LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теоретичні проблеми причинно-наслідкового зв'язку в кримінальному праві (філософсько-правовий аналіз)

спрямовуюче, вказівне значення слова полягає в його чуттєвому “обрамленні”, емоційному “відгукові у душі” – відчутті його придатності для передачі потрібного змісту, уловлюванні його відповідності чи невідповідності контексту.

Принципове значення має структура мовного оформлення проблеми. Природною і безпосередньою мовною формою її вираження є запитання. Тому потрібно чітко і ясно формулювати проблему у вигляді питальної пропозиції. Потрібно не тільки правильно ставити запитання, але при відповіді на них свідомо осягати те, що мовознавці називають “чуттєвим тоном слова”.

Запитання: “Чи діяння є причиною даної події?” еквівалентне такому: “Чи спричинена дана подія вчиненим діянням?”. Обидва запитання мають і найбільш наближену до природних, побутових, а також загальнонаукових уявлень форму: “Чи тому відбулася ця подія, що було вчинене це діяння?”. Висновку про наявність причинного зв'язку між розглянутими подіями відповідає судження: “Ця шкода наступила тому, що було вчинене це діяння”. Якщо стосовно до конкретної пари подій (фактів, явищ) така відповідь звучить протиприродно, викликає внутрішній протест, інтуїтивне відторгнення, значить припущення про наявність причинного зв'язку між ними можна вважати таким, що не відповідає дійсності. Ймовірніше, аналізоване діяння лише певним чином сприяло настанню шкоди, створювало для цього умови.

Звичайно, у складних випадках довіряти можна тільки інтуїції високоерудованого юриста, який віртуозно володіє словом. Тому він, як ніхто інший, повинен бути людиною, яка не просто знає, але й тонко відчуває стилістику, лексику мови. Але навіть такий фахівець не зможе довести свою правоту засобами формальної логіки. Уся надія лише на здоровий глузд. Саме він підкаже, приміром, що людину було убито з рушниці зовсім не тому (не через те), що хазяїн недбало зберігав належну йому зброю. Цим він усього лише полегшив скоєння вбивства іншою особою, мимоволі створив для цього умови. А значить, причинний зв'язок між загибеллю людини і недбалим зберіганням зброї відсутній. На жаль, законодавча конструкція складу, що передбачає такий злочин, свідчить про зворотнє. Вона побудована з використанням слова “спричинило”, що служить показником причинності. Це не відповідає природним і заснованим на них філософським уявленням про причинний зв'язок, спотворює сутність причини як дієвого начала.

Щоб цього не відбувалося, у будь-якій галузі знань філософські категорії повинні використовуватися в тому самому значенні. Мова науки повинна бути доступна всім і будуватися на фундаменті знайомих, звичних слів у їх загальновживаному значенні. Будь-які терміни припустимо використовувати лише у тому значенні, котре вони мають у тій сфері, з якої запозичені. Надання усталеним у тій чи іншій науці термінам якогось іншого смислу здатне дезорієнтувати дослідника і правозастосовника, не говорячи уже про пересічних громадян, до яких у першу чергу звернений закон. Саме життєві, загальновживані уявлення про причину і наслідок можуть служити орієнтирами у визнанні певної поведінки людини причиною тієї чи іншої події.

У розділі IX “Інформаційна причинність” доводиться, що метод лінгвістичної інтуїції може сприяти і з'ясуванню проблем, що переломлюються крізь призму так званої “інформаційної причинності”, а саме питань причинного зв'язку при співучасті в здійсненні злочину і при бездіяльності, що мають принципово важливе значення для кримінального права.

Термін “інформаційна причинність” відносно “молодий”, але цього не можна сказати про явища, що ним позначаються. Про інформаційну причинність, як результат перетворення “пускової причинності”, “причини-поштовху”, говорять, маючи на увазі, що зміст одержуваної певним об'єктом інформації може служити причиною процесів, які у ньому відбуваються, – відповідних реакцій. У першу чергу це стосується живих організмів. Інформаційна причинність виникла разом з появою життя на Землі. Крім наук про живу природу, поняття інформаційної причинності використовується в деяких технічних науках, що мають метою створення штучних самокерованих систем. У обох випадках енергетична неадекватність відповіді системи на сприйманий нею імпульс зумовлена не її власними кількісними характеристиками, а внутрішньою своєрідністю, індивідуальною специфікою самокерованої системи (живої або штучно створеної). Такі системи, у тому числі і людина, реагують не тільки на абсолютну енергію впливів, але, у першу чергу, на відносні величини – несену ними інформацію.

Автор підкреслює, що без переносу фізичної енергії не може бути і самого інформаційного заподіяння. За джерелом інформації закріпився термін “сигнал”. Сигнал містить у собі матеріально-енергетичні характеристики, але зміст його не залежить ні від якості енергії, ні від її абсолютної величини. Інформаційний вплив стосовно до людини завжди опосередкований роботою її свідомості. Якщо свідомість не бере участі у цьому процесі як активний агент, носій інформації ніколи не трансформується у власне інформацію. Свідомість може реагувати на те, що людина бачить, чує, сприймає дотиком, органами нюху і смаку, а також на власні думки, спогади, фантастичні образи тощо – носій інформації може бути різним. Але інформація служить не причиною змін у навколишньому світі, а активізуючим компонентом процесу породження, сигналом, каталізатором, що ініціює цей процес, тобто носієм причини. Навіть мимовільні реакції людини на одержувану інформацію – шок, переляк, із усіма випливаючими наслідками аж до розладу здоров'я і навіть смерті – є результатом її “розшифровки”. Мало сприйняти сигнал органами чуттів, потрібно ще зрозуміти, осягнути його зміст (можна чути іноземну мову, але не розуміти її).

Автор дисертації звертає увагу на те, що для кримінального права має значення лише один аспект “інформаційної причинності” – вплив інформації на поведінку чи стан людини. У переважній більшості випадків отримана інформація не виступає навіть і як носій причини, а служить лише фактором, який зумовлює відповідну поведінку, сприяє прийняттю того чи іншого рішення (зокрема, скоїти під впливом іншої особи протиправний учинок).

Відомо, що інформаційний вплив однієї людини на іншу може носити характер примусу або спонукання. І те, і інше являє собою доведення до свідомості особи змісту певної вимоги, поєднане з повідомленням про несприятливі наслідки відмови від її виконання.

Автор вважає, що про примус можна говорити лише тоді, коли жертву ставлять перед вибором, де “третього не дано”. Якщо існує хоча б ще один варіант вибору, це – спонукання. Примус є вплив на психіку особи, тому словосполучення “психічний примус” є тавтологією. Примус може здійснюватися або шляхом одного лише залякування (погроз), або в поєднанні з фізичним насильством.

Примус має місце тільки у випадках, коли людина виконує необхідне сама, тобто виявляє свою волю. Він не може бути “нездоланним”. Так званий “нездоланний фізичний примус” – це не примус, а різновид нездоланної сили, під впливом якої людина взагалі не виявляє себе як особистість. За допомогою одного лише фізичного