LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теоретичні проблеми та питання практики криміналістичного опису особи за зовнішністю

(фотознімки, відеозапис, рентгенограми, кісткові залишки, медичні документи) та суб’єктивні (уявні образи в пам’яті людини, які зафіксовані у протоколі допиту, рапорті; суб’єктивні портрети).

У підрозділі 2.2.“Словесний портрет як метод фіксації ознак зовнішності” зазначено, що найчастіше застосовують словесну фіксацію ознак зовнішності, яку здійснюють за методом словесного портрета.

Такий метод розглядають як криміналістичний, оскільки, здебільшого використовують саме у криміналістиці.

Аналізуючи існуючі в літературі визначення словесного портрета, запропоновано вважати його криміналістичним методом опису особи за зовнішністю, який здійснюють за певною системою під час проведення слідчих та процесуальних дій з метою ідентифікації живих осіб і трупів.

Опис зовнішності за методом словесного портрета здійснюється за певними правилами (принципами), які можна поділити на дві групи. Перша з них включає загально-правові принципи, на яких ґрунтується діяльність правоохоронних органів, а саме: законність, повага до особи, додержання її прав та свобод. Другу групу принципів становлять спеціальні принципи, які покладено в основу проведення опису ознак зовнішності за таким методом. До них належать загальноприйняті у криміналістичній літературі :

1. Послідовність (черговість ) опису. Полягає у проведенні опису від загального до окремого і зверху вниз.

2. Використання спеціальної термінології та єдиних понять. Незалежно від того, хто здійснює дослідження ознак зовнішності (оперативний працівник міліції, слідчий або експерт), необхідно використовувати загальноприйняту термінологію і єдині поняття, щоб уникнути наступних розбіжностей та непорозумінь.

3. Повнота опису. Вона включає всебічне дослідження ознак зовнішності у фас та у профіль. Ознаки описуються за 3, 5, 7 членною градацією, а також за розмірами, формою та іншими характеристиками.

Проаналізувавши практику використання ознак зовнішності правоохоронними органами, дисертантом запропоновано доповнити систему принципів наступними:

4. Точність. Під час опису деяких ознак зовнішності (наприклад, вік, зріст та ін.) здійснюють їхнє визначення або вимірювання, яке повинно бути максимально наближеним до оригіналу або мати мінімально допустимі межі.

5. Достовірність. Описувати необхідно тільки ті ознаки, які сприйняті органами чуття. Не можна долучати до опису ознаки, які не були побачені, не почуті тощо.

6. Конкретність. Під час опису необхідно уникати загальних назв (наприклад, зовнішні ознаки, риси обличчя, зовнішній вигляд, тощо), конкретно зазначати ознаку зовнішності та її елементи, характеристики.

7. Науковість. Під час встановлення, фіксації чи дослідження ознак зовнішності доцільно використовувати сучасні досягнення науки (комп’ютерні, лазерні технології), замінюючи ними трудомісткі, затратні засоби, у такий спосіб полегшуючи проведення цих дій.

Здобувач відкидає пропозицію опитаних респондентів про законодавче закріплення вимог щодо проведення опису особи за зовнішніми ознаками, оскільки це виходить за межі регулювання КПК України, і у ньому недоцільно регламентувати використання певних засобів (методів) під час проведення слідчих дій.

У підрозділі 2.3.“Суб’єктивні портрети як способи фіксації ознак зовнішності” досліджено поняття, види та методику складання суб’єктивного портрету.

Під суб’єктивним портретом розуміють матеріалізоване зображення зовнішності (або її частини) особи, виготовлене з уявного образу людини, яка її раніше спостерігала.

Дисертант поділяє погляди науковців, які вирізняють такі види суб’єктивного портрета як мальований, фотокомпозиційний, композиційно-мальований і скульптурний портрет. Також погоджується з Ю.Єрмаковим та М.Лисенковим, що цей перелік необхідно доповнити ще й комплексним або портретом (методом) “двійника”. Він має бути зарахований до цієї групи засобів фіксації ознак зовнішності з наступних міркувань: 1) за результатами його виготовлення з’являється певний матеріалізований образ; 2) він виготовляється з уявного образу очевидця, який спостерігав цю особу раніше; 3) методика виготовлення є подібною до інших видів суб’єктивних портретів.

Процес виготовлення суб’єктивного портрета можна поділити на три стадії (підготовча, стадія виготовлення (робоча) і завершальна), кожна з яких характеризується певними діями. На підготовчій стадії здійснюють попередню розмову з очевидцем; визначають місце виготовлення портрета та підбирають необхідні технічні засоби і матеріали. Стадія виготовлення портрета (робоча) характеризується специфічними для кожного виду портрета діями, використанням різних методів. На завершальній стадії провадять оформлення документів про виготовлений портрет, фотографують його і скеровують ініціатору виготовлення.

У дисертації розкрито порядок виготовлення кожного виду суб’єктивного портрета. Автор зазначає, зокрема, що комплексний портрет (портрет (метод) „двійника”) створюється на подібній до розшукуваного особі або фотокартці. Для його виготовлення залучають гримера і отримують згоду особи, яку будуть гримувати. Зображена на фотокартці особа має бути у такому ракурсі, в якому вона спостерігалась. У подальшому фотокартку можна перенести на комп’ютер або прилад, де її використовуватимуть під час виготовлення фотокомпозиційного портрета або композиційно-мальованого портрета.

У підрозділі 2.4“Порядок опису ознак зовнішності особи” на основі аналізу помилок, які допустили працівники правоохоронних органів під час фіксації ознак зовнішності, подано їхній опис, який рекомендовано у науковій літературі.

У пункті 2.4.1“Порядок опису фізично-демографічних ознак зовнішності особи” зазначено, що з перелічених ознак розпочинається опис зовнішності особи. До таких ознак належать: стать; вік (запропоновано виокремити дванадцять вікових періодів; при зазначенні приблизного віку інтервал не повинен перевищувати 8-10 років); зріст (запропоновано сім градацій і допустимі його межі становлять 10 см); расову належність, національність, народність, етнічну групу вказують за достовірними даними або порівняльним візуальним спостереженням (наприклад, “за виглядом”); статура (визначається шляхом зіставлення зросту, ширини плечей, довжини тулуба, ніг, розвитку грудної клітки і м’язів плечового пояса (пояса верхніх кінцівок) з урахуванням наявності підшкірного жирового шару (вгодованості)).

У пункті 2.4.2.“Порядок опису анатомічних ознак зовнішності особи” зазначено, що питання опису анатомічних ознак є найбільш дослідженим і найменш дискусійним у літературі – у підручниках “Криміналістика” та в окремих посібниках (наприклад, В.Снєткова, А.Топоркова), отож проаналізовано лише ті ознаки, під час опису яких були допущені помилки