LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Культура. Наука. Освіта → Авторські педагогічні системи як складова оновлення національної школи

УДК 373.5

О.В. Сухомлинська,

доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України

(Інститут педагогіки АПН України, м. Київ)

Авторські педагогічні системи як складова оновлення національної школи

У статті розкриваються умови створення, зміст і особливості діяльності авторських педагогічних систем, що охоплюють різні історичні періоди. Визначаються ціннісні засади авторських шкіл В. Дурдуківського, В. Сухомлинського та О. Захаренка. Висуваються ідеї, які можуть служити поштовхом для сьогоднішнього оцінювання інновацій у шкільній справі.

1. Школа відіграє виключне місце у соціалізації, окультуренні дітей як спеціально організоване, штучно сформоване, виокремлене із природного життя місце, спеціально призначене для навчання дітей. Цей процес носить регламентований, ритуально-формалізований характер і є практично незмінним впродовж багатьох століть, починаючи з часів Я.А. Коменського (1592-1678). Школа є місцем, де делеговані суспільством, державою спеціально навчені люди долучають дітей до здобутків науки і культури з метою вступу до дорослого життя. Школа є інструментом держави, й саме вона визначає й контролює сутність виховання, організацію, світоглядну спрямованість змісту освіти, а також форми й методи навчання. Держава висуває мету навчання (цілі освіти), а також акумулює й розвиває цінності, які носять різноманітний характер – морально-етичні, шкільні, повсякденні тощо.

Цілі освіти корелюються з ідеалами освіти, є відображенням потреб і вимог держави, а також суспільства: думок, ідей, догматів віри, побажань і досвіду оточуючого середовища. Загальні цілі освіти, які в цілому залежать від перерахованих вище чинників, корелюються (або не корелюються) з особистісними цілями розвитку кожного індивідуума.

2. Але школа як живий організм, здатний до самоорганізації, саморефлекції, розвиває, підтримує цілі, які тісно пов'язані з ідеалами й цінностями кожної дитини. Опікуючись особистісними цілями своїх вихованців та їх батьків, школа нерідко вступає в протиріччя з загальними, офіційними установками, намагається вчасно реагувати як на виклики часу, так і потреби особистості. На цьому тлі виникають авторські школи з носіями реформаційних ідей щодо мети, шляхів і засобів навчання й виховання дітей, що спираються на педагогічну рефлексію. Цей феномен – авторська школа як педагогічне явище – отримав своє розповсюдження в кінці ХХ – на початку ХХІ ст., коли змінилася соціально-культурна й економічна ситуація, держава послабила свій тиск на школу, а педагоги отримали можливість творчо розвивати й реалізувати свої ідеї.

Незадоволені сучасним станом школи, націлені у майбутнє, педагоги-експериментатори досить скептично налаштовані до минулих надбань, якими б яскравими й новаторськими вони не були. Проте для оновлення, розвитку школи, пошуків альтернативи необхідний погляд крізь історію, залучення досвіду, який ставить під виважений сумнів надмірну революційність інноваційних намірів і передбачає порівняльно-співставний характер пошуків, показує, що інновації, як альтернативні рішення, частково вже присутні в шкільних реаліях або як традиція або як можливості (В. Брецинка, 2006).

Історія української школи може надати цікаві і плідні приклади побудови авторських систем. Ми обрали три приклади, які, на нашу думку, є притаманними саме для України, охоплюють різні історичні періоди, а їх ідеї можуть служити поштовхом для сьогоднішнього оцінювання інновацій в шкільній справі. Це три авторські школи, три постаті – В.Ф. Дурдуківський, В.О. Сухомлинський, О.А. Захаренко, діяльність яких обіймає майже все ХХ століття.

3. Школа В.Ф. Дурдуківського (1874-1938) – нерозкритий скарб української педагогіки і школи. Вона постала у часи повної відсутності державної української школи, придушення й заборони мови, національної літератури, мистецтва, коли середня освіта наслідувала німецькі зразки – гімназії (формальна освіта) й керувалася гербертіанськими ідеями накопичення знань

Створена у 1917 р., в період діяльності українських урядів як Перша українська гімназія імені Тараса Шевченка (за радянських часів – Перша трудова семирічна школа ім. Т.Г.Шевченка), Школа В. Дурдуківського стала першим українським навчальним закладом, що надавав середню освіту, згуртував у педагогічний колектив весь цвіт київської інтелігенції. Метою своєї діяльності школа поставила формування всебічно розвиненої особистості, яка до цього не стояла перед навчальними закладами. Підвалинами, засадами досягнення цієї мети стала національна ідея, національна культура. Ціннісними засадами нової школи виступили: історія, культура, мистецтво, традиції українського народу в структурі ціннісно-нормативних вимірів, де превалювали такі вищі норми виховання: трудова, колективна спрямованість (до цього – індивідуалізм), ідейність, культуровідповідність (етнокультура), які були підпорядковані завданням самореалізації учнів. Ці принципові положення втілювалися в нормах діяльності, в технологіях, яких було досить багато й які носили новаторський характер: дитячий науковий клуб з кількома десятками гуртків, дитячий кооператив (школа як самоокупна установа), дитяча газета, дитяче самоврядування, музей дитячої творчості, де була представлена науково-дослідницька робота школярів. Ці форми спирались на нові, піонерські на той час технології – комплексний, лабораторний, ланковий (бригадний), проектний методи організації навчально-виховної діяльності [1].

Ці технології (теми-комплекси, проекти) В. Дурдуківський насичував національно значущим, світоглядно формуючим змістом (наприклад, тема-комплекс "Шевченко" для всієї школи, раз на рік впродовж тижня).

Ця творча праця припинилася арештом у 1929 р. не лише В. Дурдуківського, а й майже усіх вчителів його школи за обвинуваченнями у організації і діяльності "Спілки визволення України". Суди, арешти, пониження в правах, розстріл у 1938 р. директора призвели до того, що ця школа, система її роботи були старанно стерті з історії та нашої пам'яті. Але ці ідеї необхідні і сьогодні для діяльності національної школи, гармонійного розвитку людини: "... виховати по змозі всі сили і здібності дитини (фізичні, розумові, соціальні, естетичні)..., утворити нову за духом, змістом і методами праці школу, наблизити її до життя, викликавши максимум самодіяльності, активності і творчості дітей, залучивши їх до загальнолюдських ідеалів" (В. Дурдуківський).

4. Школа В.О. Сухомлинського (1918-1970) була створена зовсім у інші часи, але яку можемо назвати наступницею ідей В. Дурдуківського. В. Сухомлинський розпочинав свою роботу у 50-і рр. ХХ ст., коли комуністична, партійна ідеологія набула форм догматів і канонів, коли було викреслено або відревізовано цілі періоди розвитку школи і науки, коли потрібно було думати й творити лише в дозволених межах.

Поштовхом для розвитку новаційних ідей В. Сухомлинського стає часткова демократизація суспільного життя, "відлига" і "шестидесятництво", які стали провісниками процесів перебудови й демократизації суспільства кінця 80-х – початку 90-х років ХХ ст. [2; 3].

Якщо школа Дурдуківського є символом національної ідеї та реформаційних процесів в організації навчання, то школу Сухомлинського можна визначити як школу гуманізму, школу духовності, моральності й культури, школу особистостей та індивідуальностей, школу, яка вдивлялась і занурювалась у світ дитинства. Цілі освіти, згідно з загальновизнаними в той час – формування всебічно й гармонійно розвиненої особистості (до речі, були висунуті лише в 1961 році в Програмі КПРС), В. Сухомлинський переосмислив і поставив на особистісний рівень, розкривши перед кожним вихованцем можливості такого розвитку на основі власних здібностей і задатків. Підвалинами, принципами досягнення цієї мети виступає любов, довіра й повага до дитячої особистості, розгляд навчальної діяльності школярів як насиченого творчими відкриттями процесу пізнання та самопізнання через слово, особистість учителя, працю, розвиток творчих сил кожної окремої особистості в умовах колективної співдружності на основі етико-естетичних цінностей, інтересів, потреб, спрямований в кінцевому підсумку на творчу працю, культури почуттів, естетизацію оточуючого середовища. Ціннісними засадами у школі Сухомлинського виступають гуманізм, загальнолюдські та національні