LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теоретичні та організаційно-функціональні засади політичного управління містом в умовах самоврядування

них: безпосередні – опосередковані (представницькі) форми участі; мобілізаційні – автономні; за ступенем інтенсивності (активна, пасивна, неучасть); за суб’єктом політичної дії (особиста, колективна); за використовуваними методами (насильницькі, ненасильницькі); за масштабом охоплення (все місто чи його частина).

Аналіз діючого законодавства, політичної практики та управлінського процесу вітчизняних міст дозволив проаналізувати основні організаційні форми участі територіальної громади у політичному управлінні містами. Вивчено та узагальнено інститути виборів міських голів і депутатів міських рад, референдуму, відклику посадових осіб місцевого самоврядування, доручень виборців, громадянських ініціатив, звернень громадян та право петиції, оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів місцевого самоврядування та службових осіб, громадських експертиз та громадських слухань, масових заходів, служби в органах самоврядування.

Політична активність виступає в ролі важливого чинника політичного управління містами. Здійснений аналіз засвідчив низький ступінь участі населення у вирішенні нагальних питань місцевого самоврядування. Місцеві жителі, в інтересах яких, власне, і створюється цей інститут, здебільш ще не усвідомили його важливості для влаштування своїх справ. Необхідно виходити з того, що члени міської громади будуть міцно орієнтуватися на участь в управлінні своїм містом тільки в тому випадку, коли будуть відчувати можливість реалізувати за допомогою цієї діяльності свої інтереси. Відсутність такої можливості є найбільш глибинною причиною політичного відчуження. Якщо органи та посадові особи міського самоврядування не відбивають інтереси жителів – на їх активну участь розраховувати не доводиться.

В розділі доведено, що особливе місце в процесі політичної участі з боку міських громад належить міським політичним елітам. Виявлено, що головна їх особливість полягає у перехідному стані, що характеризується зміною засобів і форм здійснення влади, механізмів формування і зміни політичних еліт, наявністю в їх складі як представників старих номенклатурних еліт, так і тих, хто не мав у минулому до них відношення і включилися в активне політичне життя в умовах політичних реформ. Визначено, що в різних містах стан цієї перехідності виражений по-різному – в одних містах стара еліта майже цілком зберегла свої позиції і здійснює владу в нових умовах, в інших лідируючі позиції в місцевій політичній еліті зайняли молоді інтелектуали, вихідці з технічної і гуманітарної інтелігенції. Нарешті, є міста, де до влади прийшли представники підприємницької еліти, нового бізнесу. З погляду зв’язків усередині міських політичних еліт доведено, що для них, крім політичних, соціальних, економічних та ідеологічних зв’язків у більшій мірі, чим для центральних еліт, характерні кланові стосунки. Характерним і традиційним для міської політичної еліти є феномен клієнтелізму, коли вони функціонують на основі персональної або колективної залежності, що відбиває нерівномірний розподіл ресурсів влади. Поряд із безпосередньо правлячими елітами на рівні окремих міст існують конкуруючі з правлячими контреліти – люди, що не обіймають посад, але мають вплив на свідомість та поведінку мешканців міста, на прийняття тих чи інших рішень. Аналіз показав, що у цілому процес утворення стійких, стабільних місцевих політичних еліт далекий від свого завершення, проте роздержавлення політичної влади, яке виражається в тому числі у становленні інституту місцевого самоврядування, різко підсилило роль місцевих політичних еліт у політичному житті як окремих міст, так і країни в цілому.

У розділі наголошується, що конституційний статус територіальних громад є необхідною правовою передумовою функціонування міського самоврядування. Під конституційним статусом розуміється частина політичного процесу, фактичне становище суб’єкта в суспільстві, виражене у правовій формі. Зазначено, що отримання територіальними громадами конституційного статусу було визначене необхідністю реалізації концепції поділу влади, одна із сторін якої полягає у передачі владно-управлінських функцій від політико-державних структур первинним соціальним суб’єктам – територіальним колективам. Конституційний статус громад містить у собі: визначення природи територіальної громади як основного елементу місцевого самоврядування; закріплення основних функцій і повноважень територіальних громад; визначення ступеня відповідальності територіальних громад у системі місцевого самоврядування; закріплення гарантій прав територіальних громад. Узагальнення великого фактичного матеріалу дозволило стверджувати, що конституційний статус міських громад ще не знайшов свого належного та багатостороннього закріплення у поточному законодавстві, не реалізується повною мірою в процесі реального управлінського процесу на міському рівні.

Розділ 3 – „ Інституційна основа політичного управління містом та тенденції її розвитку” – присвячений аналізу основних складових інституційної основи управління містом з метою з’ясування їх місця та ролі в механізмі політичного управління містом, виявлення основних тенденцій їх розвитку в міру становлення інституту самоврядування, розкриття взаємин між основними ланками системи управління містом.

Зазначається, що головною ланкою в інституційному механізмі розвитку міст є представницький орган, що виражає волю всього населення міста, надаючи їй загальнообов’язкового характеру і здійснюючи в такий спосіб владні функції. Розглядається чисельний склад міських рад та робиться висновок, що у порівнянні з радянськими часами він зазнав значних змін, що не виключає подальшого регулювання цього питання. Мова при цьому повинна йти не про зменшення або збільшення кількості депутатів, а про врахування необхідності забезпечення представництва інтересів всього населення міста, зв’язку депутатів з населенням, можливості ефективної роботи представницького органу міського самоврядування. На основі різноманітних досліджень визначені основні тенденції розвитку представницького складу міських рад – за віковими, статевими, освітніми, етнічними ознаками, сферами зайнятості та соціальним статусом. Результати дослідження засвідчили, що депутатський корпус у цілому відбив ті зрушення, що відбулися в соціальної структурі суспільства за останнє десятиліття. Проаналізовані компетенція та повноваження міських рад на основі чого вироблена їх класифікація. Підкреслене, що зосередження в руках депутатського корпуса значного обсягу владних повноважень вимагає не тільки його представництва, але й підготовленості, компетенції, спроможності до прийняття оптимальних політичних рішень. За даними проведених досліджень доведено, що у цілому депутати підготовлені до здійснення своїх повноважень, вищим став рівень їх професіоналізму у порівнянні з попереднім періодом. Змінилося саме розуміння поняття “професіоналізм депутатів”. Якщо раніше під ним розуміли саме професіоналізм на робочому місці, то сьогодні він передбачає компетентність у соціально-політичних, економічних, правових, психологічних питаннях, без чого неможливо адекватно відображати та