LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теоретичні проблеми причинно-наслідкового зв'язку в кримінальному праві (філософсько-правовий аналіз)

“причинних ланцюгів”. Причина причини далеко не завжди служить причиною результату. Відносно віддалені вузли того чи іншого процесу, що розвиваються у просторі і в часі, – це умови, а не причини підсумкової події.

Автор звертає увагу також на те, що іноді там, де в науці кримінального права традиційно вбачають причинні ланцюги, є підстави побачити ситуацію інакше – розглядати об'єкт негативного впливу в різних “системах координат”. При такому підході, розглядаючи, наприклад, загиблу людину в різних орієнтованих обставинах, можна одержати різні висновки про причини її смерті, кожний з яких буде вірним. Як фізичне тіло, людина була деформована впливом маси кулі, що рухається на великій швидкості. Як живий організм (яким вона є у першу чергу для лікаря) людина перестала функціонувати в результаті викликаного розривом тканин припинення діяльності життєво важливого органа. Як одиниця соціуму (саме цей аспект цікавить юриста) потерпілий припинив своє існування через те, що іншою людиною в нього був зроблений постріл. На думку автора, у подібних випадках фахівці різного профілю зовсім не “проникають у різні ланки причинного ланцюга”, як це прийнято вважати, а розглядають потерпілого в різних площинах його буття, під різними кутами зору. Обрання того чи іншого рівня абстракції визначається орієнтуючими обставинами, “прагматичним критерієм”.

Розділ VIII присвячено проблемам формалізації причинного зв'язку. Тут ставиться питання, чи можна знайти точні критерії, виробити певний “шаблон”, формулу причинного зв'язку, підставляючи у яку конкретні факти, можна було б чітко й однозначно вирішувати питання про наявність або відсутність причинного зв'язку в конкретній життєвій ситуації. У роботі зроблена спроба виявити алгоритм установлення причинного зв'язку.

Точці зору автора, що причинний зв'язок характеризується єдиною онтологічною ознакою, відповідає гранично коротке визначення: причинний зв'язок є зв'язок між явищами, котрий виявляється у тому, що одне з них породило інше.

Спираючись на наукознавчі джерела, автор показує, що така стисла дефініція має право на існування, оскільки відповідає широко відомому загальнонауковому “принципові простоти”. Цей принцип червоною ниткою проходить через всю історію науки і є засадничим, основним. Методологічне правило простоти – це вимога максимальної інформативності, поєднаної з мінімальним використанням спеціальних термінів.

Автор поділяє впевненість науковців у тому, що ознака “спричинення” формалізованою бути не може. Формулу причинного зв'язку дотепер вивести ніхто не зумів і навряд чи коли-небудь зуміє. Причинність як філософська категорія лежить в сфері сутнісних, якісних явищ. Причинний зв'язок належить до так званих “невимовних понятійних істин”. Його спричинюючий характер не зводиться до чисто раціональних узагальнень. Можливість вичерпного опису спричинення засобами логіки виключена. Пропоновані окремими вченими математичні формули якщо і виражають зв'язок між явищами, то не більш, ніж зв'язок функціональний. Спричинення, однак, залишається за їх рамками.

Незважаючи на те, що причинний зв'язок формалізації не піддається, він існує незалежно від того, чи можемо ми виразити його математично. Людство нагромадило колосальний досвід, нехай і не формалізованого, значною мірою інтуїтивного, але все-таки пізнання причинних зв'язків. Його і пропонується закликати на допомогу. Для того, щоб упевнитися в наявності або відсутності причинного зв'язку між певним учинком людини і шкодою, що ймовірно ним викликана, є сенс використовувати положення всіх теорій причинного зв'язку. Якщо користуватися різними методами, дослідження може проходити ряд етапів, число яких буде визначатися конкретною задачею, специфікою тієї чи іншої ситуації.

Перш ніж вирішувати питання про причинний зв'язок, потрібно забезпечити для цього передумову: чітко визначитися – між чим і чим ми його встановлюємо, які факти нас цікавлять. Стосовно до проблем кримінального права – це завжди система з двох компонентів: діяння, що відповідає описаному в диспозиції статті Особливої частини КК, і якась, що також має місце в реальній дійсності, шкода, котра збігається з законодавчим описом наслідку. Між ними причинний зв'язок і відшукується.

Питання про його наявність автоматично знімається, якщо буде виявлено, що діяння, у якому “підозрюється” причина певної події, мало місце пізніше цього “наслідку”. Вирішувати питання про причинний зв'язок має сенс, тільки якщо передбачувана причина дійсно передувала у часі гіпотетичному наслідку. Це також є передумовою розв’язання питання про причинний зв'язок. Якщо немає сумнівів у тому, що діяння учинилося раніш, ніж виникла певна шкода, або ці сумніви вже усунуті шляхом аналізу достовірних даних, можна продовжити міркування щодо існування між ними причинного зв'язку. Хоча ці роздуми мають місце не завжди, а лише в складних випадках.

У цих ситуаціях можна скористатися теорією необхідної умови – “якби не...”. Якщо діяння людини виявиться єдиною умовою шкоди, що наступила, інших при найретельнішому обстеженні знайти не вдається – є підстави думати, що воно і породило цю шкоду, тобто послужило його причиною. Але цих “якби не...” може виявитися декілька. Тут виступає на передній план теорія необхідного спричинення. Мається на увазі запропоноване в монографії її гносеологічне трактування, коли ознака необхідності розглядається як пізнавальна, а питання про його наявність або відсутність вирішується, виходячи з життєвого досвіду. На цьому етапі зусилля будуть спрямовані на те, щоб переконатися, чи дійсно у переважній кількості аналогічних ситуацій подібні діяння супроводжуються саме такою шкодою. Одночасно це буде й відповіддю на питання, чи висока імовірність подібного результату, тобто чи створювало дане діяння реальну можливість настання цієї шкоди.

Але такий шлях установлення причинного зв'язку можна назвати чисто теоретичним. У реальній дійсності він, якщо і має місце, то в миттєвому, симультанному – “згорнутому” вигляді. Насправді людина практично відразу ж подумки задається питанням: “Чи насправді у цьому випадку одна подія спричинила іншу?”. Таким чином, відповідь на питання про причинний зв'язок залежить від того, як буде вирішена саме ця проблема – проблема вироблення, спричинення викликання такої шкоди.

Далі автор зупиняється на методові лінгвістичної інтуїції в пізнанні причинного зв'язку. Оскільки сутнісна ознака причинного зв'язку – “спричинення” – формалізації не підлягає, її не можна обчислити, а можна лише “відчути”, єдине, що можна зробити – це скористатися запропонованим автором методом лінгвістичної інтуїції. Наводяться аргументи, що звичайна розмовна мова здатна серйозно допомогти у вирішенні цілком конкретних проблем застосування кримінального закону. Лінгвісти справедливо стверджують, що мова може буквально “розкривати невимовне”, оскільки психічна реакція людини на будь-яке слово, узяте в його динаміці, у конкретній ситуації, де воно використовується, є рівнодіюча особистого досвіду і досвіду усього людства. Динамічне, провідне,