LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теоретичні проблеми регламенту Верховної Ради України

засіданнях), який складається з трьох читань;

  • прийняття Регламенту Верховної Ради України. Остаточне рішення щодо Регламенту парламенту України приймається простою, а не кваліфікованою більшістю голосів від конституційного складу Верховної Ради України;

  • підписання й офіційне оприлюднення Регламенту парламенту України. Підписує Регламент Верховної Ради України та зміни, які вносяться до нього, Голова парламенту України. Президент України участі в підписанні цього акта не бере. Регламент Верховної Ради України публікується в офіційних виданнях – “Відомостях Верховної Ради України” та газеті “Голос України”.

    Удосконалення процедури прийняття та внесення змін до Регламенту Верховної Ради України як з точки зору її змісту, так і процедури розгляду є вкрай необхідним. Цей процес має пов’язуватися з реалізацією і дотриманням норм Конституції України шляхом прийняття Закону України “Про регламент Верховної Ради України”. За таких умов регламентарний процес буде включати чотири стадії. Перша стадія (законодавча ініціатива) включає внесення законопроекту про регламент Верховної Ради України, що закріплено за широким колом суб’єктів.

    Вважаємо, що коло суб’єктів права законодавчої ініціативи щодо законопроекту про регламент можна закріпити виключно за народними депутатами України; скасувати норму про можливість внесення зазначеного законопроекту громадянами та юридичними особами через суб’єктів законодавчої ініціативи. Друга і третя стадії – розгляд законопроекту про регламент у парламенті та його прийняття – включатиме його обговорення у комітетах і на пленарних засіданнях, складатиметься з трьох читань. Обґрунтовується необхідність закріплення кворуму у вигляді більшості від конституційного складу Верховної Ради України при обговоренні законопроекту про регламент та прийнятті відповідного Закону України; можливість закріплення норми про кваліфіковану більшість (2/3 голосів народних депутатів від конституційного складу парламенту України) для прийняття Закону України про регламент Верховної Ради України. Четверта стадія – підписання й офіційне оприлюднення Закону України “Про регламент Верховної Ради України”. Вважаємо, що право підписання і офіційного оприлюднення зазначеного Закону варто закріпити за Головою Верховної Ради України, а не за Президентом України, що зумовить неможливість виникнення ситуації застосування Президентом України права вето щодо Закону України “Про регламент Верховної Ради України”.

    Другий розділ “Проблеми структури і функції Регламенту Верховної Ради України”, який складається з двох підрозділів, присвяченийобґрунтуванню концепції структури Регламенту Верховної Ради України. Дисертант провів порівняльний аналіз структури і змісту ряду законопроектів про регламент Верхової Ради України, поданих до розгляду парламенту України ІІІ-го і VI-го скликань, а також розглянув положення регламентів парламентів (палат парламентів) деяких зарубіжних країн. В цьому розділі визначається поняття функцій Регламенту парламенту України й сформульовані критерії класифікації та визначені види функцій зазначеного акта.

    У першому підрозділі другого розділу “Структура Регламенту Верховної Ради України” аналізуються проблеми структури регламентів парламентів (палат парламентів). Автором сформульована концепція структури Регламенту Верховної Ради України, в основу якої покладено загальнотеоретичний підхід визначення структури Конституції України. Регламент Верховної Ради України складається з трьох частин: преамбули (вступних положень), основної частини й заключних положень.

    Досліджені особливості структурних частин Регламенту Верховної Ради України. Особливістю преамбули, яка фактично закріплена в ст.1.0.2 Регламенту парламенту України, є те, що вона не винесена на початок зазначеного акта (перед його основною частиною), як прийнято за правилами юридичної техніки. Дана норма є нормою-дефініцією і встановлює, що Регламент парламенту України має силу закону.

    Структурними елементами основної частини Регламенту Верховної Ради України є розділи, які поділяються на глави та статті. Зміст основної частини характеризується логічною побудовою, єдністю її елементів, високою юридичною технікою й високим ступенем нормативної розробленості. Проте, одним із недоліків основної частини Регламенту парламенту України є наявність застарілих і невідповідних Конституції України положень, які згодом мають бути усунені шляхом внесення відповідних змін і доповнень.

    Остання структурна частина Регламенту Верховної Ради України – заключні положення, яка включає відповідний Розділ 11, - містить норму про правила обчислення строків, що застосовуються при визначення дотримання вимог Регламенту парламенту України стосовно законодавчої, контрольної, бюджетної та інших процедур парламенту України.

    Автор підтримує концепцію способу викладення норм чинного Регламенту Верховної Ради України в аналітичному, а не лінійному, порядку. З цього питання приводяться такі аргументи. У разі внесення змін до Регламенту парламенту України, ці зміни стосуються тільки відповідних розділів чи глав і не змінюють загальної нумерації, що не потребує зайвих витрат часу та коштів. Аналітичний спосіб викладення норм Регламенту Верховної Ради України полегшує сприйняття й застосування його положень суб’єктами правореалізації.

    Дослідження питань структури Регламенту парламенту України проводиться шляхом його порівняння із структурою проектів законів про регламент Верховної Ради України, що подавалися до розгляду Верховної Ради України ІІІ-го та VI-го скликання. Найбільш досконалим із цих законопроектів автор вважає проект в редакції від 11.06.1998 року № 0944. Не всі проаналізовані законопроекти складаються з трьох структурних частин (включають преамбулу, основну частину та заключні положення); не всі вони мають аналітичну нумерацію статей; в порівнянні з чинним Регламентом Верховної Ради України, майже всі зазначені законопроекти узгоджуються з Конституцією України й містяться норми, які врегульовують переважно усі види передбачених Основним Законом України процедур, повноваження щодо виконання яких покладені на Верховну Раду України; жоден з них не передбачає особливостей врегулювання необхідних питань у разі реорганізації структури Верховної Ради України й переходу до бікамерального парламенту на виконання рішення, яке було прийняте на всеукраїнському референдумі 16 квітня 2000 року.

    Автором сформульовані пропозиції щодо вдосконалення Регламенту Верховної Ради України:

  • встановити нове правило, згідно з яким за пропозицією Голови Верховної Ради України, обговореною на засіданні Організаційної наради, Верховна Рада на початку кожної сесії після можливого скороченого обговорення визначає процедурним рішенням орієнтовну дату закриття даної сесії;

  • розширити коло питань, щодо яких проводять таємне голосування шляхом подачі бюлетенів, а саме: в разі надання згоди на призначення на посаду чи звільнення з посади, припинення повноважень посадових осіб (чи колегіальних органів), висловлення недовіри Верховною Радою України.

    У другому підрозділі другого розділу “Функції Регламенту Верховної Ради України” дисертант на підставі загальнотеоретичного підходу визначає функції Регламенту Верховної Ради України” як основні напрями та види його впливу на порядок діяльності парламенту України з метою


  •