LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теоретичні проблеми причинно-наслідкового зв'язку в кримінальному праві (філософсько-правовий аналіз)

не одномірних, нескінченно довгих “причинних ланцюгів”. Автор наполягає, що причина причини далеко не завжди служить причиною результату. Відносно віддалені вузли того чи іншого процесу, котрий розвивається у просторі і в часі процесу – це умови, а не причини підсумкової події. В науці кримінального права причинні ланцюги іноді бачать там, де насправді потерпілий розглядається в різних орієнтуючих обставинах, у різних системах, що обираються відповідно до прагматичних міркувань.

10.Зусиллями автора одержала подальший розвиток аргументація проблеми причинного зв'язку при наявності особливих обставин на стороні потерпілого. Запропоновано вирішення її у новому ключі – виходячи з уявлень про лавинні процеси під кутом зору питання про “пускову причинність”. Стверджується, що так званий “поштовх” є причиною, а зовсім не “приводом” до стрімкого розвитку хворобливих процесів, результатом яких може бути смерть потерпілого.

11. По-новому поставлено питання про так звану “інформаційну причинність”. Показано, що інформація служить не причиною змін стану або поведінки людини, а всього лише носієм причини. Причина ж формується як результат взаємодії інформації зі свідомістю людини. Проблема інформаційної причинності тісно переплітається з проблемою свободи волі, що є іншою стороною питання про можливість вибору особою того чи іншого варіанта поведінки.

12. Автор доводить, що носієм причини може виступати не будь-яка інформація, а лише така, що викликає мимовільні реакції. Так, інформація трагічного або загрозливого характеру може послужити носієм причини переляку, шоку, що, у свою чергу, здатні стати причиною розладу здоров'я і навіть смерті. У всіх інших випадках має місце не інформаційна причинність, а інформаційне зумовлення. Причиною зміни поведінки людини служить прийняття нею рішення на основі вибору з якогось набору можливостей. Рішення завжди приймається в результаті аналізу якої-небудь інформації. Нею може бути і вплив інших осіб. Але інформація, від них отримана, не породжує певні дії з боку людини, котра її сприйняла, а тільки зумовлює їх. Винятком слід визнати вчинення певних дій у стані крайньої необхідності, а також вчинки осіб, що не досягли віку кримінальної відповідальності, або неосудних, виконані за дорученням (проханням, наказом) дорослої осудної особи. Визнання останньої виконавцем злочину одночасно означає і констатацію причинного, а не зумовлюючого зв'язку між його інформаційними діями і результатом поведінки того, кому вони були адресовані.

13. Доведено, що опосередкований причинний зв'язок завжди носить інформаційний характер. Запропоновано єдиний критерій його виділення – використання злочинцем чужої волі для досягнення власних цілей. Волю має тільки людина. Трактування опосередкованого причинного зв'язку при використанні злочинцем механізмів, тварин є некоректним і в силу відсутності єдиного критерію веде до визнання безпосереднього причинного зв'язку винятково при здійсненні злочину “голими руками”.

14. Аргументовано, що зв'язок між співучасниками злочину – це зумовлюючий, а не причинний, як це прийнято вважати в науці кримінального права, зв'язок. Він носить інформаційний характер. Причиною поведінки виконавця є його волевиявлення, прийняття і реалізація власного рішення в умовах вільного вибору. Отож небезпідставно можна стверджувати, що дії інших співучасників не породжують, не спричиняють результат, зроблений виконавцем, а служать однією з його умов.

15. З того, що при співучасті має місце не причинний, а зумовлюючий зв'язок, випливає однозначне тлумачення ознаки, що кваліфікує багато злочинів: “здійснення діяння за попередньою змовою групою осіб”. Ця ознака не характерна для співучасті з розподілом ролей.

16. В аспекті інформаційної причинності у дослідженні розглянуто питання про причинний зв'язок при бездіяльності. Доведено, що бездіяльність здатна бути носієм причини винятково як інформаційний сигнал. Сприйнята іншою особою, вона може виступати фактором, що травмує психіку, і викликати мимовільну реакцію організму, аж до загибелі. Крім того, бездіяльність може виконувати роль опосередкуючої ланки причинного зв'язку, коли її вплив здійснюється в обхід волі особи, яка перебуває у стані пробачливої помилки (типовий приклад – бездіяльність стрілочника, у результаті чого відбувається катастрофа поїзда, машиніст якого не підозрює, що веде потяг на зайняту колію). В інших випадках, коли бездіяльність не служить сигналом, що діє, минаючи етап ухвалення рішення, а є інформацією до роздумів (бездіяльність ревізора, сторожа і т.д.), має місце інший вид інформаційної детермінації – інформаційне зумовлювання.

17. Одержала додаткової аргументації з філософських і природничонаукових позицій непопулярна в науці кримінального права точка зору, відповідно до якої бездіяльність-невтручання (якщо воно не носить інформаційного характеру) саме по собі, не супроводжуване діями, цілком позбавлена активного, виробляючого, енергетичного начала, а тому причиною яких-небудь змін служити не може. Підтверджуються погляди тих учених, котрі упевнені, що в цих випадках злочинець відповідає не за заподіяння шкоди, а за її незапобігання.

18. Доведено, що злочини, пов’язані з різного роду ненаданням допомоги, у силу відсутності причинного зв'язку між поведінкою злочинця і важким станом потерпілого, не є злочинами проти життя або здоров'я. Суспільна небезпека таких злочинів виявляється в посяганні на суспільні відносини, що забезпечують моральні підвалини суспільства, – такі загальнолюдські цінності як взаємодопомога і взаємовиручка людей.

19. Ставиться під сумнів типове для кримінального права тлумачення ознаки “поставлення в небезпеку”, від якого залежить кваліфікація відповідних злочинів у плані суб'єкта. Дисертант аргументує, що діями, які ставлять іншу людину в небезпеку, можуть бути визнані тільки дії, здійснені поза або в обхід її волі (насильство чи витончений обман). Лише такі дії можуть служити причиною (носієм причини, якщо вони інформаційні) небезпечного становища, що склалося. Стосовно до таких ситуацій автором запропоновані варіанти кваліфікації в залежності від стадії злочину і форми провини. В інших випадках (умовляння, пропозиції) потерпілий ставить себе в таке становище сам. А інформаційні дії особи, яка до цього схилила, лише обумовлюють рішення ризикнути. Тому людина, яка умовила іншу вчинити авантюру, а потім покинула її у біді, повинна відповідати не за “залишення в небезпеці”, як це прийнято вважати, а за статтею КК “Ненадання допомоги”.

20. Подальшого розвитку дістало твердження, що причинний зв'язок як явище сутнісного порядку, котре не має кількісних характеристик, ніколи і ніким не може бути формалізоване. Дисертант робить висновок, що пошуки формули причинного зв'язку взагалі, а значить і стосовно до потреб конкретних наук, – безперспективні.

21. Наголошено, що для встановлення причинного зв'язку можна використовувати положення будь-яких його теорій. Запропоновано алгоритм підходу до з'ясування питання, чи може певне діяння в принципі розглядатися