки з амізоном на основі МДІ та нового блок-кополіуретану, який містить гідрофільні ланцюги кополімеру ВП-ВС.

Для дослідження впливу способу іммобілізації на динаміку виходу ЛР було розроблено композиції, в яких (для надання можливості хімічної взаємодії між NCO-групою МДІ та NH-групою амізону) до МДІ додавали розчин амізону в ДМФА та після ретельного перемішування нагрівали за температури 65 C протягом 1 години. Композиція, отримана цим способом, має абревіатуру (хім): І – МДІ-АМ(6 %)-(хім). Іншу композицію (для надання фізичної іммобілізації ЛР за рахунок тільки водневих зв'язків) отримували шляхом додавання розчину амізону в ДМФА до МДІ, ретельного перемішування та виливання на тефлонову основу. Ця композиція має абревіатуру (фіз): IІ – МДІ-АМ(6 %)-(фіз). Розроблено гідрофільний полімерний лікарський матеріал ІІІ – МДІ-АМ(6 %)-ВП-ВС-(хім) і IV – МДІ- ВП-ВС- АМ(6 %)-(фіз).

Отверднення полімерних композицій проводили у тефлонових формах за температури 20–25 C протягом 72 годин.

Вихід амізону з полімерних зразків у модельне середовище (фізіологічний розчин за температури 37 C) вивчали спектрофотометричним методом. УФ-спектр амізону має інтенсивний максимум поглинання при довжині хвилі л= (266–267) нм. Спектри поглинання досліджуваних розчинів амізону до і після експозиції полімерних зразків у вказаних умовах ідентичні спектру самого амізону. Результати експерименту подані на рис. 3.

Дані результати свідчать, що для полімерних зразків І – МДІ-АМ(6%)-(хім) та ІІ – МДІ-АМ(6%)-(фіз) характерне поступове вивільнення амізону до модельного середовища. Треба зазначити, що для зразка І вихід ЛР триває впродовж 200 діб, а для зразка ІІ – протягом 189 діб. Таким чином, спостерігається пролонгований вихід амізону зі зразків, де є хімічно іммобілізована ЛР.

З полімерного зразка ІІІ на основі нового гідрофільного блок-кополіуретану, який містить кополімер ВП-ВС, за першу добу експерименту до модельного десорбуючого середовища вийшло 67 % амізону. Протягом наступного часу вихід ЛР значно уповільнюється і протягом 122 діб складає 92 %.

Отже, збільшення гідрофільності полімерної матриці за рахунок введення блоків кополімеру ВП-ВС в структуру ПУ привело до більш повного виходу ЛР до модельного середовища. Треба зазначити, що вихід амізону із полімерного зразка IV – МДІ- ВП-ВС- АМ(6 %)-(фіз) складав 100 % протягом трьох діб. Це, на наш погляд, пов'язано зі способом іммобілізації ЛР, впливом хімічної природи полімерного носія та, можливо, з його частковою деструкцією.

Отримані результати вивільнення амізону з поліуретанової матриці свідчать про можливість регулювання виходу ЛР з полімерних систем за рахунок поєднання фізико-хімічних властивостей полімерного носія та способу іммобілізації амізону.



Рис. 3. Динаміка сумарного виходу (%) амізону зі зразків до фізіологічного розчину (діб): І – МДІ-АМ(6%)-(хім); II – МДІ-АМ(6%)-(фіз); ІІІ – МДІ-АМ(6%)-ВП-ВС-(хім).

Вивчення біодеструкції полімерного матеріалу з амізоном у модельних середовищах. З метою вивчення біодеструкції полімерних матеріалів з амізоном були проведені фізико-механічні випробування зразків полімерів до і після їх перебування у модельних середовищах, які імітують середовища організму людини, та ІЧ-спектроскопічні дослідження.

Як об'єкти дослідження використовували полімерні зразки № 1 – на основі МДІ, № 2 – на основі МДІ та кополімеру ВП-ВС та № 3 – на основі МДІ, кополімеру ВП-ВС і амізону. Модельними середовищами були біологічне середовище 199, яке по хімічному складу імітує плазму крові, та буферний розчин хімотрипсину. Біодеструкцію зразків оцінювали за зміною їхніх фізико-механічних показників до і після інкубування у модельних середовищах.

Результати проведених досліджень показали, що показник міцності при розриві для зразків № 3 з амізоном (на основі блок-кополіуретану з вмістом кополімеру ВП-ВС) збільшився в 2 рази після перебування як у буферному розчині хімотрипсину, так і у середовищі 199 протягом року, а показник відносного подовження зменшився в 3 рази. Присутність амізону надає полімерним зразкам властивості стабільності до біодеструкції як у середовищі 199, так і у буферному розчині хімотрипсину. Для зразка № 2 (на основі блок-кополіуретану з вмістом кополімеру ВП-ВС) після інкубування у середовищі 199 протягом 1 тижня показник міцності збільшився в 3 рази, а показник відносного подовження зменшився в 19 разів. У той же час, для ПУ зразка № 1 (без вмісту кополімеру ВП-ВС та амізону) після інкубування у середовищі 199 протягом року показник міцності при розриві зменшився в 4 рази, а показник відносного подовження збільшився в 1,6 рази. Експозиція даного зразка (№ 1) у буферному розчині хімотрипсину протягом року навпаки приводить до збільшення показника міцності при розриві в 1,3 рази, а показник відносного подовження зменшився в 1,3 рази, тобто розчин хімотрипсину має деякий інгібуючий вплив на руйнування полімеру. Причини різної дії модельних середовищ треба шукати в хімічній будові хімотрипсину та здатності його до утворення водневих зв'язків (–СН2–ОН-групи серину-195, карбоксильна група бічного ланцюга аспартату-102 та імідазольна група гістидину-57).

На зміни механічних показників отриманого полімерного матеріалу з амізоном після перебування у модельних середовищах впливають багато чинників. Наприклад, присутність ланцюгів ВП, специфічність будови яких полягає у наявності гетероциклічних бічних замісників з високополярними карбонільними групами, які здатні до комплексоутворення з перенесенням заряду та гідратаційної йонізації, а також йонних центрів молекул амізону (піридиній йодид). Зміни в області 2800–3000 см-1 валентних нСН (рис. 4) є доказом утворення в системі катіонних груп.

Аналіз ІЧ-спектрів (рис. 4, 5) для зразків № 3, досліджених після перебування у модельних середовищах протягом різних термінів показав, що суттєвих змін хімічної структури не відбулось. Зміни у спектрах спостерігаються тільки для груп, які беруть участь в утворенні водневих зв'язків (ВЗ). Наприклад, на високочастотній стороні смуги зв'язаних ВЗ груп NH з н = 3290 см-1 появляється плече з н = 3450 см-1 (спектри 3, 4 на