LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теоретичні проблеми представництва прокуратурою інтересів держави в арбітражних судах

процесу, включаючи його до складу осіб, які беруть участь у справі (ст.18 АПК). Статус прокуратури як державного органу, покликаного забезпечувати верховенство права, єдність і зміцнення законності, захист прав і свобод людини та громадянина, інтересів суспільства та держави, визначає умови, за

яких прокурор реалізує свої повноваження, пов'язані з участю в арбітражному судочинстві. Якщо інші особи беруть участь у справі, як правило, з метою захисту власного інтересу, то прокурор – для захисту порушених інтересів держави (статті 2,29 АПК).

Дисертант наводить додаткові аргументи на користь висловленої в літературі точки зору (А.Б. Карлін, Л.А. Прокудіна), що відокремлення діяльності, пов'язаної з участю в арбітражному процесі, як одного з актуальних і самостійних напрямів роботи органів прокуратури на сучасному етапі, обумовлене об'єктивними передумовами, які включають в себе: 1) суспільні (державні) потреби; 2) правову природу прокурорської діяльності як цілісної системи, підпорядкованої внутрішнім закономірностям, що полягають у взаємодії, взаємодоповненні та наступності її основних напрямів; 3) формально-юридичні підстави у вигляді закріплених у законодавстві норм, що передбачають право прокурорів на участь у розгляді справ арбітражними судами, а також форм такої участі та повноваження, якими наділяються прокурори у цій сфері.

У підрозділі 1.4. “Інтереси держави” як предмет у структуріпредставницької діяльності прокуратури в арбітражному суді” розглядаються проблемні питання стосовно представницького поняття “інтереси держави”. Як правило, цей термін у літературі пов'язується деколи з суто матеріальними інтересами, що, на думку здобувача, є невірним.

Аналіз підходів різних суспільних наук, концепції Ієринга, поглядів вчених-юристів та соціологів до визначення понять “інтерес” і “інтереси держави” (Р.Є. Гукасян, С.В. Міхайлов, Д.Є. Потяркін, В.Я. Тацій, М.В. Ченцов та ін.) дозволяє зробити висновок про те, що найбільш близьким до поняття “інтереси держави”, закріпленого в ст.121 Конституції України, є уявлення про інтереси держави, як суспільної потреби у забезпеченні умов життєдіяльності суспільства, законності та правопорядку у державі.

Автор пропонує власне визначення “інтересів держави”, під якими слід розуміти закріплену Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) систему фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства (політичній, економічній, соціальній, військовій, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та ін.). З викладеного випливає, що саме соціальна цінність тих чи інших суспільних відносин, яка визначається суспільством і державою, складає найважливіший елемент поняття “державний інтерес”.

Другим елементом поняття, яке розглядається, є те, що ця соціальна цінність охороняється правом, діючим у державі законодавством. Саме ця обставина робить державний інтерес правовою категорією, і тому порушення інтересів держави є порушенням закону, тобто правопорушенням, яке тягне за собою встановлену законом відповідальність для винної особи. Тому в будь-якому випадку, коли прокурор звертається до арбітражного суду з заявою на

захист державних інтересів, він зобов'язаний не тільки вказати на те, у чому полягає порушення інтересів держави, але й зробити посилання на конкретний закон, який ці інтереси охороняє.


Вивчення законодавства та практики його застосування наявно свідчить, що держава має багато різноманітних інтересів у різних сферах життєдіяльності. Для їх проблемного аналізу останні потребують відповідної наукової класифікації. У дисертації пропонується декілька підстав для класифікації державних інтересів та зазначається, що у цілому ж до держави Україна, як такої, то вона має певні інтереси, втілені у законодавстві, які випливають з інтересів загальносуспільного характеру. Виходячи з цього, держава наділяє певними правами і обов`язками окремі органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації. Отже, здобувач вважає, що стосовно держави в цілому прокуратура захищає саме її державні інтереси.

Розділ другий “Особливості прокурорсько-представницьких правовідносин на стадії підготовки та подання позову до арбітражного суду” складається з двох підрозділів і присвячений аналізу теоретичних питань, пов'язаних з безпосередньою реалізацією прокурором представництва інтересів у суді.

У підрозділі 2.1. “Передумови права прокурора на звернення до арбітражного суду з позовною заявою на захист інтересів держави” розглядається юридична природа права прокурора на звернення до арбітражного суду з заявою на захист державних інтересів. Дисертантом розроблена і вводиться у науковий обіг самостійна процесуальна конструкція “право прокурора на позов до арбітражного (господарського) суду”. Вона включає: а) право прокурора на арбітражний судовий захист “чужих (державних) інтересів”; б) передумови права прокурора на звернення до арбітражного суду з заявою на захист інтересів держави; в) гарантії реалізації права прокурора на звернення до арбітражного суду з заявою на захист державних інтересів. Підкреслюється, що ефективність участі прокурора в арбітражному процесі багато в чому залежатиме від того, наскільки активно цей інструментарій буде використовуватись у конкретній правозастосовній практиці.

В контексті досліджуваних проблем особливу увагу приділено таким передумовам права прокурора на позов, як юридичний інтерес та правоздатність заявника, аналіз яких дозволив сформулювати пропозиції по вдосконаленню правового статусу прокурора на цій стадії арбітражного судочинства. Полємізуючи із поглядами В.М.Аргунова, В.І.Лутченка, Г.Л. Осокіної, Ю.М. Попової та ін. відносно умов або передумов права прокурора на порушення позовного провадження, автор приходить до висновку, що для прокурора або його заступника звернення до арбітражного суду з заявою на захист інтересів держави є як засобом захисту права та інтересу конкретного власника, що охороняється законом, так і реалізацією своїх повноважень із забезпечення режиму законності в державі.

Юридичний інтерес прокурора в порушенні арбітражного процесу витікає із компетенції прокуратури як органа нагляду за законністю, і перш за все у сфері економічних правовідносин.Характер наглядової діяльності прокуратури,

що випливає з її конституційного призначення, дозволяє вимагати шляхом порушення арбітражного процесу захисту інтересів будь-якої юридичної особи, громадського формування. Головне, щоб у наявності малося порушення інтересів держави. Тим більше, як визнав Конституційний Суд України у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді від 8 квітня 1999 р., держава може вбачати свої інтереси в діяльності не лише державних підприємств і організацій, але й в