LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теоретичні проблеми представництва прокуратурою інтересів держави в арбітражних судах

В.Я. Чеканов, та ін.) здобувач приходить до висновку, що предметом нагляду прокуратури за законністю виконавчого провадження є додержання органами Державної виконавчої служби встановленого законом порядку (процедури)

відкриття, здійснення та закриття виконавчого провадження. Зазначається, що ця діяльність прокуратури найбільш слабко розроблена на сьогодні в теорії прокурорського нагляду.

За своєю сутністю нагляд прокуратури за законністю виконавчого провадження дисертант розглядає як складову та завершальну частину представництва. В той же час за характером застосованих у цій сфері наглядових заходів, форм і методів ця діяльність найбільш близька до нагляду за додержанням і застосуванням законів (загальний нагляд). Вказується, що об'єктом прокурорського нагляду за законністю виконавчого провадження є відносини, які виникають у виконавчому процесі і, у першу чергу, законність актів і дій (бездіяльність) державного виконавця.

Автор підкреслює дві особливості діяльності прокурора у виконавчому провадженні. По-перше, це його дії, як учасника арбітражного процесу, якими він добивається своєчасного і повного виконання рішення суду на захист інтересів держави. Вона, у свою чергу, розкладається на передбачені законом дії (заява сторони чи подання прокурора), спрямовані на звернення судового рішення до виконання, відстрочку або розстрочку його виконання, а також заходи про примусове виконання рішення державним виконавцем. По-друге, це діяльність, яка реалізується з використанням загальнонаглядових форм і методів виявлення порушень законності у виконавчому провадженні, причин цих порушень і умов, що їм сприяли, та реагування на них.

У зв'язку з тим, що Закон України “Про виконавче провадження” не конкретизує предмет і, саме головне, повноваження прокурорів щодо здійснення нагляду за додержанням і застосуванням законів державними виконавцями, доцільно у даному законі, а також у новому Законі України “Про прокуратуру” передбачити окрему норму, яка відображала б специфіку цього нового напряму прокурорської діяльності. Є рація видати наказ Генерального прокурора України “Про організацію роботи органів прокуратури у здійсненні нагляду за додержанням і застосуванням законів державними виконавцями”.

У підрозділі 5.2. “Форми і методи прокурорського нагляду за законністю виконавчого провадження у випадках представництва інтересів держави в арбітражному суді” досліджуються важливі не тільки в теоретичному, але і в безпосередньо практичному відношенні питання щодо забезпечення засобами прокурорського нагляду виконання рішень арбітражного суду в повному обсязі, особливо у справах майнового характеру за позовами прокурорів.

Автор зазначає, що форми і методи нагляду прокуратури за додержанням і застосуванням законів на сьогодні встановлені Законом України “Про прокуратуру”. Виходячи з уже визнаного в науці (А.І. Долгова, В.В. Долежан, В.С. Зеленецький, Л.А. Ніколаєва та ін.) і прокурорській практиці підходу, здобувач пропонує таку класифікацію форм і методів прокурорського нагляду

за законністю виконавчого провадження: 1) форми та методи виявлення порушень закону, причин порушень і умов, що їм сприяли; 2) форми та методи

усунення порушень закону, причин порушень і умов, що їм сприяли; 3) форми

та методи попередження порушень закону, причин порушень і умов, що їм сприяли. В дисертації детально аналізуються всі вищезгадані форми та методи, розкривається специфіка дій, що приймає прокурор по кожній з них.

Зокрема, основними засобами нагляду прокуратури за законністю виконавчого провадження, на думку дисертанта, виступають: а) вплив на стягувача (вимога, припис, подання), щоб понудити його звернутися, на підставі виконавчого документа, до державного виконавця з заявою про примусове виконання рішення; б) оцінка правомірності затвердження судом мирової угоди та відмови стягувача від примусового виконання рішення. Адже, при встановленні фактів затвердження судом мирової угоди або відмови стягувача від примусового виконання рішення, якщо це суперечить закону чи порушує інтереси держави, прокурор повинен діяти у рамках компетенції, визначеної розділом ХІІ АПК та главою 3 розділу ІІІ Закону України “Про прокуратуру”. Відповідно до них він має право опротестувати незаконні та необгрунтовані рішення арбітражного суду.

У той же час право прокурора на звернення до державного виконавця з заявою на відкриття виконавчого провадження (п.2 ст.18 Закону України “Про виконавче провадження”) поставлено, на погляд здобувача, в залежність від попередньої участі прокурора в арбітражному судочинстві по справі, на виконання рішення по якій ним подається заява.

Завершальний шостий розділ дисертації “Організація діяльності органів прокуратури по представництву інтересів держави в арбітражному суді” складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню актуальних питань організації роботи прокуратури по участі в арбітражному судочинстві на захист інтересів держави.

У підрозділі 6.1. “Проблеми організації роботи прокуратури по представництву інтересів держави в арбітражному суді” досліджуються поняття і значення організації роботи прокурорів з представництва інтересів держави в арбітражному судочинстві. Аналізуючи погляди Л.М. Давиденка, І.Я. Клівера, В.В. Кравчука, В.П. Рябцева, В.І. Шинда та ін. на сутность і зміст організації та діяльності прокуратури, в дисертації дається обгрунтування трактовки організації представницької роботи у вузькому і широкому розумінні.

Вузьке значення зводиться до упорядкування представницької праці (з метою підвищення її ефективності), а саме: правильний розподіл обов'язків між співробітниками прокуратури; обгрунтоване планування представницької роботи; контроль за виконанням запланованих заходів; створення належного порядку та умов праці. Організація в широкому розумінні охоплює: впорядкування і оптимізацію прокурорської системи; обгрунтований розподіл представницької праці; своєчасну постановку перед підлеглими працівниками і підпорядкованими прокуратурами оперативних завдань і контроль за їх виконанням; оцінку виконаної представницької роботи та інші управлінські заходи.


В дисертації наводиться характеристика елементів організації роботи прокурорів по участі в арбітражному процесі і особливо організації роботи

районної (міської) прокуратури по пред'явленню позовів до арбітражного суду на захист інтересів держави. Зазначається, що ефективність використання цього-одного з найважливіших правових засобів боротьби з правопорушеннями залежить перш за все від правильної організації роботи районного (міського) прокурора.

Організація цієї роботи, на думку здобувача, досить многогранна і в загальному вигляді включає: а) розподіл обов'язків між працівниками прокуратури по підготовці матеріалів для пред'явлення позовів; б) інформаційне-аналітичне