LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теоретичні проблеми регламенту Верховної Ради України

його структури, виділення стадій порядку його прийняття, форм реалізації, а також визначенні загальних рекомендацій щодо вдосконалення Регламенту Верховної Ради України; спеціальних методів (формально-юридичний, порівняльно-правовий) – у дослідженні питань щодо виділення критеріїв для класифікації основних рис, функцій Регламенту Верховної Ради України та визначення основних рис конституційної відповідальності за порушення норм зазначеного нормативно-правового акта.

Комплексний підхід до використання вищезазначених наукових методів дозволив всебічно розглянути теоретичні проблеми Регламенту Верховної Ради України.

Науково-теоретичною базою дослідження стали працівітчизняних та зарубіжних вчених з теоретичних проблем регламентів парламентів (палат парламентів). Найбільш вагомий внесок у розробку деяких теоретичних проблем стосовно Регламенту Верховної Ради України був зроблений вітчизняними вченими: В.І. Борденюком, Г.С. Журавльовою, В.М. Кампо, Л.Т. Кривенко, В.Ф. Мелащенком, А.О. Нечитайленком, В.Ф. Погорілком, В.Я. Тацієм, Ю.М. Тодикою, О.Ф. Фрицьким, В.М. Шаповалом, Ю.С. Шемшученком та іншими науковцями. Структура і зміст Регламенту парламенту України досліджувалися не тільки в рамках науки, а й практиками парламентського процесу – народними депутатами Верховної Ради України ІІІ- го і VI-го скликань В.М. Асадчевим, В.В. Гаврилюком, Г.Ф. Гармашем, В.С. Ковалем, В.І. Коновалюком, В.Г. Матвєєвим, В.В. Носовим, В.С.Омелічем, О.Г. Пухкалом, З.В. Ромовською, С.В.Сасом, О.В. Турчиновим, та ін.

Зарубіжні та радянські вчені в різний час обговорювали деякі питання, що стосуються регламентів парламентів (палат парламентів) та регламентів інших органів, що входять до парламентської структури. Серед зарубіжних та радянських дослідників вказаної проблематики необхідно назвати роботи, авторами яких є: А.Г. Гузнов, П.П. Гуреєв, А.А. Кененов Д.А. Керимов, Д.А. Ковачев, Л.В. Лазарев, В.А. Мамаєв, В.О. Мамутов, Т.Е. Рождєственська, В.Є. Чиркін та ін.

В процесі написання дисертації також враховано загальнотеоретичні положення праць з конституційного права зарубіжних країн, теорії держави та права. У рамках загальної теорії юридичного процесу варто зазначити використані в даному дослідженні праці щодо реалізації правових норм російських дослідників: С.С. Алексєєва, А.М. Васильєва, Б.В. Дрейшева, Л.М. Завадської, В.В.Лазарева, В.С. Нерсесянца, А.С Піголкіна, В.Н. Протасова, Ю.С. Решетова, Б.О. Страшуна, Ю.О. Тихомирова, Ю.Г. Ткаченко, Л.С. Явича та ін.

Враховано концептуальні положення конституційного права щодо конституційно-правової відповідальності, викладені у роботах С.А. Авак’яна, Н.О. Бобрової, Т.Д. Зражевської, Н.М. Колосової, М.О. Краснова, Л.Т. Кривенко, Л.Р. Наливайко, Ю.О. Тихомирова, Ю.М. Тодики, В.Ф. Погорілка та ін.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першою в Україні монографічною працею, яка присвячена комплексному дослідженню теоретичних проблем Регламенту Верховної Ради України. В цій дисертаційній роботі сформульована авторська концепція теорії Регламенту Верховної Ради України.

Наукова новизна одержаних результатів знайшла своє втілення в таких висновках та пропозиціях здобувача:

визначення поняття Регламенту Верховної Ради України як єдиного процесуального нормативно-правового акта, що встановлює порядок діяльності українського парламенту, має силу закону, особливий порядок прийняття, зміни і скасування;

класифікація рис Регламенту Верховної Ради України шляхом їх поділу на загальні та особливі та характеристика цих рис (див. стор. 7 автореферату);

концепція стадій регламентарного процесу в Україні, тобто порядку прийняття та внесення змін до Регламенту Верховної Ради України, який складається з чотирьох стадій: внесення законопроекту про Регламент Верховної Ради України (законодавча ініціатива); розгляд законопроекту в парламенті (в комітетах, на пленарних засіданнях) у трьох читаннях; прийняття Регламенту Верховної Ради України; підписання (Головою Верховної Ради України) без участі Президента України та офіційне оприлюднення Регламенту парламенту України;

концепція структури Регламенту Верховної Ради України: за структурою він є єдиним актом, який у цілому характеризується внутрішньою єдністю та узгодженістю, і складається з трьох частин: преамбули (вступу), основної частини і заключних положень;

визначення поняття функцій Регламенту Верховної Ради України як основних напрямів та видів його впливу на порядок діяльності парламенту України, на парламентсько-правові процесуальні відносини, що виникають між Верховною Радою України у взаємодії з іншими органами влади з метою забезпечення здійснення парламентом України своїх функцій і повноважень;

класифікація функцій Регламенту Верховної Ради України шляхом їх поділу за такими критеріями: за роллю, способами і засобами, за сферами впливу, за часом, за функціями парламенту тощо (див. стор. 10 автореферату);

визначення поняття реалізації Регламенту Верховної Ради України як діяльності уповноважених суб’єктів державної влади у формі використання, виконання, дотримання й застосування, закріплених Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України й іншими нормативно-правовими актами відповідними процесуально-правовими нормами і передбаченими ними повноваженнями цих суб’єктів;

концепція механізму реалізації Регламенту Верховної Ради України як системи елементів організаційного і нормативного характеру, що створюють умови для ефективної діяльності суб’єктів щодо використання, виконання, дотримання і застосування процесуально-правових норм, їх охорони і захисту;

концепція конституційно-правової відповідальності за порушення норм Регламенту Верховної Ради України, яка розглядається в двох аспектах: в об’єктивному аспекті як один із видів ретроспективної юридичної відповідальності, і в суб’єктивному аспекті (див. стор. 12 автореферату);

пропозиції щодо 1) вдосконалення порядку прийняття і внесення змін до Регламенту Верховної Ради України (зменшення кола суб’єктів права законодавчої ініціативи, закріплення права підписання відповідного закону за Головою Верховної Ради України тощо); 2) встановлення унормування з урахуванням положень Конституції України установчої, бюджетної і деяких спеціальних процедур (заслуховування Верховною Радою щорічних та позачергових послань Президента України, усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, розгляд питань про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях тощо); 3) удосконалення механізму реалізації Регламенту Верховної Ради України шляхом закріплення в зазначеному процесуальному нормативно-правовому акті інституту парламентської більшості, гарантування прав опозиції, удосконалення організації й роботи парламентських фракцій, комітетів, а також встановлення нових процедур: слухань у комітетах, годину запитань і відповідей Уряду України в парламенті тощо.

Практичне значення одержаних результатів. Положення та висновки, які містяться в роботі, можуть бути використані як вихідні рекомендації для вдосконалення законодавчих актів, що регулюють діяльність парламенту України, зокрема, при розробці проекту Закону України про регламент Верховної Ради України. Дослідження теоретичних проблем Регламенту Верховної Ради України та механізму його реалізації є важливим для вироблення й