LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теоретичні та організаційно-функціональні засади політичного управління містом в умовах самоврядування

політичного управління має тенденцію до розширення. Якщо в Україні формується реальне місцеве самоврядування, то на міському рівні формується своя, більш-менш закінчена система політичного управління, яка віддзеркалює загальні тенденції політичного розвитку в країні і одночасно має свої типологічні особливості. На даному етапі розвитку країни зазначені тенденції становлення політичного управління діють дуже суперечливо та непослідовно. Політико-владні структури на всіх рівнях, включаючи місцеві, схильні використовувати „закриті” механізми узгодження інтересів та віддають їм перевагу у порівнянні з публічною політикою та політичною мобілізацією мас.

Загальнотеоретичною основою дослідження виступає системна теорія (В.Афанасьєв, Л. Фон Берталанфі, І.Блауберг, О.Богданов, Д.Гвішіані, Д.Істон, В.Кінг, А.Уйомов), що орієнтує дослідження на розкриття міста в якості цілісного об’єкту та механізмів, що забезпечують цю цілісність, на виявлення різноманітних типів зв’язків в управлінській системі та зведення їх в єдину теоретичну картину. З іншого боку, з метою більш повного висвітлення динамічного, нелінійного та суперечливого характеру розвитку міст автор сприйняв і теорію самоорганізації (Г.Ніколіс, І.Прігожін, И.Стенгерс, Г.Хакен). Синергетика (від. греч. „спільна дія, співробітництво”) в управлінському контексті орієнтується на ідеологію та практику самоорганізації, співробітництва, свідомої спільної дії індивідів та соціальних груп в напрямку пошуку універсального консенсусу, балансу позицій та інтересів, що повністю співпадає з авторським розумінням політичного управління.

Дослідження базувалося також на палітрі сучасних теорій більш часткового характеру – публічного менеджменту, суспільного вибору, інституціональній теорії, теорії програмного підходу (А.Вілдавскі, Дж.Прессман, Г.Саймон), які надали змогу обґрунтувати більшість з висновків дослідження та виявити різноманітні зв’язки, що виникають у системі міського управління.

Мета та завдання дослідження обумовили використання як загальнонаукових методів дослідження так і ряду методів пізнання, що властиві науці публічного управління. Серед перших – аксіоматичний, аналізу та синтезу, абстрагування, узагальнення, індукції та дедукції, аналогії тощо, які й дали змогу виявити сталі закономірності та тенденції, що складаються в системі політичного управління на рівні міст. Серед других – структурно-функціональний, інституціональний, історичний, поведінський, порівняльний, ситуативний методи, дискурсний підхід, що дало можливість узагальнити значний матеріал та фактичні дані, що віддзеркалювали різні сторони міського розвитку, механізмів та технологій управління на цьому рівні.

Специфіка предмету дослідження полягає у тому, що окремі його складові перебувають на стику політології, менеджменту, соціології, права та інших галузей знань, що вимагало використовувати широкий спектр інструментальних методів виявлення фактів, що мали значення для дослідження. Основними серед них були опитування (у тому числі експертні), рейтингові показники, спостереження, аналіз статистичного матеріалу, контент-аналіз, моделювання, метод Дельфи, аналіз відповідних нормативних актів, інші засоби отримання оперативної інформації, пов’язаної з ціллю та завданнями дослідження.

Верифікацію методологічних положень, методів та методики дослідження дисертант зробив на практиці – в процесі наукових досліджень та проведенні наукових експертиз, викладанні учбових курсів, консультуванні органів державної влади та місцевого самоврядування.

Повнота джерельної бази дослідження забезпечена використанням нормативних документів (Конституція України, міжнародні документи, акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування, рішення Конституційного суду), підсумків виборів та референдумів, архівних джерел, матеріалів наукових програм по проблемах, що досліджуються в дисертації, соціологічними дослідженнями, проведеними у 1998-2003 рр., у тому числі під керівництвом автора, експертними опитуваннями.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розв’язанні актуальної наукової проблеми – розробці теоретико-методологічних засад політичного управління на рівні міського самоврядування. Це дозволило сформульовати наукові висновки та розробити прикладні моделі для практичного використання одержаних наукових результатів в процесі здійснення управління містом. На різних етапах розв’язання зазначеної проблеми в дисертації отримані такі найбільш суттєві наукові результати:

уперше:

  • обґрунтована ідея щодо можливості поширення концепції політичного управління на рівень міста; привернута увага наукової спільноти до наявності проблемної ситуації в системі вироблення та реалізації владно-управлінських рішень на міському рівні, нерозв’язаність якої не дає змоги підвищити ефективність управління; здійснено доказ необхідності, можливості та практичного значення розв’язання проблеми дослідження;

  • розроблено комплексну класифікацію міст на основі не лише соціально-економічних, але й політичних, адміністративних, юридичних характеристик;

  • зроблено висновки щодо існування міських політико-управлінських систем з визначенням ступеню залежності між основними підсистемами міста і станом міської політичної системи, що дозволило розкрити зміст та виявити специфіку поняття „політичне управління” в місті;

  • з’ясовано співвідношення політичного управління на загальнодержавному та міському рівнях, що дозволило зробити висновки про те, що ці рівні відрізняються обсягом діяльності, характером взаємовідносин суб’єктів управління, проблемами та завданнями, що вирішуються тощо, але спільним є те, що змінюється система відносин між важелями державного управління та важелями громадянської самоорганізації на всіх рівнях політико-владних відносин;

  • сформовано комплекс основних науково-теоретичних та концептуальних положень політичного управління як альтернативи технократичній та адміністративній моделі, а саме: визначено, що політичне управління є діяльність, яка пов’язана з організацією учасників політичного процесу, а, отже, воно засноване на урахуванні всього спектру інтересів, що існують у суспільстві;

  • розкрито основні параметри парадигми політичного управління через такі елементи, як характер структурування політичної влади, масштаб управління, об’єкти політичного інвестування, стиль політико-управлінської діяльності, способи взаємодії з населенням та з елітними верствами тощо;

  • визначено співвідношення політичного управління з іншими управлінськими явищами – публічним управлінням, державним управлінням, адмініструванням, менеджментом;

  • доведено теоретичну коректність поняття „ефективність політичного управління” як співвідношення між потребою у виявленні громадського інтересу та залученням громадян до управління;

  • встановлено нові закономірності і тенденції в системі політичного управління, зокрема підвищення його ролі в системах, заснованих на самоврядності;

  • розроблено