LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теоретичні проблеми регламенту Верховної Ради України

урахування загальних теоретичних положень з метою удосконалення зазначеного акта. Враховуючи важливість забезпечення принципу верховенства закону та стабільності Конституції України, розроблені автором пропозиції можуть бути використані під час здійснення парламентської реформи та вдосконалення конституційного процесу.

Матеріал, який міститься в дисертації, її висновки та теоретичні узагальнення можуть використовуватися в процесі викладання курсу “Конституційне право України”, а також спецкурсів “Державознавство”, “Парламентське право”. Він також може бути використаний в процесі подальших досліджень парламентського законодавства України.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження були апробовані при її обговоренні на засіданнях відділу конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, а також засіданнях кафедри конституційного та адміністративного права юридичного факультету Запорізького державного університету.

Теоретичні висновки та окремі положення, сформульовані в дисертації, доповідалися й обговорювалися на IV міжрегіональній науково-практичній конференції “Концепція формування законодавства України” (листопад 1999 р., м. Запоріжжя, тези опубліковано), засіданнях міжнародного “круглого столу”, присвяченого пам’яті професора К.Г. Федорова (травень 2000 р., Запоріжжя, матеріали опубліковано), міжнародній науковій конференції присвяченій пам’яті професора К.Г. Федорова (червень 2001 р., м. Запоріжжя, тези опубліковано), Всеукраїнській науково-практичній конференції (квітень 2003 р., м. Запоріжжя, матеріали опубліковано).

Крім цього, результати дисертаційного дослідження використовувалися автором у навчально-методичній роботі (при складанні робочих програм, методичних вказівок, читанні лекцій) на юридичному факультеті Запорізького державного університету.

Публікації. Основні положення дисертації викладено у семи наукових статтях, з них три – у фахових виданнях.

Структура дисертації визначена метою й завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел.

Загальний обсяг дисертації становить 209 сторінок, в тому числі список використаних джерел – 22 сторінки (343 посилання).

ЗМІСТ РОБОТИ


У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, розкривається зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета та задачі дослідження, його об’єкт і предмет, а також методологічні та теоретичні основи дисертації. Розкривається наукова новизна теоретичних здобутків автора та практичне значення дисертації, зазначаються дані щодо апробації результатів дослідження, структури і змісту роботи.

Перший розділ – “Загальна характеристика Регламенту Верховної Ради України”, який складається з двох підрозділів, присвячений визначенню поняття Регламенту Верховної Ради України, дослідженню його юридичної природи, визначенню його місця в ієрархії нормативних актів та характеристики основних рис цього акта. Викладено підхід до тлумачення Регламенту Верховної Ради України. Діяльність з офіційного тлумачення норм зазначеного нормативно-правового акта входить до компетенції Конституційного Суду України, неофіційне тлумачення може здійснюватися будь-якими особами чи органами. В цьому розділі сформульовано концепцію стадій і порядку прийняття Регламенту Верховної Ради України та внесення до нього змін (регламентарний процес). Проаналізовано зарубіжний досвід регламентарного процесу.

У першому підрозділі “Поняття Регламенту Верховної Ради України та його основні риси ” висвітлено теоретичні підходи до визначення категорії “Регламент Верховної Ради України” та сформульоване відповідне поняття за новим підходом: визначення сутності, змісту й форми цього акта парламенту України.

На підставі аналізу окремих проблемних питань, розроблених наукою конституційного права, у даному дослідженні продовжується опрацювання теоретичних проблем визначення юридичної природи Регламенту Верховної Ради України, висуваються нові аргументи на підтвердження правильності або дискусійності тих чи інших положень, викладених в юридичній літературі. Зокрема, автор вважає дискусійними визначення Регламенту Верховної Ради України як підзаконного нормативно-правового акта або як окремої форми права.

Вважаємо, що Регламент парламенту України є за своїм змістом і суттю “законом конституційного характеру”. У дисертації в цьому зв’язку наводяться наступні аргументи. Регламент Верховної Ради України є законом: по-перше, за своєю суттю – це єдиний процесуальний нормативно-правовий акт; по-друге, за змістом – він встановлює порядок діяльності українського парламенту. Проте, з формальної точки зору (за його назвою) Регламент Верховної Ради України, звичайно, можна розглядати як підзаконний акт парламенту України. Таку позицію стосовно юридичної природи регламентів парламентів (палат парламентів) поділяють деякі вітчизняні й зарубіжні фахівці.

На підставі аналізу суті, змісту і форми Регламенту Верховної Ради України дисертант пропонує таке авторське визначення зазначеного нормативно-правового акта: Регламент Верховної Ради України – це єдиний процесуальний нормативно-правовий акт, що встановлює порядок діяльності українського парламенту, має силу закону, особливий порядок прийняття, зміни і скасування.

Здійснюючи класифікацію рис Регламенту Верховної Ради України, автор пропонує виокремити загальні та особливі риси цього акта.

Загальними рисами Регламенту парламенту України, які визначають його зміст, юридичну природу та структуру, є: його письмово-документальна форма, вольовий, офіційний характер, змістова єдність із Конституцією України, він встановлює права, обов’язки та порядок їх здійснення суб’єктами парламентсько-правових відносин, приймається Верховною Радою України в порядку, відмінному від порядку прийняття конституційних та звичайних законів, має визначені зовнішні реквізити (ознаки), публікується в спеціальних (офіційних) виданнях – Відомостях Верховної Ради України та газеті “Голос України”, його чинність поширюється у часі, по території, колу суб’єктів тощо.

Особливими рисами зазначеного акта, які характеризують предмет правового регулювання, структуру і час дії його норм, є: особливий предмет правового регулювання – це парламентсько-правові відносини, що виникають у процесі здійснення парламентом України процедур і функцій, передбачених Конституцією України; комплексність; стабільність; постійно діючий процесуальний нормативно-правовий характер тощо.

У другому підрозділі першого розділу “Порядок прийняття Регламенту Верховної Ради України і внесення до нього змін”, досліджуючи відповідну дискусійну проблему, дисертант виходить із загальноприйнятої концепції про поділ загальної процедури прийняття звичайних законів на стадії, оскільки регламентарний процес являє собою загальну процедуру, за винятком деяких особливостей. Процедура прийняття та внесення змін до Регламенту Верховної Ради України поділяється на чотири стадії:

  • внесення законопроекту про регламент Верховної Ради України (законодавча ініціатива);

  • розгляд зазначеного законопроекту в парламенті (у комітетах, на пленарних


  •