LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теоретичні та правові питання і практика криміналістичного забезпечення діяльності нотаріату

виготовлення документа, внесення до нього змін шляхом дописки, видалення частини тексту тощо і тоді дослідження повинні відповідати предмету техніко-криміналістичної експертизи документів. Водночас нормативні документи не називають цю експертизу судовою і не вказують на те, що документ має бути направлено до державної спеціалізованої установи, якій надано право здійснення судово-експертної діяльності. Оскільки експертиза, що призначена нотаріусом, не є судовою, то й особи, які її проводять, не стають експертами в процесуальному розумінні і відповідно не мають прав та обов’язків, що передбачені кримінально-процесуальним, цивільним процесуальним або ж адміністративно-процесуальним законодавством. Отже, експертиза документів, що призначається нотаріусом, є різновидом відомчої експертизи. До сьогодні порядку призначення, проведення в експертній установі та оцінки результатів такої експертизи нотаріусом ні законодавчо, ні на відомчому рівні не регламентовано. Тому до відповідного врегулювання цих питань хоча б на відомчому рівні нотаріуси в разі призначення експертизи документів повинні спиратися на загальні положення судової експертно-криміналістичної практики.

Існує важлива і не врегульована законом проблема, що виникає в нотаріальній практиці, яка пов’язана з необхідністю здійснення ідентифікаційних досліджень. Особливо це характерно для вчинення правочинів за нотаріальними справами про спадщину, купівлю або продаж нерухомого майна тощо. Ставлячи на вирішення експерту питання щодо ідентифікації виконавців текстів чи підписів, нотаріус повинен обов’язково надати зразки для порівняльного дослідження, адже важливе для вірогідності висновку значення має наявність в розпорядженні експерта достатньої кількості вільних, умовно-вільних та експериментальних зразків для їх порівняння з досліджуваним документом. Але нотаріуси не мають можливості збирання таких зразків. В такому випадку виникає проблема або відмови від проведення такого дослідження, або отримання таких зразків від осіб, установ, організацій на вимогу нотаріуса. Проте в Законі "Про нотаріат" немає жодної норми, яка б передбачала порядок надання нотаріусами завдань для отримання зразків. Фактично дії нотаріуса з призначення експертизи більше підпадають під розуміння призначення спеціальних криміналістичних досліджень документів, а не їх експертизи. До того ж в ході таких досліджень, що призначаються сьогодні нотаріусами, здебільшого розв’язують питання діагностичного, а не ідентифікаційного характеру.

З метою усунення розбіжностей в нормативному регулюванні й практиці призначення нотаріусами досліджень документів, дисертант пропонує ч. 2 ст. 51 Закону України "Про нотаріат" викласти в такій редакції: "Якщо справжність поданого документа викликає сумніви, то нотаріус та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, вправі затримати цей документ і звернутися до спеціалістів в галузі криміналістичного дослідження документів із офіційним запитом щодо консультування їх з питань встановлення наявності ознак підробки в документі та мати право за потреби призначати спеціальним розпорядженням криміналістичне дослідження документа і направляти його до державної спеціалізованої експертної установи для проведення цього дослідження".

Таке рішення нотаріуса повинно бути обґрунтованим, а в своїх сумнівах він повинен спиратися на конкретні ознаки, що вказують на підроблення документа. Для виконання зазначених й низки інших завдань, що виникають в нотаріальній практиці, нотаріуси повинні мати належний рівень підготовки з питань криміналістичного документознавства, розуміти криміналістичну сутність документа та вміти визначати ознаки, що можуть свідчити про його підроблення. Огляд нотаріусами документів під час їх приймання та нотаріального посвідчення і вивчення на предмет виявлення в них ознак підробки є по суті формою їх попереднього криміналістичного дослідження. Таке дослідження здійснюється нотаріусами самостійно без звернення за допомогою до фахівців з експертних підрозділів правоохоронних органів, котрі мають спеціальні знання в галузі техніко-криміналістичної експертизи документів.

Почерк – це та властивість особи, що може характеризувати її як індивідуальність, а окремі з ознак почерку слугують підставами для криміналістичної ідентифікації особи. Питання дослідження ознак почерку, що відбиваються в рукопису особи, для нотаріальної практики має допоміжне значення, проте підпис як особливий вид рукопису, що відображає зазвичай прізвище особи, набуває непересічного значення для розв’язання багатьох завдань, котрі виникають в практиці роботи кожного нотаріуса. При посвідченні угод та інших нотаріальних проваджень перевіряється справжність власноручних підписів учасників нотаріального процесу. Засвідчення справжності підпису на документах – досить поширена в нотаріальній практиці дія. Необхідність її вчинення має важливе значення, оскільки стосується подальшої реалізації багатьох значущих прав та обов’язків громадян. З підписанням договору пов’язують волевиявлення сторін на його укладання, в зв’язку з чим у цих сторін виникають відповідні права, обов’язки, відповідальність. Установа, до якої громадянин подає документ, що має юридичне значення, повинна бути впевнена, що його підписано саме тією особою, від імені якої він виходить. Виходячи з цього, закон надає право нотаріальним органам засвідчувати справжність підпису на документах.

В разі засвідчення підписів на документах, під час перевірки документів з підписами громадян та перевірки справжності підписів посадових осіб нотаріус повинен уміти визначати ознаки, які свідчать про виконання підпису тією особою, котра зазначена у відповідних документах. Для забезпечення виконання цих завдань нотаріусу потрібні знання в галузі криміналістичного почеркознавства взагалі і з криміналістичного дослідження підпису зокрема. Ефективному використанню криміналістичних знань сприятиме розуміння самим нотаріусом значення й понять підпису як засвідчувального знака, закономірностей формування загальних і окремих ознак почерку, підпису, характеристики ідентифікаційних ознак підпису й методики їх дослідження з метою визначення справжності та інших криміналістичних аспектів, що стосуються оцінки нотаріусом підпису особи як визначального факту. Отже, зважаючи на широкі можливості почеркознавчих досліджень, дисертант стверджує, що їх результати мають значення не тільки для вирішення завдань кримінального чи цивільного судочинства, а й для розв’язання багатьох питань, які виникають в практиці нотаріальних органів. Для умілого використання можливостей криміналістичного почеркознавства нотаріуси повинні володіти певними знаннями в цій галузі, уміти самостійно визначати ознаки почерку, давати оцінку їх властивостям і проявам в письмі та в підписах громадян.

Нотаріус вчиняє низку нотаріальних дій, виконання котрих зумовлює потребу обов’язкового встановлення ним особи. Відповідно до положень ст.80 Закону "Про нотаріат", нотаріус на прохання громадянина посвідчує факт, що громадянин є живим. Згідно з вимогами ст.81, нотаріус на прохання громадянина посвідчує факт перебування його в певному місці, а