LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теоретичні проблеми та питання практики криміналістичного опису особи за зовнішністю

діяли на території сучасної України. Розділ містить три підрозділи.

У підрозділі 1.1“Поняття, зміст та структура криміналістичного опису особи за зовнішністю” наголошено, що у науковій літературі немає єдиного підходу до тлумачення понять щодо криміналістичного опису особи за зовнішністю. Щодо цього використовують такі терміни, як “криміналістична габітологія або габітоскопія”, криміналістичне ототожнення особи за ознаками (прикметами) зовнішності, ідентифікація людини за ознаками зовнішності та інші. На думку дисертанта, доцільнішим буде використання терміну “криміналістичне вчення про зовнішні ознаки людини”. У визначенні цього поняття необхідно вказати, що воно належить до криміналістичної техніки як частини науки криміналістики. Окреслено також сферу його використання та зазначено, що цей термін містить теоретичні положення про предмет вивчення та методи і засоби його збирання, фіксації, дослідження. Неприйнятним є вживання у цьому визначенні термінів, ширших від нього за змістом (наприклад, ідентифікація). Враховуючи вищенаведене, сформульовано наступне визначення.

Криміналістичне вчення про зовнішні ознаки людини - це галузь знань, що належить до криміналістичної техніки і охоплює систему теоретичних положень про ознаки зовнішності людини, сукупність методів і науково-технічних засобів, які забезпечують повноту збирання, фіксації, дослідження, а також використання інформації про ці ознаки в оперативно-розшуковій, слідчій і судовій діяльності.

Зазначено, що змістом такого вчення є процеси ідентифікація (ототожнення) та діагностика (виявлення хронічної хвороби за зовнішніми ознаками, визначення здібностей, навиків і ін.).

Дисертант підтримує пропозицію щодо виокремлення цього вчення у частині криміналістичної техніки “Сліди людини” (гомеоскопічні сліди), яка крім цього включатиме криміналістичні вчення про сліди рук і ніг, зубів, шкіри, ольфакторні (запахові) та біологічні сліди людини, а також криміналістичне дослідження письма.

Частково поділяється думка О. Зініна та І. Подволоцького щодо виокремлення трьох складових частин криміналістичного вчення про зовнішність людини. Проте, видається, що першу групу становлять теоретичні основи вивчення зовнішності людини (історія виникнення та становлення криміналістичного вчення про зовнішність особи; поняття, зміст, види та завдання криміналістичного вчення про зовнішність особи). До другої групи належать методи та засоби збирання і фіксації ознак зовнішності (поняття зовнішності, система ознак зовнішності; джерела (носії) інформації про зовнішність особи; методи та способи збирання та фіксації ознак зовнішності особи). Третю групу формують практичні основи використання зовнішності людини, які передбачають елементи, що відображають різні сфери використання (застосування) зовнішності людини.

У підрозділі 1.2“Історія виникнення, розвиток та дослідження криміналістичного опису особи за зовнішністю”, відзначається, що давніми методами ідентифікації особи були калічення і таврування, а також опис за методом “Кулай-Пулай”.

На початку ХІХ ст. здійснено спроби систематизувати використання ознак зовнішності з метою реєстрації та впізнання злочинців. Відзначається вклад у дослідження ознак зовнішності А.Бертильона, Р.Рейсса, Г. Шнейкера, М.Бокаріуса. У нашій державі зовнішність використовували для перелічених вище цілей шляхом запровадження антропологічних кабінетів, реєстраційних бюро, кабінетів судової експертизи, де однією з складових була секція ідентифікації особи. Виділяються три етапи розвитку досліджень зовнішності особи: 1) кінець ХІХ – початок ХХ ст. ст.; 2) початок ХХ – середина ХХ ст. ст. (50-60 р. р.); 3) кінець ХХ ст. – до сьогодення.

У підрозділі 1.3.“Види і суб’єкти криміналістичного опису особи за зовнішністю” розглянуто види криміналістичного опису особи за зовнішністю через види ідентифікації, де використано методику “словесного портрета”.

На основі аналізу праць науковців-криміналістів і матеріалів судової практики дисертант встановив, що суб’єктами криміналістичного опису особи за зовнішністю можуть бути різноманітні учасники кримінального процесу (оперативний працівник органів внутрішніх справ, слідчий, спеціаліст, експерт, суд (суддя), адвокат-захисник, потерпілий, підозрюваний), шляхом їхньої участі у проведенні слідчих та інших процесуальних дій. Такий опис може відбуватися у формі оперативної, судово-слідчої (слідчої), експертної, “процесуальної” та “непроцесуальної” ідентифікації.

У розділі 2 “Методика проведення криміналістичного опису особи за зовнішністю” досліджено порядок опису ознак зовнішності, методи та засоби, які використовують з метою їхньої фіксації. Розділ складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1.“Поняття зовнішності, ознак зовнішності, їхня класифікація. Джерела інформації про зовнішність особи” висвітлюються питання про поняття “зовнішності”, її структуру, види ознак зовнішності, а також види джерел інформації про зовнішність особи.

Кожна людина володіє властивою лише їй певною сукупністю ознак зовнішності, які роблять її зовнішній вигляд індивідуальним і порівняно стійким. Для характеристики зовнішності використовують терміни “ознака”, “елемент зовнішності” і “властивість”. У випадках, коли йдеться про зовнішність особи як про криміналістичне вчення, дисертант найбільш доцільним вважає застосовування терміну “ознака” (зовнішній вигляд, доступний для сприйняття), оскільки “властивість” – це більше внутрішня сторона об’єкта. Автором запропоновано власне визначення ознаки зовнішності, згідно з яким це зовнішній прояв будови чи функції органу тіла людини, який індивідуалізує її і сприймається органами чуття. Таким чином зовнішність охоплює всю сукупність зовнішніх ознак людини, які створюють єдиний індивідуально-визначений об’єкт. У свою чергу, ознака зовнішності складається з певних складових елементів (наприклад, ніс є ознакою зовнішності, а спинка носа, крила носа і ін. є елементами ознаки зовнішності).

У результаті досліджень різних поглядів науковців-криміналістів щодо видів ознак зовнішності, дисертантом запропоновано поділяти їх за належністю на власні і супутні. Власні ознаки – це такі, які належать цій людині як матеріальному тілу. Вони включають: 1) фізично-демографічні (загальнофізичні і демографічні); 2) анатомічні ознаки; 3) функціональні ознаки; 4) особливі прикмети (особливі ознаки). Супутні ознаки доповнюватимуть характеристику зовнішності. До них необхідно зачислити одяг, прикраси, макіяж і такі інші предмети. Здійснено також класифікацію ознак зовнішності за іншими критеріями (за часом існування, походженням, розташуванням і ін.).

Джерела отримання відомостей про зовнішність особи за своєю природою можна поділити на дві групи: об’єктивні