LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Культура. Наука. Освіта → Абсолютна та серійна стрибучість у баскетболістів різної ігрової спеціалізації

АБСОЛЮТНА ТА СЕРІЙНА СТРИБУЧІСТЬ У БАСКЕТБОЛІСТІВ РІЗНОЇ ІГРОВОЇ СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ

Горбуля В.О.

Запорізький державний університет


Анотація. У статті розглядається абсолютна та серійна стрибучість у баскетболістів різної ігрової спеціалізації та вплив їх на результати змагальної діяльності.

Ключові слова: абсолютна стрибучість, серійна стрибучість, функціональна підготовленість, баскетболісти, центрові, нападаючі, захисники.

Аннотация. Горбуля В.А. Абсолютная и серийная прыгучесть у баскетболистов различных игровых специализаций. В статье рассматриваются абсолютная и серийная прыгучесть у баскетболистов разной игровой специализации и влияние их на результаты соревновательной деятельности.

Ключевые слова: абсолютная прыгучесть, серийная прыгучесть, функциональная подготовленность, баскетболисты, центровые, нападающие, защитники.

Annotation. Horbulia V.A. Serial and absolute jumping of basketball players of different specialization. Serial and absolute jumping of basketball players of different specialization and its influence on the results of the competitional activity are consideved in the article.

Key-words: absolute jumping, serial jumping, physical efficiency, basketball players, centers, forwards, guards.


Постановка проблеми. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Витривалість, координація рухів, здоровий дух, стрибучість і спритність є необхідними якостями гарного гравця. Сучасний баскетбол представляє одну із самих напружених командних ігор. Тому кожен гравець повинен бути в стані високої фізичної готовності.

Кваліфікований виступ на змаганнях досягається завдяки досконально спланованому тренуванню, яке удосконалює координацію, допомагає звільнитися від непотрібних рухів, дозволяє показати результати за рахунок мінімальних затрат енергії і підготовлює м'язи і органи кровообігу до перенесення інтенсивних навантажень.

Ці два висловлювання відомих спеціалістів спорту Б. Маккракена і Д. Банна чудово ілюструють той факт, що баскетбол дуже напружена гра, для участі в якій кожен гравець повинен бути всебічно добре підготовленим. Фізичну підготовленість треба визначити як стан готовності організму до гри в баскетбол. (Д. Линдеберг, 1971).

Як зазначає А. Гомельський (1972), своєчасне виявлення змін в структурі фізичної підготовки дозволяє вносити необхідну корекцію в підготовку баскетболістів різної кваліфікації з метою забезпечення високого рівня готовності до спортивних досягнень.

Результативність змагальної діяльності баскетболіста залежить як від доброї функціональної підготовленості спортсмена, так і від адекватності сприйняття та швидкості переробки інформації, часу вироблення та доцільності прийнятого рішення, своєчасного втілення у відповідних діях.

На думку Б.М. Гзовського і В.А. Кудряшова (1973), у сучасному баскетболі високо цінується стрибучість. Добра стрибучість в сполученні з швидкою реакцією і своєчасним вибором миті для стрибка в значній мірі забезпечує підбір м'яча при відскоках на своєму і чужому щиті. За рахунок стрибучості баскетболіст відносно невисокого зросту може успішно боротись під щитом з високорослими гравцями.

Як показали спеціальні дослідження, гравець протягом 40 хвилин гри пробігає у високому темпі 6-7 км і здійснює близько 130 стрибків (Р.С. Мозола, Є.Н. Приступа, О.М. Воцеба, 1993).

У зв'язку з цим перед нами були поставлені наступні завдання:

  • Визначити і порівняти абсолютну стрибучість у баскетболістів різних амплуа.

  • Визначити і порівняти серійну стрибучість у баскетболістів різних амплуа.

    Для вирішення завдань застосовувалися наступні методи дослідження: аналіз науково-методичної літератури, тестові випробування, зокрема тест стрибок у висоту по методу В.А. Данилова (1972), тест на серійну стрибучість по В.А. Данилову (1972), методи математичної статистики. Реєстрація результатів стрибків на абсолютну стрибучість відбувалась на шкалі стрибків від 2 метрів до 3,5 метрів та секундомірів з точністю до сотої долі секунди.

    Робота виконана у відповідності до плану НДР Запорізького державного університету.

    Виклад основного матеріалу. У досліджені взяли участь 15 баскетболістів збірної команді ЗДУ, серед яких 4 гравця – центрові; 5 гравців – нападаючі; 6 – захисники. Вік баскетболістів які взяли участь в тестуванні від 17 до 22 років.

    Дослідження проводились на базі спортивного комплексу Запорізького державного університету.

    Абсолютна стрибучість у баскетболістів оцінювалась за допомогою стрибка з місця. Результати подані в таблиці 1. Баскетболіст становився на носки біля шкали стрибків і піднімав руку, робився замір, потім спортсмен виконував стрибок доторкуючись рукою до шкали і фіксувався результат стрибка, різниця між початковим показником і кінцевим показником стрибка дає результат абсолютного стрибка. Кожен баскетболіст має три спроби із хвилинним відпочинком, в протокол дослідження заноситься середній результат. (В.А. Данилов, 1972).

    Як видно з таблиці 1, результати стрибків центрових збірної ЗДУ складають у середньому 59,75 см, що на 5,65 см гірше ніж у нападаючих гравців, у яких середній результат абсолютного стрибка становить 65,4 см. Але у гравців лінії нападу абсолютна стрибучість гірша на 0,7 см ніж у гравців лінії захисту, середній результат абсолютної стрибучості у захисників 66,1 см. Між центровими гравцями і гравцями задньої лінії різниця результатів склала 6,36 см.

    Таблиця 1

    Результати дослідження абсолютної стрибучості гравців збірної ЗДУ

    Показник

    центрові

    нападаючі

    захисники

    Абсолютна стрибучість (по В.А. Данилову / см)

    59,75+2

    65,4+2

    66,1+2


    Слід відмітити що абсолютний результат 70 см показав захисник, а самий низький результат 59 см показав центровий. Дані дослідження показали що гравці високого зросту не завжди мають високі показники в абсолютній стрибучості, це підтверджують і математичні дані і думки спеціалістів, які відмічають відставання у розвитку сили основних м'язових груп центрових гравців (Є.Р. Яхотнов, 1968).

    Отже, за результатами тесту абсолютної стрибучості спостерігається тенденція збільшення результатів у низькорослих гравців задньої лінії, тому що в ігровій діяльності маючи більш низький зріст у боротьбі із високими гравцями постійно необхідно виконувати більш високі стрибки, щоб оволодіти м'ячем або результативно закінчити атаку.

    Серійна стрибучість або стрибкова витривалість оцінювалась за допомогою наступного тесту. Тест серійної стрибучості був описаний В.А. Даниловим (1972), тест виконується наступним образом: баскетболіст виконує серію стрибків на висоту, рівну 90% від максимальної, до настання повної втоми і відказу від виконання вправи. При виконанні серії стрибків інтервал між ними повинен бути 3 сек. Цього часу достатньо для того, щоб баскетболіст зайняв зручне вихідне положення і ефективно виконав наступний стрибок.

    Як видно з таблиці 2, результати серійної стрибучості центрових збірної ЗДУ складають у середньому 15,5 стрибка, що на 1,1 стрибка менше ніж у нападаючих збірної ЗДУ, у яких середній результат серійної стрибучості становить 16,6 стрибка. Самий низький показник у серійної стрибучості показали гравці задньої лінії, середній результат 13,6 стрибків, що на 3 стрибка менше ніж у нападаючих і на 1,9 менше ніж у центрових гравців.

    Таблиця 2

    Результати дослідження серійної стрибучості у гравців збірної ЗДУ

    Показник

    центрові

    нападаючі

    захисники

    Серійна стрибучість (по В.А. Данилову

    / кількість стрибків)

    15,5+0,2

    16,6+0,2

    13,6+0,2


    Дані дослідження ще раз довели що баскетболіст може мати добрий результат в абсолютній стрибучості, але погано підтримувати цей результат в серійній стрибучості і навпаки.

    Висновки. Отже за результатами тесту серійної стрибучості відмічається зниження середнього результату у гравців задньої лінії і збільшення середнього результату у центрових гравців, а нападаючі мають найвищий результат в серійній стрибучості. Дані результати свідчать про те що в ігровій діяльності захисники рідше ведуть боротьбу під кошиком ніж гравці передньої лінії. А центрові і нападаючі у боротьбі під кошиком частіше виконують серії стрибків при активній протидії гравців команди суперників.

    Враховуючи те що дослідження проводилось над баскетболістами різного віку (17-22 р.) і зросту (175-209 см) і результати максимально високого вистрибування показали міцність алактатного анаеробного процесу, стрибкова витривалість (кількість стрибків з максимальною висотою вистрибування – об'ємом алактатного анаеробного процесу, а показники швидкості зниження висоти вистрибування в результаті втоми визначається ефективністю алактатного анаеробного процесу. Можна припустити що причиною таких результатів є недосконалість навчально-тренувального процесу.

    Подальші дослідження необхідно спрямувати на вивчення інших проблем вдосконалення стрибучості у баскетболістів різної ігрової спеціалізації.

    Література

  • Баскетбол: игра и обучение / Ф. Линдеберг – М.: Физкультура и спорт, 1971. – 278с.

  • Баскетбол / В.М. Корягин, В.Н. Мухин, В.А. Боженар, Р.С. Мозола. – К.: Вища школа. Головное издательство, 1989. – 232с.

  • Тренировка баскетболистов высших разрядов / В.П. Кондрашин, В.М. Корягин. – К.: Здоров'я, 1978. – 91с.

  • Студенческий баскетбол / Б.М. Гзовский, В.А. Кудряшов. – Минск: Высшая школа, 1973. – 376с.

  • Данилов В.А., Мирковец Е.А., Функциональные возможности баскетболистов различной квалификации. Теория и практика физической культуры, 1972, № 12 – с.36-41.

  • Гомельский А., Под обоими щитами // Спортивные игры. – 1972, № 3 – с.22-24.

  • Індивідуальні тренування баскетболістів / Р.С. Мозола, Є.Н. Приступа, О.М. Воцеба. – Львів, 1993. – 89с.

    Надійшла до редакції 15.06.2004р.



  •