LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теоретичні та організаційно-правові проблеми становлення і розвитку українського парламентаризму

Кислий, В. Шаповал та ін.), висвітлюють чимало важливих аспектів його діяльності, проте не ставлять за мету дослідити цю проблему в усій її багатоплановості в історії і сучасності. За 10 років існування незалежної Української держави Верховна Рада набула певного досвіду законодавчої діяльності, який потребує наукового осмислення задля того, щоб окреслити шляхи подальшого вдосконалення, не втрачаючи сталості утверджених демократичних принципів функціонування і своєрідності національної форми парламентаризму.

Отже, виникла нагальна потреба у багатоплановому і комплексному дослідженні теоретичних і організаційно-правових проблем становлення, функціонування і розвитку українського парламентаризму. Це зумовлює необхідність вивчення генези парламентаризму як явища і як інституту влади, етапів еволюції парламентаризму в Україні, прогресивних світових і європейських моделей організації державної влади залежно від місця і ролі парламенту в системі органів державної влади. Важливим є теоретико-правовий аналіз соціального призначення українського парламенту на новітньому етапі розвитку нашого суспільства, уточнення місця і ролі

парламенту в конституційній системі влади в Україні. Потребують наукового узагальнення рекомендації і пропозиції щодо реформування парламентської діяльності: вдосконалення системи виборів до Верховної Ради, визначення структури українського парламенту, його функцій (особливо контрольної), поліпшення процедур їх реалізації, уточнення форм і процедур діяльності її органів.

При підготовці дисертації був здійснений аналіз філософсько-правових поглядів мислителів Античності, Середньовіччя та Нового часу: Плутарха, Г. Боплана, Ф. Гегеля, А. Дайсі, Л. Дюгі, Ф. Енгельса, І. Канта, Дж. Локка, Н. Мак'явеллі, К. Маркса, Ш. Монтеск'є, Ж. Ж. Руссо, К. Фішера, а також досліджень політичних діячів А. Гамільтона, Дж. Медісона та ін.

Дисертант широко залучав праці вітчизняних дореволюційних вчених-істориків кінця XIX – початку XX ст. В. Антоновича, М. Грушевського, С. Дністрянського, Д. Дорошенка, В. Ключевського, М. Міхновського, Д. Наливайка, С. Соловйова, І. Франка, П. Христюка, Б. Чичеріна, Д. Яворницького, праці істориків періоду СРСР Б. Грекова, С. Королівського, С. Юшкова та ін.

Були використані також праці представників сучасної української історичної та історико-правової науки Т. Андрусяка, Д. Бочарнікова, В. Горобця, А. Гриценка, Ю. Древаля, П. Кислого, О. Копиленка, О. Мироненка, Ю. Мицика, Е. Рахімкулова, В. Ричка, А. Слюсаренко, В. Смолія, В. Солдатенка, І. Степанова, П. Саса, П. Толочка, Л. Федоренка, Р. Шуста, О. Ярмиша.

Були досліджені праці зарубіжних вчених Г. Віснер, Р. Лащенка, І. Лисяка-Рудницького, О. Субтельного, Ч. Вайза, Ж. Зіллера, Г. Ілоніцкі, Девіда П. Каррі, Г. Кречмера, Г. Роберта, К. Санстейна, Д. Себайна, В. Стаськевича, Т. Торсона, К. Хессе.

При дослідженні проблем парламентаризму автор зосередив увагу на працях вітчизняних представників загальнотеоретичних та галузевих правових дисциплін О. Бандурки, Р. Бойка, Ф. Бурчака, А. Георгіци, В. Головатенка, В. Доморослого, А. Зайця, М. Орзіха, М. Козюбри, В. Копєйчикова, Л. Кривенко, В. Погорілка, І. Процюка, С. Серьогіної, О. Скакун, О. Скрипнюка, П. Рабіновича, В. Тація, Ю. Тодики, Г. Федоренка, М. Цвіка, В. Шаповала, Ю. Шемшученка.

Окремі аспекти становлення та розвитку парламентаризму автор досліджував також у працях представників російської загальнотеоретичної та галузевої правової науки Росії та країн СНД: М. Баглая, В. Батлера, А. Мишина, В. Нерсесянца, В. Туманова, О. Кутафіна, І. Котелевської, А. Пилипенка, В. Чиркіна, В. Рижова, Б. Страшуна, Ю. Тихомирова, В. Лафітського, А. Керімова, Т. Гамкрелідзе, Б. Крилова, Л. Воєводіна, М. Крутоголова.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження обиралася з урахуванням Державної програми

розвитку законодавства України до 2002 p., затвердженої Верховною Радою України, планів науково-дослідних робіт Національного університету внутрішніх справ на 1996 - 2000 pp.

Мета і задачі дослідження – розкриття генези становлення та розвитку українського парламентаризму в період Київської Русі, Центральної Ради, інших історичних періодів розвитку України в цілому і періоду новітньої історії Української незалежної держави зокрема, з'ясування природи, сутності та призначення українського парламенту в умовах становлення соціальної, правової держави, розроблення теоретико-правових засад функціонування парламенту України, уточнення його місця в системі органів державної влади, вироблення пропозицій, спрямованих на ефективну реалізацію його функцій.

Для досягнення поставленої мети були вирішені такі завдання:

проаналізована природа інститутів влади Київської держави, суспільно-політична організація козацтва;

з'ясовані риси організації публічної влади в період української революції 1917–1920 pp. та радянської доби;

розкрито процес формування вітчизняної доктрини парламентаризму та еволюції представницьких органів влади в Україні з часу здобуття незалежності;

встановлені ознаки сучасного парламентаризму, спільні для України та Європи;

досліджене місце парламенту в конституційній системі влади в Україні та його соціальне призначення в сучасних умовах;

окреслені соціально-економічні проблеми, які мають вирішуватися засобами законодавчого регулювання;

вивчені мотиви формування двопалатних парламентів у Європі та світі, визначені умови впровадження в Україні двопалатного парламенту, позитивні та негативні результати такого кроку;

проаналізована організаційна діяльність Верховної Ради України, досліджені правовий статус народного депутата України, природа депутатських об'єднань.

Об'єктом дослідження е парламентаризм як інститут народовладдя взагалі та український парламентаризм з його особливостями, своєрідністю формування і функціонування в історичному минулому, на сучасному етапі розвитку.

Предметом дослідження є теоретичні проблеми правової природи, правового статусу, організаційно-правових умов функціонування та перспектив розвитку українського парламенту у взаємозв'язку його структурних елементів під кутом зору європейських і світових досягнень парламентаризму.

Методологічною основою дослідження обраний діалектичний метод наукового пізнання державно-правових процесів та явищ, який дає змогу

розглядати їх у розвитку, зв'язку між собою і з суспільством, виявити сталі закономірності та тенденції системи парламентаризму і його складових. Основою дослідження стали також спеціальні наукові методи системного, історичного, структурно-функціонального та нормативно-порівняльного аналізу. Історичний метод використовувався насамперед для дослідження генези парламентаризму; системно-функціональний – для виявлення ознак парламентаризму, місця та ролі