LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теоретичні проблеми причинно-наслідкового зв'язку в кримінальному праві (філософсько-правовий аналіз)

доведення до самогубства з прямим наміром є убивством, що ним є залишення в небезпеці, котре супроводжується бажанням смерті і т.п.

2. Ґрунтуючись на аналізі філософського розуміння необхідності, стверджується, що широко відома в науці кримінального права “теорія необхідного спричинення” – це та ж „адекватна теорія” причинного зв’язку, яка у радянський період зазнавала суворої критики за її “ідеалістичний суб'єктивізм”, і тому не могла застосовуватися у первісному вигляді, а тепер отримала нову назву і оперує оновленою термінологією.

3. Вперше в кримінально-правовій науці показники, що традиційно трактуються як ознаки причинного зв'язку (передування причини наслідку в часі, породження причиною наслідку), розглядаються в двох рівнях – онтологічному і гносеологічному. Онтологічною ознакою причинного зв’язку, на думку автора, є породження причиною слідства. “Необхідність” – це гносеологічна, пізнавальна ознака причинного зв'язку. Вона характеризує той шлях, яким людина дійде висновку про його наявність або відсутність. Необхідність – не суть причинного зв'язку, а результат пізнання великої кількості спричинюючих процесів. Необхідність не належить до конкретного, окремо узятого, причинного зв'язку, а характеризує висновки суб'єкта пізнання про причини подібних подій, засновані на масових спостереженнях. Це дослідна, емпірична категорія, категорія очікування певних подій на основі ймовірних уявлень, що характеризують міру перетворення можливості в дійсність.

Необхідність не має однозначної форми вияву, вона не тотожна неминучості, а здійснюється як головна тенденція, припускаючи досить високий ступінь імовірності настання подібних результатів в аналогічних випадках.

Часовий фактор – це теж гносеологічна характеристика причинного зв'язку. “Породження” містить у собі часову характеристику, саме по собі вказує напрямок часу від сьогодення до майбутнього. Тому включенням ознаки передування причини наслідку у визначення причинного зв'язку спотворюється основний зміст причинного відношення – спричинюючий, породжуючий характер причини. Спотворює його і думка, начебто наслідок може впливати на причину. Такий погляд не відповідає уявленням про незворотність часу. Встановлення того, що передбачувана причина передує в часі тій події, у якій вбачається її наслідок, – це передумова виявлення причинного зв'язку між явищами, які цікавлять дослідника. Але ознакою причинного зв'язку “передування причини наслідку” називати некоректно.

4. У дисертації показано, що ймовірний (статистичний) зв'язок між явищами взагалі, у тому числі й у кримінальному праві, не може бути визнано причинним. Статистичні закономірності виявляться не між парою досліджуваних ознак (причина – наслідок), а як тенденція, при масовому зіставленні подій. Тому встановлення певних зв'язків між явищами в статистичному плані зовсім не доводить наявності причинного зв'язку між конкретним учинком людини і передбачуваним наслідком. Конкретна подія відбувається не з тієї причини, що статистичними методами установлений високий ступінь імовірності її настання, а тому, що вона породжена, викликана цілком конкретною, а не деякою “усередненою” причиною.

5. Причинний зв'язок не може бути “випадковим”. “Випадковість” – це не суб'єктивна категорія попри те, як її часто тлумачать у науці кримінального права. Вона має онтологічний статус. З позицій сучасної філософії, випадковими визнаються явища, що у рамках обраної системи не залежать одне від одного. Випадково утворюються самі причини, що потім породжують наслідки. Ні випадковість, ні необхідність не відносяться до зв'язку конкретної причини з ії наслідком.

6. Породжуючий характер спричинення – це і є те, що складає саму специфіку причинного зв'язку, відрізняє її від всіх інших видів зв'язків. Породження причиною наслідку є єдиною ознакою причинного зв'язку, яке відноситься до неї самої, – онтологічною ознакою. Ознаки “необхідності” і “передування причини наслідку в часі” мають значення для вирішення питання про наявність або відсутність причинного зв'язку як етапи установлення факту заподіяння, способів формування висновків про те, чи мало місце причинне відношення при конкретних обставинах. Указівка на “необхідність”, а також на передування причини наслідку нічого не додає до онтологічної характеристики причинного зв'язку, а тому є в її визначенні зайвою. На основі такого підходу причинний зв'язок може бути визначено як такий зв'язок між двома явищами, при якому одне з них породило інше.

7. Вперше в рамках кримінально-правового дослідження здійснено аналіз історико-мовознавчих даних про походження категорії “причина”. Він дозволяє стверджувати, що семантичне ядро причинності, яке зберігається з найдавніших часів аж до наших днів, – це “дія”. Категорія причинності випливає із самої сутності матерії – її активності. Терміном “породження” фіксуються активна (силова, енергетична) суть спричинення. Саме генетичний, виробляючий, дієвий моменти відбивають загальнонаукові категорії “причина”, “причинність”, “причинний зв'язок”. Як мовні засоби констатації причинного зв'язку сформувалися спеціальні граматичні конструкції, що відбивають його суть: “тому, що”; “через те, що”; “у силу того, що”; “унаслідок того, що”; “завдяки тому, що”; “так як”; “оскільки”; “спричинило”; “результат”.

8. Акцентовано увагу на тому, що багато труднощів застосування кримінального закону виникають з недостатньо уважного ставлення до трактування філософських категорій “причина” і “умова”. Тим часом – це принципово різні детермінуючі чинники. Умови, на відміну від причини, самі по собі не мають генетичної властивості, не здатні до породження, а служать тільки його фоновими обставинами, що сприяють або, навпаки, перешкоджають процесу продукування причиною наслідку. Автором показано, що деякі статті Кримінального кодексу України передбачають не заподіяння діянням особи певної шкоди, а її зумовлювання (ст. 197 “Порушення обов'язків щодо охорони майна”, ст. 264 “Недбале зберігання вогнепальної зброї чи бойових припасів”, ст. 287 “Випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів або інше порушення їх експлуатації” і ін.). Але в тексті цих статей використовується термінологія, що стосується причинного зв'язку (“заподіяло”, “спричинило”). Це ускладнює розуміння закону, змушує дослідників бачити різні “ланки причинного ланцюга” там, де насправді одна подія лише зумовила іншу. Розходження в санкціях статей, що передбачають однакові наслідки, прийнято пов'язувати з довжиною “причинного ланцюга”. При цьому дослідники посилаються на нібито беззаперечний принцип, що “причина причини є причина результату”.

9. Вед переч цьому, дисертантом запропоноване нове, котре базується на результатах досліджень комплексу наук, розуміння явища, яке прийнято називати “ланцюгом причин”. Виявлено дані, які свідчать, що як у природі, так і в суспільстві існують або дуже короткі, або так звані “монотонні” (типу лавинних процесів) причинні ланцюги. У цілому ж картина зв'язків постає як складне, об'ємне переплетіння взаємообумовлюючих явищ, а