LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Науки про Землю (Геонауки) → Верхньоюрський рифогенний комплекс Українського Передкарпаття: біолітомікрофації та стратиграфія

нормально-морські умови. Про відносно значну глибину басейну свідчить склад біоти, представленої лише губками з кременистим скелетом, ціанеями та поодинокими голкошкірими. Оксфордські рифові споруди – це чотири окремих біогермних побудови, розташовані паралельно береговій лінії. Ріст біогермів починався на схилі шельфу при сильно диференційованому рельєфі морського дна, нижче базису дії хвиль. Оксфордські біогерми у своїй нижній частині являють собою пагорби, утворені виключно кременистими губками. Це свідчить про глибину близько 100 м та досить холодні води. Пізніше губкові пагорби заселяються супутніми організмами, такими як багряні водорості, голкошкірі (морські їжаки та прикріплені криноідеї), двостулкові молюски, форамініфери, що свідчить про поступове зменшення глибини басейну, добре аеровані та освітлені води. З подальшим зменшенням глибини та потеплінням морської води, до основних біогермобудівників додаються корали, гідроїдні поліпи, моховатки. Кількість та різноманітність рифолюбних організмів також зростає. Великого значення набувають водорості. Завершують розріз оксфордських біогермів строматоліти, але вони присутні не завжди, очевидно їх наявність залежить від товщини шару води над біогермом, тобто від глибини моря та висоти побудови. Рифові побудови оксфордського віку являли собою бари, які не заважали вільному доступу нормально-морських вод у зарифову зону. Це підтверджується схожістю біоценозів організмів-рифолюбів та мешканців зарифової зони. На межі оксфорду і кімериджу кількість організмів різко зменшується внаслідок обміління баcейну.

У відкритому оксфордському морі серед планктонних організмів переважали форамініфери та радіолярії, з меншою кількістю тинтинід, глобохет та сакоком.

Кімериджський палеобасейн. Для кімериджського віку в цілому характерні більш мілководні умови та менша розчленованість рельєфу морського дна. У складі кімериджського рифового поясу виявлено біогермні тіла потужністю близько 50 м, які являють собою окремі невеликі пагорби (біокопти), утворені вапнистими губками на мікритових куполах. З супутніх організмів для даних утворень характерні гастроподи, двостулкові молюски, організми-інкрустатори Koskinobullina socialis, водорості та ціанеї. Залишків голкошкірих (члеників криноідей та голок морських їжаків) у відкладах кімериджських біогермів зустрічається набагато менше, ніж у оксфордських. У верхній частині з'являються моховатки. Слід відмітити, що залишки вапнистих губок у досить значній кількості характерні також для передрифових утворень кімериджського віку. Це свідчить про дуже сприятливі умови для існування вапнистих губок – невелику глибину басейну (перші десятки метрів), досить теплі і прозорі води з помірною циркуляцією, пологий схил шельфу. Смуга кімериджських біогермів простягається також паралельно береговій лінії, на захід від біогермів оксфорду. Разом вони утворюють бар'єр, який утруднює доступ морської води у зарифову зону. Тому зарифові умови (обмежена циркуляція води, підвищена солоність, замулення) в напрямку на схід поступово змінюються на лагунно-евапоритові. В зарифових умовах існували морські їжаки та криноідеї, молюски, форамініфери, а також серпуліди і харові водорості. Для відкладів евапоритової лагуни, яка існувала в кімериджі, характерний дуже збіднений органічний склад – крім фавреїн, які вказують на сильно підвищену солоність і щільність води, зустрінуті лише поодинокі згустки ціанофітів, уламки молюсків, дрібні форамініфери.

Серед організмів – мешканців відкритого моря переважали сакокоми, в дещо меншій кількості були присутні глобохети та тинтиніди. Планктонні форамініфери та радіолярії зустрічаються лише у нижньокімериджських відкладах.

Титонський палеобасейн. Титонський вік характеризується найбільшою кількістю та різноманітністю організмів, що свідчить про відновлення нормально-морських умов у басейні. Протягом титону-беріасу у Передкарпатті існував потужний бар'єрний риф, який простягається майже на 100 км. Каркас рифу складали асоціації губок і моховаток, коралів і строматопороідей, коралів і губок, коралів і моховаток. В основі рифу часто зустрічаються серпуліди. Крім каркасних рифобудівників, важливу роль у побудові рифової споруди відігравали організми-рифолюби, особливо ціанеї та різноманітні водорості. Їх дуже багато по всьому розрізу – багряних, дазикладацієвих, кодієвих. Особливо багато ціаней, які обволікають уламки фауни, утворюючи згустки. Крім того, по всій товщі зустрічаються форамініфери, уламки голкошкірих (членики криноідей та голки морських їжаків), уламки брахіопод та молюсків, спікули губок. Очевидно, під час існування споруди склад біоценозів залишався практично сталим. Це може свідчити про те, що риф розвивався у водах неглибоких та спокійних (оптимальні глибини існування коралових рифів – 25 – 40 м), рельєф дна був недостатнім для чіткої вертикальної зональності, а швидкість росту приблизно відповідала швидкості занурення.

В зарифових умовах існувала велика кількість організмів – морські їжаки, криноідеї, морські зірки, брахіоподи, черевоногі та двостулкові молюски, форамініфери, серпуліди. Зв'язок з морським басейном був кращим, ніж у кімериджський час, умови утворення можна вважати лагунно-морськими, з нормальною або трохи підвищеною солоністю та вільним водообміном. За бар'єрним рифом у спокійних умовах існували дрібні біогерми –"водоростеві мати" – з різноманітними водоростями, молюсками та форамініферами.

Для відкритого моря у титонський час характерна велика кількість глобохет та тинтинід, значно менша – інших планктонних організмів.

ВИКОПНІ ОРГАНІЗМИ ВЕРХНЬОЮРСЬКИХ ВІДКЛАДІВ ПЕРЕДКАРПАТТЯ

ТА ЇХ ДІАГНОСТИКА У ШЛІФАХ


Опис породоутворюючих організмів подається згідно з класифікацією (Общая палеонтология, 1989): 1) ціанеї; 2) водорості (багряні; зелені; невизначеного систематичного положення); 3) форамініфери; 4) радіолярії; 5) тинтиніди; 6) губки (вапнисті; кременисті); 7) кнідарії (строматопорати; шестипроменеві корали); 8) молюски; 9) брахіоподи; 10) моховатки; 11) голкошкірі; 12) серпуліди; 13) ракоподібні; 14) організми невизначеного систематичного положення. Основна увага приділялася мікроструктурним особливостям залишків організмів та діагностиці їх у шліфах. Цим, а також наявністю матеріалу, його збереженістю та ступенем вивченості окремих груп організмів іншими дослідниками визначався рівень опису кожної групи. Для ракоподібних і організмів невизначеного систематичного положення наведені описи видів, для ціаней, водоростей і коралів – родів, голкошкірих – родин. Решта груп організмів описані на рівні класів і рядів.

АТЛАС МІКРОФАЦІЙ

Атлас мікрофацій складається з 66 кольорових фотографій (збільшення 16 – 100, ніколі паралельні або схрещені) і містить зображення типових мікрофацій, притаманних їм організмів, а також характерних мікроструктур та мікротекстур. Побудований за схемою:

Оксфорд: – рифові відклади (рудківська світа, І тип розрізу): губкові, губково-водоростеві, криноїдно-водоростеві, водоростеві вапняки, строматоліти, характерні водорості (Cayeuxia sp., Solenopora sp.);

– зарифові відклади (рудківська світа, ІІ тип розрізу): пелмікрити з обволікаючими ціанеями, біокластичні грейнстоуни зі спаритовим цементом,