LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теоретичні та організаційно-функціональні засади політичного управління містом в умовах самоврядування

територіальних інтересів: узгодження шляхом координації й узгодження шляхом розмежування повноважень. Перший варіант припускає, що десь на більш високому рівні існує спеціальний орган, який виконує функції координатора. Робиться висновок, що цей механізм переважно притаманний сучасній Україні, коли узгодження місцевих, регіональних і загальнодержавних інтересів лише тільки декларується, фактично ж діє трохи завуальований пріоритет “вищих цілей”. Можна вважати загальним правилом схильність органів більш високого порядку ототожнювати свої інтереси із загальнонаціональними інтересами і під цим приводом ігнорувати інтереси окремих міст. Пропонується використання механізму узгодження шляхом координації для вирішення “горизонтальних” протиріч, коли конфліктуючі сторони перебувають в одному правовому статусі, не пов’язані відношеннями підпорядкованості. Другий варіант механізму узгодження припускає, що суб’єкти управління кожного рівня мають чітко визначене коло прав і обов’язків і, діючи в межах своїх повноважень, не перетинаються між собою і не вступають у конфлікти. Доведене, що розвинене самоврядування передбачає ситуацію, коли міські органи не підпорядковуються органам державної влади і обидва види публічної влади діють за своїми правилами; рішення органів державної влади з предмета власної компетенції органів місцевого самоврядування носять рекомендаційний характер, а контроль здійснюється лише з погляду їх законності, але не доцільності. Механізм погодження інтересів держави та самоврядування полягає у створенні спеціальних структур, які включають представників адміністрації різних органів, залучення незалежних експертів, наділених довірою всіх сторін. Розглядаються деякі з технологій застосування політико-стратегічного підходу – SWOT-аналіз, політичне картування, з’ясування мережі політики з вироблення стратегій, політичне прогнозування, моніторинг, експеризи тощо.

Підтвердженням перетворення сучасних міст з об’єкта у суб’єкт політичного управління є використання на міському рівні цілого комплексу політичних механізмів, спрямованих на створення сприятливих умов розвитку міст та міських громад. Серед політичних механізмів управління розвитком міст одним із найбільш дієвих визначене лобіювання інтересів міст на рівні загальнонаціональних та регіональних структур державної влади, чому сприяє їх посилений організаційний та фінансово-економічний вплив на місцеві справи. Встановлено, що до лобі міст відносяться окремі особи або групи, що постійно виступатимуть від імені тих чи інших інтересів окремих міст або міст взагалі, з метою отримання певного рішення від органів державної влади. Зазначається, що активізації лобізму сприяють: наявність громадянського суспільства, яке передбачає існування плюралізму інтересів, шляхів та методів їх відстоювання; формування ринкових відносин, що відбувається не лише в економіці, але й у політиці; нерозвиненість й протирічність української нормативно-правової системи. Визначено, що політико-управлінський сенс лобі на рівні міст полягає у тому, що воно виконує функцію посередництва між міською громадою та державою; через нього здійснюється артикуляція та агрегація міських інтересів; лобі доповнює конституційну систему демократичного представництва, дозволяє брати участь у прийнятті та реалізації політичних рішень міським громадам в цілому; лобізм виконує важливі функції щодо акумулювання та розповсюдження спеціальних знань, надання різноманітних послуг, порад, вироблення етичних норм. Проаналізована діяльність деяких лобістських угруповань, зокрема Асоціації міст України. Пропонується модель лобістської діяльності міст, вивчені деякі з його технологій. Розглянуті основні об’єкти впливу лобістських угруповань та результати їх діяльності.

Значна увага у розділі приділяється статуту територіальної громади, що виконує регуляторні, правотворчі, інноваційні, правозахисні, етичні функції, функції легітимізації політичного управління. Зазначається, що правосуб’єктність місцевого самоврядування в конкретному місті наступає саме з моменту державної реєстрації статуту. Уточнюється традиційно сформований у теорії підхід до актів місцевого самоврядування, у тому числі до статутів територіальних громад як до таких, що знаходяться на найнижчому з погляду юридичної чинності рівні в системі всіх публічно-владних актів та робиться висновок, що у деякій своїй частині статут займає не підзаконне місце, а дорівнюється закону, як наслідок того, що в деяких випадках законодавче регулювання перенесене на рівень конкретних міст. Проаналізовані можливі концептуальні варіанти статуту територіальної громади у вигляді схем “статут-хартія”, “статут-конституція”, “статут-кодекс”, “статут-звід”. Наголошується, що механізм вироблення проекту та прийняття статуту повинен відбуватися з використанням методів політичного управління з метою об’єднання міського співтовариства на основі усвідомлення загальних цінностей, визнання особливих інтересів міста з боку органів державної влади. Результатом даної роботи повинно стати визнання населенням статуту як головного політико-юридичного документа міської громади.

В якості необхідного елементу механізму політичного управління містом визнається система зв’язків з громадськістю, яка є наслідком виникнення конкуренції щодо права розпорядження частиною суспільних ресурсів між органами самоврядування, органами державної влади, різного роду органами громадської самоорганізації, бізнесовими структурами тощо. У зазначених обставинах міська влада вимушена створювати сприятливе ставлення до себе і до того, що вона робить з боку міського співтовариства. Виходячи з визначених особливостей системи політичного управління, пропонується розглядати зв’язкі з громадськістю стосовно до даної системи як специфічні відносини між суб’єктами й об’єктами міського управління з приводу публічного узгодження і гармонізації їх інтересів. Дана система органічно вписуються в механізм політичного управління шляхом виявлення сумісних зон і створення умов для узгодження інтересів, це такий засіб досягнення цілей, при якому суб’єкт і об’єкт управління існують не як різнополюсні, часом антагоністично розділені субстанції, а як взаємозалежні суб’єкти суспільних відносин, які рівною мірою зацікавлені один в одному і знаходять “момент” узгодження інтересів як внутрішній імператив свого існування. Виділяються ряд функцій зв’язків з громадськістю у системі політичного управління містами: встановлення, підтримка і поширення різноманітних зв’язків, контактів і взаємовідносин із міським співтовариством, з іншими суб’єктами політичного процесу; інформування міської громадськості про характер обраних позицій з тих чи інших проблем, про суть політико-управлінського курсу; систематичне вивчення громадської думки, суспільно-політичних процесів, що протікають у місті; відслідковування громадської реакції на дії й ініціативи з боку органів політичного управління містом; прогнозування розвитку суспільно-політичних процесів, можливих наслідків прийнятих рішень і проведених акцій; моделювання соціально-політичної обстановки, визначення основних цілей, методів і засобів