LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теоретичні та організаційно-функціональні засади політичного управління містом в умовах самоврядування

частиною політичного управління. З іншого боку, відбувається поступова політизація державного управління, що має прояв у становленні феномену публічного (державно-політичного) управління. Не вірно ототожнювати політичне управління з менеджментом (у тому числі політичним), як сукупністю прийомів для вирішення суто практичних завдань. Водночас, в процесі взаємодії менеджменту та політичного управління відбувається їх взаємне збагачення та доповнення. Зокрема, політичне управління сприйняло сформульовані у менеджменті ідеї конкурентності середовища, ефективності діяльності, тоді як у традиційний менеджмент все більше проникають як ідеї загальної теорії систем, так і соціальної самоорганізації (синергетики).

Отже, модернізаційний процес, пов’язаний із становленням політичної влади, призвів до формування нової парадигми управління – парадигми політико-управлінської діяльності. Парадигма політичного управління протистоїть технократичній (адміністративній) моделі. Технократична парадигма управління базується на таких підставах, як пріоритет і монополія державних інтересів, розгляд основних агентів політичного процесу як засобів для вирішення загальнодержавних завдань, зменшення значущості автономності та самоврядування. Політична парадигма управління, що лише частково реалізована в нашій країні, пов’язана з розвитком громадянського суспільства, демократичними методами в управлінні і розвитком самоврядних засад політичного життя.

Розгляд системи та механізмів політичного управління, виявлення його особливостей в системі місцевого самоврядування дозволило запропонувати поняття „ефективність політичного управління”. Головним критерієм, що визначає ефективність політичного управління, є його спроможність максимально узгодити, та задовольнити інтереси людей. Підвищити ефективність політичного управління на рівні місцевого самоврядування означає істотно модернізувати обрану модель самоврядування, зокрема в бік розширення використання різних форм безпосередньої демократії в управлінні.

В розділі реконструйовані основні підходи до міста як до об’єкту та суб’єкту політичного управління. Оскільки місто є вагомим елементом соціальної системи, кожна з наук, що вивчає суспільство, так чи інакше повинна розпізнавати образ міста через категорії відповідної галузі знань. Поглиблений аналіз дозволяє зробити висновки про еволюцію майже кожного з наукових підходів до дослідження міст – історичного, географічного, економічного, архітектурного, екологічного, демографічного, етнологічного, культурологічного, філософського, юридичного, соціологічного. Усі вони, в міру конкретизації свого предмету, неминуче звертаються до дослідження соціальних, а згодом соціально-політичних відносин на міському рівні.

Основним методологічним підходом до міста з точки зору науки управління є його визначення як системи. Системний підхід і відповідна термінологія, пронизують у даний час більшість іноземних і вітчизняних досліджень міст. З позицій системного підходу місто – це не лише територія громадського розселення людей, що дає умови для використання праці, задоволення матеріальних і духовних потреб, але і складний об’єкт управління, соціальний та економічний розвиток якого регулюється політичними, організаційно-розпорядницькими й економічними методами управління. Місто можна розглядати як цілісне утворення, відмежоване від зовнішнього середовища функціонально (за переважно несільськогосподарським родом занять його жителів), просторово (оскільки місто розташовується на території, границі якої можна визначити), юридично (у рамках політико-адміністративного поділу країни), політично (через розвиток системи місцевого самоврядування). Місто, як система, може бути розчленоване на елементи, властивості і функції яких визначаються їхнім місцем у рамках цієї системи, причому властивості останньої не можуть бути визначені повністю без урахування хоча б деяких властивостей і функцій її елементів. У системі міста діють управляючі механізми, що забезпечують цілеспрямування й погодженість елементів і тим самим функціонування його як цілого. Елементи структури міста перебувають під впливом системи більш високого рівня: політичний режим, економічна і соціальна політика, демографічна ситуація у країні істотно впливають на умови функціонування і розвитку міста. На основі різноманітних підходів місто подано у вигляді цілісної сукупності містостоутворюючої основи, містообслуговуючого комплексу, населення, архітектурно-планувального та екологічного середовища і управлінської підсистеми. Узагальнення результатів дослідження дозволило прослідкувати вплив зазначених складових на систему політичного управління в місті та міський політико-управлінський процес.

При застосуванні системного аналізу під час розгляду міста як політичного явища вирішувалося методологічне питання про ступінь самостійності міської системи та її зв’язок з більш великими системами – регіональними та загальнодержавними. Доведено, що не всі міста України можуть трактуватися як самостійні політичні системи. У більшості випадків спостерігається слабка підтримка міських систем з боку її потенційних елементів (міського співтовариства, органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань), частина з яких орієнтується в основному на системи, що виходять за межі даного міста і забезпечують таким чином їхню легітимність і стабільність. Через це міськими політичними системами України варто визнати лише міста – центри регіонів, під якими розуміються цілісні соціально-територіальні утворення, що перекривають адміністративно-територіальні межі. До таких відносяться, насамперед, Київ, Львів, Одеса, Дніпропетровськ, Харків, Донецьк.

Міська політична система постає перед дослідником як динамічна єдність формальних і неформальних політичних інститутів – структур, що функціонують з метою надання послуг відповідно до місцевої системи цінностей, трансформації політичних вимог у суспільну політику і т.п. Каркасом міської політичної системи є політичні інститути, що представляють сукупність органів державної влади і місцевого самоврядування, що діють у місті, різноманітних структур громадянського суспільства – політичних партій, громадсько-політичних об’єднань тощо. На функціонування міської політичної системи великий вплив має і такий її структурний елемент, як політична свідомість, тобто сприйняття й усвідомлення світу політики, політичних процесів особистістю, міським співтовариством у цілому, окремими його групами, а також їхнє ставлення до політичної дійсності. Особливо значним елементом політичної свідомості городян є громадська думка, різні політичні міфи й ідеали. Однією з форм політичної свідомості є політична ідеологія, причому деякі її різновиди існують винятково в місті. Важливою складовою виступає міська політична культура, від рівня якої багато в чому залежить практика функціонування міської політичної системи. Вона являє собою комплекс цінностей і зразків поведінки городян, моральні орієнтири політики. У політичній системі діяльність і взаємодія її елементів регулюються соціально-політичними нормами, що містяться в актах державних органів,