LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теоретичні проблеми регламенту Верховної Ради України

забезпечення здійснення ним своїх функцій і повноважень.

Обґрунтовується класифікація функцій Регламенту Верховної Ради України за такими критеріями: за роллю, способами і засобами, за сферами впливу, за часом, за суб’єктами реалізації, за функціями парламенту тощо. Аналізується зміст кожної функції Регламенту Верховної Ради України.

Основним критерієм пропонованої класифікації функцій Регламенту Верховної Ради України є поділ їх за роллю у регулюванні парламентсько-правових відносин. За цим критерієм можна розрізняти такі функції: функція встановлення порядку роботи парламенту, функція підтримання порядку роботи парламенту, функція вдосконалення порядку роботи парламенту, функція забезпечення, охорони, гарантування роботи парламенту тощо.

За способами й засобами впливу на парламентсько-правові відносини можна виділити законотворчу, установчу, бюджетну, контрольну, регулятивну, охоронну, інформаційну, програмну тощо. Ці функції є загальнопарламентськими.

За сферами впливу на парламентсько-правові відносини можна розрізняти об’єктні функції Регламенту Верховної Ради України: політичну, економічну, соціальну, культурну (ідеологічну) – з числа внутрішніх та зовнішні: зовнішньополітичну, зовнішньоекономічну тощо. За суб’єктами реалізації функції Регламенту Верховної Ради України можна поділити на функції, що реалізуються парламентом України, його органами, посадовими особами та народними депутатами та функції, в застосуванні яких беруть участь інші уповноважені на те органи державної влади та посадові особи. За часом дії функції Регламенту Верховної Ради України можна поділити на постійні та тимчасові. За формами роботи парламенту України можна виділити організаційні і правові функції Регламенту Верховної Ради України. За функціями парламенту України, тобто за напрямами й видами його діяльності, можна виокремити головні та інші функції Регламенту Верховної Ради України. До головних відносяться законодавча, установча та контрольна функції. Іншими функціями виступають об’єктні, зовнішньополітичні, зовнішньоекономічні функції тощо.

У третьому розділі “Проблеми реалізації (застосування) Регламенту Верховної РадиУкраїни”, який складається з трьох підрозділів, формулюється поняття реалізації Регламенту Верховної Ради України, визначаються її форми на підставі загальнотеоретичного підходу і аналізуються особливості кожної форми реалізації зазначеного акта. Обґрунтовується концепція механізму реалізації Регламенту парламенту України з розкриттям кожного її складового елементу. Досліджуються проблеми конституційно-правової відповідальності за порушення норм Регламенту Верховної Ради України.

Перший підрозділ третього розділу “Поняття і форми реалізації Регламенту Верховної Ради України” присвячений дослідженню поняття реалізації Регламенту Верховної Ради України. Результатом його є сформульоване відповідне авторське поняття: реалізація Регламенту Верховної Ради України – це діяльність уповноважених суб’єктів державної влади шляхом використання, виконання, дотримання й застосування закріплених Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України й іншими нормативно-правовими актами відповідних процесуально-правових норм і передбачених ними повноважень цих суб’єктів.

Аналізується зміст кожної форми реалізації Регламенту Верховної Ради України, серед яких виокремлено використання, виконання, дотримання й застосування норм зазначеного акта. Загальними особливостями, що характеризують форми реалізації Регламенту парламенту України, є такі: суб’єктами правореалізуючої діяльності не можуть бути громадяни та юридичні особи, а є тільки визначені суб’єкти (народні депутати України, Голова Верховної Ради України, заступники Голови Верховної Ради України, Президент України, Прем’єр-міністр України тощо); за умов реалізації інших нормативно-правових актів суб’єкти правореалізації можуть здійснювати як активні дії, так і утримуватися від них, натомість шляхом реалізації норм Регламенту Верховної Ради України майже всі форми його реалізації, за винятком дотримання, на практиці виявляються у здійсненні активних дій суб’єктами правореалізації.

У цьому підрозділі дисертант визначає і аналізує причини недосконалості Регламенту Верховної Ради України, серед яких називаються складність законодавчого процесу, відсутність в зазначеному нормативно-правовому акті закріплення поняття парламентської більшості, процедури її формування, інституту відповідальності парламентської більшості, ситуаційність її складу, недостатньо високий рівень партійної відповідальності в депутатських групах (фракціях), ігнорування положень Регламенту Верховної Ради України під час пленарних засідань парламенту України тощо. Сформульовані пропозиції щодо вдосконалення реалізації (застосування) Регламенту Верховної Ради України.

У другому підрозділі третього розділу “Механізм реалізації Регламенту Верховної Ради України” висвітлено підходи до визначення механізму реалізації Регламенту парламенту України та його складових елементів. Вони досліджуються на підставі виробленої в теорії права концепції, розробленої Ю.С. Решетовим.

Обґрунтовано авторський підхід до визначення механізму реалізації Регламенту Верховної Ради України, який розглядається у двох аспектах: організаційному та нормативному. До організаційного механізму відносяться суб’єкти правореалізації, політичні, економічні та технічні компоненти. Аналізуються зміст і особливості кожного елементу організаційного механізму реалізації Регламенту парламенту України. Особлива увага приділена нормативному механізму реалізації Регламенту Верховної Ради України, що визначається як комплекс взаємопов’язаних і взаємодіючих елементів: сукупності актів парламентського законодавства, юридичних засобів (нормотворча техніка, тлумачення), засобів охорони й захисту (юридична відповідальність), юридичних процедур, форм і актів, які створюють комплекс можливостей для повноцінної реалізації, охорони й захисту Регламенту Верховної Ради України.

У третьому підрозділі третього розділу “Конституційно-правова відповідальність за порушення норм Регламенту Верховної Ради України” висвітлено проблеми співвідношення конституційно-правової відповідальності за порушення норм Регламенту Верховної Ради України з іншими видами відповідальності, передбаченими чинним законодавством України. Автор обґрунтовує визначення поняття конституційно-правової відповідальності за порушення норм Регламенту Верховної Ради України і пропонує розглядати її в двох аспектах: об’єктивному та суб’єктивному. В об’єктивному аспекті така відповідальність – це один із видів ретроспективної юридичної відповідальності, яка настає за конституційне правопорушення, вчинене суб’єктом парламентського права в минулому. У суб’єктивному аспекті конституційно-правова відповідальність за порушення норм Регламенту Верховної Ради України – це обов’язок суб’єкта правопорушення перетерпіти обмеження або позбавлення належних йому прав з боку компетентних державних органів (Верховної Ради України та її посадових осіб), що є реалізацією санкції порушеної норми.

Підставами притягнення до конституційно-правової відповідальності за порушення норм Регламенту Верховної Ради України є нормативні та фактичні умови, які встановлюються нормами Конституції України та самим Регламентом парламенту України. До складу конституційно-правового