Апробація результатів дослідження здійснювалося через публікацію матеріалів дисертації, у виступах на міжнародній науково-практичній конференції «Формування громадянської компетентності учнівської молоді» (Харків, 2005); всеукраїнських науково-практичних конференціях «Правова освіта й соціалізація учнівської молоді в умовах реформування українського суспільства» (Харків, 2003), «Теоретико-практичні реалії сучасного виховання дітей та учнівської молоді» (Київ, 2005), «Модернізація освіти: пошуки, проблеми, перспективи» (Київ, 2007); науково-практичних конференціях молодих учених «Методологія сучасних наукових досліджень» (Харків, 2003, 2006).
Публікації. Основні положення та результати дослідження відображено в 13 одноосібних публікаціях автора, що відтворюють зміст дисертації, із них: 1 – навчальний посібник, 5 статей у провідних наукових фахових виданнях, 6 – у матеріалах наукових конференцій, 1 – в інших виданнях.
Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (190 найменувань). У тексті міститься 26 таблиці (на 13 сторінках), 11 додатків (на 56 сторінках), 3 рисунки, 14 формул. Загальний обсяг дисертації становить 247 сторінок, з них основного тексту – 175 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, ступень її розробленості, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу, методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення результатів, доведено вірогідність та обґрунтованість одержаних результатів, наведено відомості про апробацію та впровадження отриманих результатів дослідження.
У першому розділі – «Формування полікультурної компетентності молодших школярів як психолого-педагогічна проблема» – розкрито сутність поняття «полікультурна компетентність», особливості її формування у молодших школярів, обґрунтовано дидактичні умови формування зазначеної компетентності.
З’ясовано, що формування полікультурної компетентності особистості необхідно починати в молодшому шкільному віці, оскільки він є початковим ступенем будь-якої освіти, коли відбувається інтенсивне накопичення знань про навколишній світ і взаємостосунки в поліетнічному суспільстві, а також формування емоційно-позитивного ставлення до представників інших етнічних груп, що закладають морально-культурні основи формування особистості та її громадянської спрямованості, розпочинається етап формування етнічної ідентичності, який має вирішальне значення для процесу формування полікультурної компетентності.
У дисертації доведено, що полікультурна компетентність молодшого школяра є складним багатокомпонентним особистісним утворенням, результатом полікультурної освіти і ґрунтується на засадах теоретичних знань та об’єктивних уявлень про етнокультурне різноманіття світу, що реалізується через уміння, навички і моделі поведінки, які забезпечують взаємодію з представниками різних народів і культур на основі позитивного (толерантного) ставлення до них, а також у процесі набуття досвіду міжкультурної взаємодії, що, в свою чергу, сприяє ефективній міжетнічній взаємодії в сучасному полікультурному середовищі.
Полікультурна компетентність уключає когнітивний, афективний, операційний, поведінковий компоненти.
Когнітивний компонент передбачає оволодіння полікультурними знаннями: знання рідної культури; поінформованість з етнокультурними особливостями різних народів світу (їхньою історією, мовою, звичаями, культурою); знання загальноприйнятих норм і правил поведінки при взаємодії з представниками різних народів і культур; знання полікультурної термінології.
Афективний компонент передбачає виховання взаємоповаги до проявів інокультурності і виявляється у формуванні позитивного (толерантного) ставлення до етнокультурного різноманіття світу. Етнічна толерантність виступає соціально-психологічною характеристикою, яка виявляється в готовності представників одних етнічних спільностей взаємодіяти з іншими, що виражається в їхній взаємній терпимості на основі визнання і прийняття розходжень, що існують між ними та їхніми культурами, а також розумінні й повазі до іншого способу життя. Етнічна толерантність ґрунтується на гуманістичному підході. Вона сама по собі не здатна вирішити всі конфлікти і проблеми міжетнічного взаєморозуміння й взаємодії, а може лише надати їм цивілізовану, гуманістичну форму, сприяючи тим самим пошуку оптимальних рішень гармонізації міжетнічних відносин. Порівняно з етнічної толерантністю полікультурна компетентність містить у собі механізми, що забезпечують ефективність міжетнічної взаємодії.
Для успішної полікультурної діяльності необхідні не лише теоретичні знання, а й практичні вміння та навички, що відображає операційний компонент, який є операційною основою зазначеної компетентності, спрямований як на досягнення продуктивної міжетнічної взаємодії, так і на поповнення полікультурних знань. До складу операційного компоненту входять уміння: етноспецифічні (володіння рідною мовою, дотримання звичаїв, традицій, виконання обрядів, танців, співів, володіння традиційними ремеслами тощо), полікультурні (вербальної та невербальної комунікації), інформаційні (уміння здійснювати пошук полікультурної інформації, використовуючи для цього різні джерела, енциклопедичні та періодичні видання, Internet тощо).
Перелічені компоненти полікультурної компетентності взаємопов’язані між собою, їх взаємодія виявляється у поведінковому компоненті, який передбачає набуття досвіду міжкультурної взаємодії з представниками різних етнокультурних груп, що може бути як прямим, так і опосередкованим. Існує навіть певна закономірність: чим більша кількість етнічних культур оточує дитину, тим ширше потенційні можливості для їх пізнання і тим більший досвід міжкультурного спілкування набуває особистість.
Природа полікультурної компетентності є подвійно обумовленою: з одного боку, соціально обумовлена, і в цьому сенсі полікультурна компетентність є умовою інтеграції дитини в поліетнічне середовище, а, з іншого, – особистісно обумовлена, індивідуально-значуща, оскільки забезпечує вихід на саморозвиток і самореалізацію особистості (Т.Поштарьова). Володіння полікультурною компетентністю задовольняє потребам як соціуму, так і особистісним настановам.
Формування полікультурної компетентності особистості є процесом складним, який здійснюють суспільство, родина, засоби масової інформації, спілкування з однолітками. Даний процес може бути частково організованим, відбуватися стихійно, але для того щоб зробити його більш ефективним, необхідно здійснювати його цілеспрямовано.
Доведено, що процес формування