LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теоретичні та методичні питання неідентифікаційних досліджень в судовому почеркознавстві

впливом умов навчання, виховання і трудової діяльності пишучого, а також ряду інших зовнішніх і внутрішніх факторів.

В результаті впливу цих обставин і факторів почерк здобуває ознаки, на основі яких з'являється можливість встановлювати деякі дані, що характеризують особистість виконавця (стать, вік тощо).

Разом з тим, пристосувальні можливості писемно-рухової системи не безмежні. Вплив різноманітних факторів на почерк може бути таким значним, що успішне пристосування механізму письма по ходу рухів виявляється неможливим. Різноманітні причини по-різному порушують процес письма й змінюють властивості почерку та умови виконання рукопису.

Саме дослідження стабільності та мінливості властивостей почерку залежно від зовнішніх умов, наприклад, незвичної пози, незвичного матеріалу письма, внутрішнього стану особи, що пише (підвищеної збудливості, сп’яніння, захворювання тощо), від наміру змінити свій почерк з метою маскування тощо озброюють криміналістів-почеркознавців знаннями про специфічні зміни почерку в залежності від конкретної збиваючої причини чи групи причин, сприяють правильній оцінці виявлених ознак почерку при проведенні ідентифікаційних досліджень, а головне, слугують основою для вирішення діагностичних завдань при судово-почеркознавчих дослідженнях.

Підрозділ 1.2. “Сучасний стан та можливості судово-почеркознавчої класифікації та діагностики” присвячений дослідженню сучасного стану та можливостей судово-почеркознавчої класифікації та діагностики де дисертант звертає увагу на умови, за яких можливо вирішення такого роду задач. В дисертації відмічається, що хоча почеркознавчі задачі і поділяються на три типи: ідентифікаційні, діагностичні та класифікаційні, на практиці розмежувати ці види дослідження вкрай складно. Досить часто вирішення, наприклад, ідентифікаційної задачі, вимагає від експерта проведення діагностичного дослідження і навпаки. Вирішення класифікаційної задачі по встановленню віку виконавця нерідко потребує вирішення діагностичних питань стосовно стану його здоров’я на момент виконання рукопису.

Автор відмічає, що питання щодо неідентифікаційних досліджень могло бути поставлено лише на певному рівні розвитку почеркознавства, коли основні теоретичні й практичні питання ідентифікаційних досліджень були вироблені.

Критично проаналізувавши існуючі точки зору щодо класифікації неідентифікаційних судово-почеркознавчих досліджень, дисертант заперечує Серьогіну В.В., який встановлення даних про виконавця рукопису, соціально-демографічних даних про особу виконавця об’єднав в одну групу з визначенням психофізіологічного стану особи, патологічного стану особи відніс їх до ситуаційних досліджень.

На думку автора, така позиція необґрунтована. Неправомірно до однієї групи ситуаційних задач включені різні за своєю суттю питання: одні, що тяжіють до ідентифікаційних (встановлення групової належності – стать, вік тощо) і вирішуються на підставі ознак почерку, які притаманні тій чи іншій групі осіб; інші, вирішення яких базується на змінах в почерку, пов’язаних з порушенням письмово-рухової навички внаслідок впливу тих чи інших збиваючих факторів. В дисертації обґрунтовується позиція відносно поділу неідентифікаційних задач судового почеркознавства на класифікаційні та діагностичні. До класифікаційних досліджень справедливо віднести: встановлення статі та віку виконавця рукопису; встановлення освіти виконавця; встановлення професійної приналежності виконавця рукописного тексту; встановлення національної приналежності особи яка виконала рукопис; встановлення місця отримання освіти виконавця; встановлення схожості почерків двох різних осіб тощо. До діагностичних досліджень відносяться: встановлення зовнішньої обстановки й умов виконання рукопису; встановлення внутрішнього стану виконавця рукописного тексту.

Розглядаючи питання щодо неідентифікаційних ознак, дисертант спирається на теорію рівнів Н.А.Бернштейна щодо побудови письма, використання закономірностей функціонування та взаємодії рівнів, що виконують писемно-рухове завдання.

Проведені автором узагальнення експертної практики, анкетування експертів-почеркознавців та представників правоохоронних органів, а також аналіз літературних джерел дали можливість скорегувати коло неідентифікаційних задач, які можуть бути вирішені на сучасному етапі розвитку судового почеркознавства.

Розділ 2 “Види неідентифікаційних досліджень, що проводяться експертами-почеркознавцями” в якому автор досліджує у відповідності з наданою ним раніше класифікацією види неідентифікаційних почеркознавчих досліджень.

Підрозділ 2.1. ”Класифікаційні почеркознавчі дослідження”.

Розглядаючи наявні в літературі точки зору щодо визначення виду задач при встановленні статі, віку виконавця, місця формування письмово-рухової навички, установлення рідної мови, професії і ряд інших , автор висловлює думку про те, що вони являють собою суто класифікаційні задачі судово-почеркознавчої експертизи. Обґрунтовуючи свою точку зору, дисертант вважає, що сутність класифікаційних завдань полягає не в пізнанні явищ, обставин, що супроводжували процес письма, а у виявленні ознак, притаманних об’єктові – особистості того, хто писав. Ця група завдань тяжіє до завдань ідентифікаційного характеру. Але оскільки вона має відмінності від останньої, її справедливо виділити у самостійну групу завдань – класифікаційних.

В дисертації ретельно проаналізовані всі існуючі на даний час методи математичного моделювання для вирішення класифікаційних задач встановлення віку, статі виконавця.

У результаті їх критичного аналізу, базуючись на результатах проведеного узагальнення експертної практики по вирішенню цього виду задач, а також результатах анкетування спеціалістів - почеркознавців та представників правоохоронних органів, автор вказує на найбільш поширені недоліки, притаманні існуючим методикам по вирішенню класифікаційних задач, які приводять до необґрунтованих висновків експертів. Так, визначення інформативної значимості проводилось за ознаками почерку, передбаченими старими прописами російської мови без урахування особливостей українського алфавіту. Використання цих ознак почерку для вирішення таких задач на сучасному етапі, з введенням в дію у 1971 році нових прописів, які суттєво відрізняються від старих, приводить до завищення інформативної значимості багатьох ознак почерку. Крім того, інформаційні ознаки, передбачені у переліках до методик, вибирались без урахування системи рухів того, хто пише, в цілому.

При створенні цих методик враховувались