LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теоретичні проблеми представництва прокуратурою інтересів держави в арбітражних судах

окрему норму АПК. Випадки обов'язкової участі в арбітражному процесі прокурора повинні передбачатися законом. На думку здобувача, доцільно додатково регламентувати його обов'язкову участь у справах, пов'заних з діями державних органів та їх посадових осіб, а також у справах, що торкаються інтересів держави, коли це визнає за необхідне арбітражний суд.

У підрозділі 3.2. “Реалізація прокурором повноважень по підтриманню поданого позову до арбітражного суду” досліджуються питання, що стосуються безпосередньої участі прокурора у розгляді господарської справи по суті. Підкреслюється, що згідно ч.1 ст.29 АПК, пункту 3 наказу Генерального прокурора України №8 від 28.10.98 р. прокурор повинен брати обов'язкову участь у розгляді судами всіх справ, порушених за його заявою, а також у випадках, коли це передбачено законом чи визнано за необхідне арбітражним судом.

Це означає, що вступ прокурора в процес по справі можливий за власною ініціативою, за ініціативою арбітражного суду та на вимогу закону. Вступ у процес за власною ініціативою, на думку дисертанта, має факультативний характер. Отже, від характеру волевиявлення прокурора на участь у арбітражному розгляді справи – способу вступу в арбітражний процес визначається вид такої його участі – факультативна (необов'язкова) та імперативна (обов'язкова). При цьому прокурор є учасником розгляду господарських спорів, а не стороною у справі. На нього поширюються і вимоги статті 33 АПК стосовно доведення тих обставин , на які він посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докладний аналіз обсягу повноважень прокурора на стадії, що розглядається, дозволив сформулювати і обгрунтувати пропозиції по вдосконаленню механізма його участі у прийнятті рішення арбітражним судом. Зокрема, висловлюється думка, що прокурор повинен аргументовано і

принципово відстоювати свою позицію, дотримуючись норм судової етики, чемно та коректно відноситись до суддів, сторін, інших учасників процесу, заперечувати проти їх необгрунтованих клопотань і доводів з метою встановлення істини в спорі. Він має право підтримувати або змінювати подану заяву та відмовитися від неї.

Відмова прокурора від поданої заяви або зміна заявлених ним вимог не позбавлює особу, на захист інтересів якої цю заяву було подано, підтримувати позовні вимоги. Пояснюється це тим, що прокурор не є суб'єктом спірних матеріальних правовідносин. Прокурор, на думку дисертанта, може висловлювати свої міркування з окремих питань, що виникають при розгляді господарських спорів, а також по суті справи в цілому. Такі міркування мають бути мотивованими, юридично обгрунтованими на об'єктивному аналізі фактичних обставин справи, встановленому в судовому засіданні, і визначати його позицію з приводу вирішення спору. Отже, беручи участь у розгляді господарських спорів, прокурор має бути наділений правом надавати арбітражному суду висновок по справі.

Одночасно повинно вирішуватись питання щодо відводу прокурора за мотивами особистої чи іншої зацікавленості у результаті розгляду господарської справи. Діючий АПК не містить такого інституту, регулюючи лише питання відводу суддів та експертів. Причому розглядаються вони у рамках процесуальних прав сторін, не маючи самостійної оформленої статті у кодексі. На думку автора, необхідно заповнити існуючу у законодавстві прогалину, процесуально закріпити відвід прокурора з вищезазначених підстав.

Розділ четвертий “Особливості прокурорсько-представницьких правовідносин на стадії перевірки рішення, ухвали, постанови арбітражного суду в порядку нагляду” складається з трьох підрозділів і присвячений проблемним питанням виявлення і опротестування прокурором незаконних та необгрунтованих арбітражних судових актів.

У підрозділі 4.1. “Приводи та підстави ініціації прокурором перевірки рішення, ухвали,постанови арбітражного суду в порядку нагляду” зазначається, що незважаючи на складність і різноманітність спорів, що вирішуються арбітражними судами, в основному вирішення відповідає вимогам закону, розглядається на підставі повноти, всебічності та об'єктивності аналізу фактичних обставин і доказів.

Разом з тим, не поодинокі випадки прийняття арбітражними судами рішень, ухвал, постанов (далі – рішення), що не відповідають чинному законодавству та матеріалам справи, у яких порушуються процесуальні норми та строки розгляду і, навіть, допускається тяганина. Практика свідчить, що кожне третє незаконне судове арбітражне рішення скасовується або змінюється за протестами прокурорів, судом задовольняється кожний другий принесений ними протест. Отже, на даній стадії арбітражного судочинства ця діяльність потребує вдосконалення, а у цих умовах, важливою є наступна форма представництва прокурором інтересів у суді – виявлення і опротестування незаконних і необгрунтованих рішень.

У дисертації наводиться характеристика приводів і підстав для ініціації прокурором перевірки рішення, ухвали, постанови арбітражного суду в порядку нагляду. На думку автора, приводами такої ініціації виступають: а) заяви сторін і інших осіб, що приймають участь у справі; б) заяви громадян-підприємців, що не приймали участі у справі, але зацікавлених у перегляді судового акту, оскільки винесеним по справі рішенням, порушені їхні права та інтереси, які охороняються законом; в) повідомлення підприємств, установ, організацій, що посилаються на обгрунтовані доводи про неправильність винесеного судового рішення; г) інші повідомлення та звернення, які надійшли до прокуратури з цих питань.

Підставами для ініціації прокурором зміни або скасування рішення є: 1) неповне з'ясування арбітражним судом обставин , що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які арбітражний суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні арбітражного суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування арбітражним судом норм матеріального чи процесуального права, якщо це призвело до прийняття незаконного судового акту.

Однією із гарантій законності судових рішень, що приймаються по господарським спорам, може стати нова стадія арбітражного процесу. Її обгрунтування дане у дисертаційному дослідженні. За аналогією з цивільним процесом пропонується назвати це провадження касаційним. Необхідність введення касаційного провадження викликана явною процесуальною незахищеністю прав власника, що приймає участь у розгляді господарського спору. Фактично негайний вступ у законну силу рішення арбітражного суду дозволяє стороні по справі розпорядитися предметом спору (грошові кошти, майно і т.п.), не чекаючи можливого оскарження (опротестування) рішення.

Саме тому рекомендується встановити термін (в ініціативному варіанті – місячний), у перебігу якого особа, що приймає участь у справі, або прокурор зможуть вивчити справу і, при наявності до того підстав,