LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теоретичні проблеми представництва прокуратурою інтересів держави в арбітражних судах

скористуватись правом на порушення провадження з перегляду рішення. Тут для прокурора не повинно бути обмежень з форми власності у відношенні до суб`єктів оскарження (звернення). У зв`язку з цим слід зробити інстанційні зміни у організації арбітражного судочинства, відмовившись від зберігшого зв`язок з держарбітражем порядку перегляду рішення судді арбітражного суду головою (заступником голови) цього ж суду. У роботі обгрунтовано необхідність утворити також самостійну апеляційну інстанцію з перевірки законності та обгрунтованості рішень арбітражних судів і запропоновані з цього приводу обсяг і межі повноважень прокурора.

У підрозділі 4.2. “Порядок подачі протесту прокурора про перевірку рішення, ухвали,постанови арбітражного суду” аналізується правове становище посадових осіб органів прокуратури, яким надано право на принесення протесту щодо розглянутої арбітражним судом справи.



Аналіз процесуальних прав прокурорів на ций стадії арбітражного судочинства дозволив автору відмітити деяку непослідовність чинного законодавства. Констатується, що прокурор вправі опротестувати незаконні та необгрунтовані рішення арбітражного суду у випадках, коли він брав участь у процесі або коли рішення у справі зачіпає інтереси держави (ст.29 АПК). Отже, якщо справу розглянуто за участю прокурора або рішення зачіпає інтереси держави, він має право принести протест в порядку нагляду, керуючись правилами, встановленими розд.ХІІ АПК, ст.38 Закону України “Про прокуратуру”. Питання про участь прокурора у перевірці рішення в порядку нагляду, як це передбачено ст. 104 АПК , може бути вирішено арбітражним судом незалежно від того, чи порушено справу за його заявою, чи принесено ним протест.

Таким чином, прокурор може принести наглядовий протест у випадках: а) якщо він брав участь в арбітражному процесі; б) незалежно від участі у ньому. В першому випадку протест вправі принести прокурор, що брав участь у розгляді арбітражної справи, незалежно від свого посадового становища; у другому – тільки спеціально уповноважена посадова особа органів прокуратури (ч.3 ст.91 АПК).

У розділі ХІІ АПК дане питання вирішене інакше. Прокурор, який бере участь у процесі, якщо він не є посадовою особою, названою у ч.3 ст.91 АПК, не вправі опротестувати незаконне і необгрунтоване рішення арбітражного суду. Отже, у стадії перевірки останніх у порядку нагляду для одних учасників арбітражного процесу (сторін, третіх осіб) чинне одне правило, для інших (прокурорів) – друге, тим самим порушується їх рівність. На погляд дисертанта, прокурору, який бере участь у арбітражному процессі, повинно бути надане право принесення протесту в порядку нагляду незалежно від його посадового становища на будь-яке рішення, до будь-якого арбітражного суду.

У дисертації підкреслюється особливе значення інституту перевірки та опротестування прокурором арбітражних судових актів в порядку нагляду і відзначається, що подання ним протесту про перегляд справи є окремою формою представництва інтересів шляхом його вступу у справу, що вирішена арбітражним судом. Це не є формою нагляду прокурора за судовою діяльністю, оскільки перегляд здійснюється арбітражною інстанцією, про що свідчить і назва розділів ХІІ, ХІІІ АПК. Прокурор, у даному випадку, використовуючи надані йому законом повноваження, лише ініціює такий перегляд і бере в ньому участь. Водночас, ініціювання прокурором перегляду незаконного та необгрунтованого рішення є своєрідною формою контролю суспільства за законністю рішень у господарських спорах, які ухвалює судова гілка влади. Державна влада в Україні єдина, і три її гілки (законодавча, виконавча та судова), а також прокурорська влада повинні не тільки взаємодіяти, але й здійснювати взаємоконтроль.

Підрозділ 4.3. “Подання прокурора про перегляд рішення, ухвали, постанови арбітражногосуду за нововиявленими обставинами” містить у собі критичний аналіз положень розділу ХІІІ АПК, які безпосередньо

впливають на реалізацію повноважень прокурора на цій стадії арбітражного процесу. Зазначається, що однією із підстав для перегляду рішення, ухвали, постанови арбітражного суду є виявлення нових обставин, що мають суттєве значення для справи, які не були і не могли бути відомі заявникові (розд. ХІІІ АПК). У цьому випадку прокурор звертається до арбітражного суду з поданням про перегляд рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами.

При цьому автор звертає увагу на додержання строку на таке звернення, а також на те, що в ст.113 АПК не передбачений обов`язок прокурора направляти копії свого подання сторонам. Така вимога законом визначена лише для заявника. Водночас, в практичній діяльності арбітражного суду і прокуратури направлення прокурором таких копій важається за необхідне. І з цим варто погодитись. Особливістю норми про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими обставинами є те, що подання прокурора з вказаних підстав направляється не до наглядової арбітражної судової інстанції, а до арбітражного суду, який прийняв рішення. В роботі обгрунтована потреба нормативного закріплення переліку нововиявлених обставин.

Розділ п'ятий “Особливості прокурорсько-представницьких правовідносин у виконавчомупровадженні у випадках представництва інтересів держави в арбітражному суді” складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню актуальних питань нагляду прокуратури за законністю виконавчого провадження.

У підрозділі 5.1. “Предмет і межі нагляду прокуратури за законністю виконавчого провадження у випадках представництваінтересів держави в арбітражному суді” зазначається, що з прийняттям 24 березня 1998 р. Закону України “Про державну виконавчу службу”, а 21 квітня 1999 р. - Закону України “Про виконавче провадження” у правовому режимі регулювання виконання рішень судів (у тому числі арбітражних) відбулися докорінні зміни. Законом України “Про державну виконавчу службу” визначені основи організації та діяльності такої нової інституції, як державна виконавча служба, її завдання, а також правовий статус державних виконавців.

На забезпечення своєчасності і повноти виконання судових рішень державним виконавцем спрямовується контроль у порядку підлеглості начальника відділу державної виконавчої служби та нагляд за законністю органів прокуратури (ст.8 Закону України “Про виконавче провадження”). Насамперед, у ч.2 ст.8 цього закону відмічається, що нагляд за законністю виконавчого правадження здійснюють органи прокуратури в порядку, передбаченому законом. Це, по суті, надає прокуратурі нове “поле нагляду”, актуальність якого важко переоцінити, у зв`язку з чим, необхідно правильно визначити предмет і межі, форми і методи здійснення прокурорського нагляду.

На підставі висловлених в юридичній науці положень про предмет прокурорського нагляду (В.В. Гаврілов, Ю.М. Грошевий, В.Д. Ломовський,