LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Науки про Землю (Геонауки) → Гідронімія Буковини (назви непротічних вод)

гідронімів і закономірностей їх розвитку, встановлення продуктивності тих чи інших словотвірних моделей і способів їх деривації потребує специфічних підходів і тому їх виділено в окремий розділ.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що зібрано значний фактичний матеріал, який вводиться в науковий обіг уперше. На основі цього фактажу проведено докладний лінгвістичний аналіз малодослідженого шару ономастичної лексики. Дослідження усієї сукупності назв непротічних вод сприяє відтворенню парадигми словотвірно-структурних гідронімних типів у контексті загальної словотвірної гідронімійної системи як важливої ланки словотвору української мови.

Практичне значення роботи. Багатий лексичний матеріал і результати його дослідження можуть бути цінним джерелом для лінгвогеографії та лексикографії при укладанні словників гідронімів України, "Гідронімного атласу України".

Результати дослідження можуть бути використані у навчальному процесі при вивченні історії української мови, її лексики, читання спецкурсів з ономастики у середніх і вищих навчальних закладах, а також для системного дослідження гідронімікону України.

Апробація дисертації. Окремі аспекти та результати дослідження були оприлюднені в доповідях та виступах на Міжнародній науковій конференції "Біблія і світова література" (Чернівці, жовтень 1999), на Всеукраїнських наукових конференціях: "Розвиток української філології на Буковині у загальноєвропейських культурно-наукових зв'язках ХІХ-ХХ ст.", присвяченій 125-річчю заснування Чернівецького університету (Чернівці, жовтень 2000), "Історія і сучасні проблеми функціональних стилів української літературної мови" (Чернівці, жовтень, 2001 р.), "Актуальні проблеми українського словотвору", присвяченій 95-річчю доктора філологічних наук, професора Івана Ковалика (Івано-Франківськ, квітень 2002 р.), на науковому семінарі з ономастики "Іншомовні елементи в ономастиці України" (Київ, вересень 2001). Повністю дисертація обговорювалася на засіданні кафедри історії та культури української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича та на засіданні кафедри української мови Прикарпатського університету імені Василя Стефаника.

Публікації. Основні положення дисертації висвітлено у семи наукових публікаціях, п'ять з яких надруковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів: Розділ І.Історія вивчення гідронімії Буковини; Розділ ІІ. Відапелятивні гідроніми Буковини; Розділ ІІІ. Гідроніми відонімного походження; Розділ ІV. Словотвірна структура гідронімії Буковини; висновків, списку використаних джерел (235 позицій) та додатків: "Словник гідронімів (непротічних вод) Буковини", "Інверсійний словник гідронімів Буковини", таблиці продуктивності кожного структурно-словотвірного типу гідронімів та лінгвогеографічні карти, які відображають ареальну локалізацію деяких лексико-семантичних типів гідронімів. Повний обсяг дисертації – 217 сторінок, з них 172 сторінки основного тексту.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ


У Вступі обґрунтовано актуальність теми, окреслено територію дослідження, подано короткі відомості з історії Буковини. Тут же визначено мету і завдання роботи, основні принципи і методи аналізу, охарактеризовано об'єкт та джерела дисертаційного дослідження, вказано на зв'язок з науковими програмами, планами і темами кафедри історії та культури української мови Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича, розкривається новизна, практичне значення одержаних результатів.

У І розділі"Історія вивчення гідронімії Буковини"– висвітлено історіографічні аспекти досліджуваної теми.

Українська гідроніміка комплексно почала розвиватися з кінця 50-х років ХХ століття – часу, коли відбулися ІV-й (Москва, 1958) і V-й (Софія, 1963) Міжнародні з'їзди славістів, Міжнародна ономастична конференція (Краків, 1959), І-а Республіканська нарада з питань топоніміки та ономастики (Київ, 1957), Конференція з питань ономастики (Будапешт, 1958) та ін. На цих форумах утвердився погляд на гідроніміку як на органічну складову історичної та порівняльно-історичної лексикології.

Ґрунтовне вивчення української гідронімії відображено у працях: І.Муромцева "Словотворчі типи гідронімів (басейн Сіверського Дінця)" (1966), О.Стрижака "Назви річок Запоріжжя і Херсонщини" (1967) і "Назви річок Полтавщини" (1969), М.Трубачова "Названия рек Правобережной Украины" (1968), А.Корепанової "Словотворчі типи гідронімів басейну Нижньої Десни"(1969), Є.Отіна "Гідронімія Східної України" (1977) і "Гідронімія Нижнього Подністров'я" (1981), Л.Масенко "Гідронімія Східного Поділля" (1979), З.Франко "Граматична будова українських гідронімів" (1979),"Гідронімія України в її міжмовних і міждіалектник зв'язках" (за редакцією І.Желєзняк) (1981), О.Карпенко "Назви річок Нижньої Правобережної Наддніпрянщини"(1989), В.Шульгача "Гідронімія басейну Стиру" (1993), В.Лучика "Автохтонні гідроніми Середнього Дніпро-Бузького межиріччя" (1996) та ін. Укладено "Словник гідронімів України"(1977) (укладачі: І.Желєзняк, А.Корепанова, Л.Масенко, Є.Отін, О.Стрижак та ін.).

Першою спробою дослідження гідронімії Карпат є розділ у монографії Я.Рудницького "Nazwy geograficzny Bojkowszczyzny" (1939), де подається етимологічний аналіз назв водних об'єктів Бойківщини.

Початки буковинської української топоніміки пов'язані з іменем та діяльністю історика, дійсного члена НТШ Мирона Кордуби (1876-1947). Найбільшу наукову цінність становлять його рукописні матеріали, що зберігаються у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника НАН України. Записи вчений проводив сам, чимало відомостей йому подали учні українсько-німецької гімназії (у 1907-1910 рр.). На 50-ти картах, які безпосередньо стосуються досліджуваної території, зафіксовано 131 гідронім. У зборі матеріалів історикові допомагали також буковинські письменники та громадські діячі Дмитро Загул, Корнило Ластівка та Іван Василашко.

Частина гідронімів, які зібрав М.Кордуба, наведена у монографії Ю.Карпенка "Топонімія Буковини" (1973). У ній вміщено словник буковинських гідронімів (902 назви). Оскільки річкові назви, на відміну від найменувань поселень, як правило, не мають усталених офіційних назв, у заголовок статей Ю.Карпенко виносив найпридатнішу для літературного вжитку лексему. Поза увагою дослідник залишив гідроніми – назви непротічних вод. У висновках монографії вчений, зокрема, відзначив, що характерною прикметою буковинської топонімії є її східнослов'янська, українська основа.

Учень Ю.Карпенка, чернівецький краєзнавець В.Великий, теж зібрав у 60-70-х роках ХХ століття у різних районах області власну картотеку гідронімів Буковини. Проте в цих матеріалах переважають назви протічних вод: річок, ручаїв, потоків тощо, значно менше зафіксовано назв непротічних вод. Спостереження над гідронімією Буковини частково викладені у тезах його виступів на наукових конференціях "Славяно-молдавские взаимосвязи в гидронимии Новоселицкого района Черновицкой области" (Чернівці, 1966) та "Семантика микротопонимов Буковины" (Дніпропетровськ, 1968).

Окремі буковинські гідроніми, які походять від народних географічних термінів, аналізуються у дисертації І.Чеховського "Мікротопонімія Чернівецької області в історичному аспекті (утворення на базі народної термінології)" (1996).