LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теоретичні та методичні засади формування соціально-професійної зрілості курсантів вищих навчальних закладів МВС України

зрілості особистості та професіогенезу становлення і розвитку соціально-професійної зрілості особистості працівника міліції.

Ефективність навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі визначається за багатьма критеріями. Але найголовніший з них – відповідність результатів підготовки майбутніх фахівців вимогам професійної діяльності, яку вони мають здійснювати. За традицією цю відповідність визначають за показниками та рівнями компетентності, готовності або професійної діяльності. Значно менше дослідників звертаються до визначення якості підготовки фахівців до професійної діяльності за критеріями їх особистісного розвитку, зокрема за станом зрілості. Саме цим критеріям відповідає соціально-професійна зрілість як показник провідної якості підготовки фахівця до професійної діяльності.

Розробляючи програму і методику дослідження формування соціально-професійної зрілості, обґрунтовуючи його методологічні засади, ми передусім враховували винятковість функцій наукового пізнання: онтологічної, логічної і власне методологічної. Вибудовуючи логіку дослідження, ми виходили з того, що соціально-професійна зрілість працівника міліції як об'єкт спеціального розгляду може вивчатися в контексті різних категорій діалектики. Конкретний вибір завжди зумовлений наявним рівнем знань і уявлень про сутність досліджуваного явища.

Аналіз літературних джерел дав змогу дійти висновку, що в теорії педагогіки ще не склалося єдиного підходу до розуміння того, що являє собою зрілість особистості як сутність, які її ознаки, що визначають приналежність до типу професійної зрілої особистості та характеризують її саме як соціально-професійну зрілість особистості, яка реалізує себе в правоохоронній діяльності. Нарешті, що породжує подібність і відмінність у прояві соціально-професійної зрілості працівників міліції та чи є вони розходженнями якості, або являють собою кількісні розходження в рамках прояву тої самої якості.

Дослідники використовують поняття “зрілість” для характеристики ступеня самовизначення підростаючого покоління (В.В. Радул, Р.І. Хмелюк, О.В. Михайлов). Однак в цій галузі знання уявлення про зрілість мають скоріше емпіричний характер.

На наш погляд, у дослідженні проблеми зрілості, провідною є діалектико-матеріалістична концепція розвитку особистості як об’єкта і суб’єкта суспільних відносин. Загальнофілософське розуміння цього поняття передбачає, що йдеться про складну систему з особливим типом функціонування і розвитку. Їй притаманна внутрішня оптимальність. Саме оптимальність функціонування забезпечує не тільки спрямованість розвитку особистості, виникнення і нагромадження її нових стратегічних можливостей, але виявляє себе як показник її цілісності, організованості, що є важливим фактором її подальшого розвитку.

Отже, в основу дослідження нами покладено таке робоче визначення: зрілість – це особливий якісний стан розвитку особистості як системи, що інтегрально характеризує її оптимальне функціонування в напрямі подальшого прогресивного розвитку. Феномен зрілості співвідноситься насамперед зі становленням індивіда як особистості. Привласнюючи соціальний досвід і створюючи свій власний, людина виступає в ролі суб'єкта діяльності. Саме в її вибірковій спрямованості, особистісній активності виявляється її воля до самоактуалізації і самореалізації. Включення власного “Я” у відносини з іншими “Я” виводить людину як суб'єкта діяльності на якісно новий рівень розвитку – особистісний. Маючи можливість усвідомленого вибору життєвого шляху, у ході якого здійснюється самореалізація та перетворення зовнішньої і внутрішньої природи особистості, фахівець включається в перетворення суспільства і тим самим самого себе.

Зрілість як стан особистості характеризується гармонійною взаємозалежністю між елементами соціальної системи і ефективністю її функціонування. Так само як інші дослідники (М. К. Акімова, Т. Д. Андронова, І. А. Герасимова, Б. В. Кайгородов), в її змісті ми виокремлюємо провідні характеристики прояву особистісних сфер: по-перше, ціннісно-етичні у вигляді розвинутого почуття особистої відповідальності за свій вибір і потреби в турботі про інших людей; по-друге, соціально-інструментальні, у вигляді здатності до активної участі в житті суспільства на основі ефективного використання своїх знань і вмінь, у конструктивному розв’язанні різних життєвих проблем в умовах самореалізації в діяльності і спілкуванні.

Отже, зрілість як інтегральна характеристика особистості охоплює ціннісні, життєво-значеннєві, мотиваційно-потребові, функціонально-енергетичні, інструментально-операційні й установочно-диспозиційні особистісні властивості. У процесі її досягнення особистість оволодіває соціальними техніками пристосування себе і своїх властивостей до інституційних аспектів ситуації (у професійній сфері, у колективі). При цьому соціально зріла особистість зумовлюється тим чи іншим сенсом життя, що як відносно стійке психічне утворення містить систему внутрішніх стримувань і противаг підпорядкування людини “зовнішньому”.

Узагальнюючи праці науковців з цієї проблеми, доходимо висновку, що досягнення особистістю певного рубежу соціальної зрілості можна розглядати в чотирьох основних аспектах: інтелектуальна, політична, професійна і моральна зрілість. Як основні компоненти вони не складають механічної суми, а об'єднуються в певну систему, що має внутрішню органічну єдність, виражаючи її зрілість. Для молоді, яка професійно навчається, певний рівень соціальної зрілості повинен відображати, на нашу думку, таке:

а) можливість і здатність самостійно набувати знання, потребу в безперервній освіті, найважливішою умовою якої є ставлення до навчання як необхідної діяльності упродовж усього життя; наявність умінь і навичок самоосвіти (інтелектуальна зрілість);

б) готовність творчо працювати з повною віддачею в інтересах суспільно значущої мети, адже ставлення особистості до праці і суспільної діяльності є пробним каменем її зрілості; освоєння професії, обраної відповідно до суспільних потреб і особистих схильностей, наявність для цього необхідних знань, умінь і навичок, здатність переносити їх в нові види діяльності (професійна зрілість);

в) усвідомлене виконання своїх прав і обов'язків, глибока переконаність в ідеалах і готовність до їх реалізації (політична зрілість).

Соціально-професійну зрілість особистості майбутнього працівника органів внутрішніх справ ми розуміємо як новоутворення у структурі особистості, яка виявляє себе у спроможності робити свідомий і обґрунтований вибір щодо дій, визначених службово-професійним обов’язком. Отже, соціально-професійна зрілість – це становлення особистості як цілісної, відносно стійкої (усталеної) системи, пов’язаної з усвідомленням нею свого місця, ролі, функцій у професії, в суспільстві, в колективі.

Ознаками соціально-професійно зрілої особистості ми