LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теоретичні та організаційно-функціональні засади політичного управління містом в умовах самоврядування

реалізовувати інтереси виборців. Особливу увагу приділено тим організаційним формам діяльності рад, які спрямовані на вироблення консенсусних, узгоджених, політичних рішень. Виявлено, що у багатьох випадках представницькі органи міського самоврядування дотримуються порядку роботи, визначеного у свій час законодавством про місцеві ради народних депутатів. При цьому помітна крайня нерівномірність змін – одні міські ради далеко пішли по шляху відмови від радянської практики, інші тільки починають усвідомлювати себе як самостійну ланку політичного управління містом. Також виявлено тенденцію до перетворення міських рад на слухняних виконавців волі міських голів, чому сприяє патерналіський менталітет більшості членів міських територіальних громад. Відзначено, що результатом такого роду процесів може стати переродження міських представницьких органів у стан старих рад, які виконували роль “демократичної” декорації, що приховувала всевладдя партійної і державної номенклатури.

Узагальнення результатів аналізу дозволило зробити висновок, що політичне управління на рівні міст усе більш набуває персоніфікованого характеру, що є слідством переходу від однієї парадигми управління на міському рівні до іншої. Зазначено, що становлення громадянського суспільства, інституту місцевого самоврядування, моделі політичного управління і цивілізаційної системи політичного лідерства – взаємозалежний процес. Одночасно й лідерство на міському рівні повною мірою здатне проявити себе лише в умовах розвиненої системи самоврядування, коли встановлюються партнерство, повне порозуміння і довіра між лідером і громадою, що його сформувала. Інститут лідерства на міському рівні розглядається у соціально-психологічному, історико-аналітичному, організаційно-політичному аспектах. Лідер у рамках місцевого самоврядування представлений в якості постаті, якій місцеве співтовариство довіряє прийняття рішень, найбільш значимих з погляду загальноміських інтересів; підкреслюється здатність лідера об’єднувати територіальну громаду для досягнення загальної мети, регулювати цілий ряд взаємовідносин у ній, відстоювати загальноміські інтереси перед іншими територіальними колективами і державою, кардинально впливати на формування загальних цінностей та ін. Аналіз показав, що система політичного управління містом накладає свій відбиток на особливості висування лідера, стиль його діяльності, взаємодію з населенням і ін. Якщо за радянської системи організації влади на місцях інститут лідерства формувався в основному в адміністративній формі, то при системі місцевого самоврядування – насамперед у політичній формі. Проаналізоване місце інституту політичного лідерства у політико-управлінському циклі на рівні міста – в процесі цілеполагання, організації реалізації прийнятого рішення, корегуванні прийнятого рішення, контролі. Доведено, що зв’язок між політичним управлінням і лідерством простежується в інституті міського голови, що, однак, не виключає вплив лідерів громадських рухів на міський управлінський процес. Проаналізовано більш 10 різноманітних моделей поведінки міських лідерів й доведене, що найбільш адекватними моделями, які описують поведінку політичних лідерів на рівні міст є моделі особистих якостей, політичного стилю і ситуаційна.

Встановлено, що одним з елементів системи політичного управління містами, значення якого постійно підвищується, є виконавчі органи. Формально виконавчі органи міських рад не є суб’єктом владних відносин, а службовці органів місцевого самоврядування, повинні дотримуватися принципу політичної нейтральності. Але публічна служба в Україні – частина політичної системи суспільства, а її функціонери відіграють помітну роль у розподілі і виконанні влади. Причому залучення службовців органів місцевого самоврядування у політичний контекст життєдіяльності міста обумовлена не тільки розвитком “тіньової” політики, але й загальними умовами переходу від однієї моделі управління міським розвитком до іншої. Конфліктність процесу виділення місцевого самоврядування з системи державної влади, різниця політичних наслідків виборів у містах, зростання владних амбіцій керівництва окремих міст, притягнення ЗМІ до вирішення політичних питань та кадрових перестановок і багато чого іншого обумовлюють активне проникнення політичних інтересів у процес адміністративного управління. Крім того, інтереси і цінності окремих ланок або навіть усього бюрократичного апарату міст далеко не завжди збігаються з інтересами інших елементів політичного механізму управління містами.

Службовці часто мають власні погляди щодо перспектив розвитку міста, нерідко відкрито висувають і відстоюють їх реалізацію на практиці. На конкретному матеріалі у роботі прослідковано соціально-професійні характеристики та статусні самооцінки працівників адміністративного апарату органів міського самоврядування. Зазначено, що соціальний егоїзм апарату, що проявляється в домінуванні його специфічних інтересів над інтересами територіальної громади в цілому, виступає у формі бюрократизму. Внаслідок цього апарат, створений для обслуговування міської громади, втрачає сугубо службову роль, концентрує у своїх руках владні повноваження, використовуючи їх у своїх інтересах. Загальний висновок із сукупності отриманих матеріалів засвідчив, що демократичні настанови не стали ще елементом свідомості більшості службовців. Проте вже сьогодні позначилося протиріччя між домінуючим типом управлінської культури службовців і розвитком самосвідомості міських громад, між усталеним стилем працівників виконавчих органів місцевого самоврядування і сподіваннями представницьких органів і громадян.

При дослідженні персоналу виконавчих органів самоврядування і державного управління була підтверджена думка, що характер і умови управлінської діяльності значно впливають на людей, формують характерні для них настанови, стереотипи поведінки і стереотипи в оцінці фактів і подій. Зроблене порівняння службовців органів місцевого самоврядування та державних службовців засвідчило, що муніципальна служба вимагає нового типу службовця, орієнтованого переважно на працю з людьми, на виявлення інтересів останніх, на механізми політичного управління, а особливому політико-юридичному статусу органів місцевого самоврядування, специфічному середовищу їх діяльності відповідає особливий психологічний тип службовців, що відрізняється від службовців органів державної влади.

Найважливішим елементом політичного управління містом, сполучною ланкою між жителями та інституціональними структурами міського самоврядування визначені політичні партії. В роботі партії розглядаються як структурний елемент міської політичної системи, як колективну форму організації й інституціалізації соціальної активності громадян, як фактор формування і вираження суспільної думки та установок різних соціальних груп. Політичні партії, як і інші громадські об’єднання, будучи по суті однієї з форм безпосередньої демократії, виконують її імперативну і коригувальну функцію. Наголошується, що поява і бурхливе зростання за останнє десятиліття політичних партій, інших політизованих громадських об’єднань і призвело до