LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теоретичні та практичні аспекти пом'якшення покарання за кримінальним законодавством України

законодавчого органу державної влади, спрямованої на встановлення кримінально-правових санкцій, з метою адекватного відображення суспільної небезпеки злочинного діяння;

2) правозастосовчий, що полягає у призначенні судом покарань із застосуванням передбачених кримінальним законом норм, на підставі яких здійснюється пом’якшення покарання.

Разом з тим аналіз законодавчої практики свідчить про рідкі випадки пом’якшення покарання на законотворчому рівні, що, виходячи із необхідної стабільності законодавства, є виправданим. Так, в період з 1993 по 2000 рр. пом’якшення покарання на законотворчому рівні здійснювалось лише по відношенню до 28 складів злочинів, з яких щодо 24 пом’якшення покарання здійснювалось з причин невідповідності Конституції України такого виду покарання як смертна кара, тобто мало не кримінально-правовий, а конституційний характер.

Аналіз чинного Кримінального кодексу України дає можливість дисертанту виділити ряд норм, які регламентують питання пом’якшення покарання на правозастосовчому рівні в Україні: ч.3 ст.29, ч.1 ст.34, ч.2 ст.46, ч.5 ст.46-2, ст.ст.44, 52, 53 та ч.3 ст.54 КК України.

Автор пропонує класифікувати всі кримінально-правові засоби пом’якшення покарання, за їх безпосередньою спрямованістю на три групи:

1) засоби пом’якшення покарання, які безпосередньо спрямовані на реалізацію принципу гуманізму (ч.3 ст.29, ч.2 ст.46 та ч.3 ст.54 КК України);

2) засоби пом’якшення покарання, які безпосередньо спрямовані на реалізацію його цілей (ст.44, ч.5 ст.46-2, ст.52 та ст.53 КК України);

3) засоби пом’якшення покарання, які безпосередньо спрямовані на застосування покарання щодо спеціальної категорії засуджених (ч.1 ст.34 КК України).

Така класифікація дає підстави зробити висновок про те, що лише пом’якшення покарання при застосуванні норм кримінального закону України, які належать до другої групи (ст.44, ч.5 ст.46-2, ст.52 та ст.53 КК України) зумовлює посилення індивідуалізації покарання, що визначає ефективність, доцільність, гуманізм і, як результат, в повній мірі справедливість цього напрямку кримінально-правової політики.

Тому пом’якшення покарання слід визначити як один з напрямків кримінально-правової політики України, який полягає у діяльності судових органів, що спрямована на індивідуалізацію покарання шляхом зменшення його тяжкості, визначеної кримінально-правовою санкцією або вироком суду, на підставі норм, передбачених кримінальним законом.

Використовуючи досвід ФРН, Іспанії, Російської Федерації, КНР та Японії по законодавчій регламентації питань пом’якшення покарання підмовникам і пособникам злочину та при вчиненні незакінченого злочину, а також для кримінально-правового заохочення винних до відшкодування заподіяної злочином шкоди, дисертантом обгрунтовується положення про необхідність доповнення Кримінального кодексу України рядом спеціальних норм, які б передбачали можливість пом’якшення покарання винним в таких випадках.

У другому підрозділі “Реалізація цілей кримінального покарання при його пом’якшенні” розглядається механізм реалізації цілей покарання по виправленню засуджених, спеціальної та загальної превенції при його пом’якшенні.

Дисертантом робиться висновок, що при пом’якшенні покарання групою засобів, що безпосередньо спрямовані на реалізацію принципу гуманізму, мета по виправленню засудженого може не досягатися, оскільки підстави пом’якшення покарання в цьому випадку не характеризують суспільної небезпеки особи винного чи засудженого та вчиненого ним злочину. Мета спеціальної превенції при застосуванні цих норм реалізується лише за рахунок впливу на засуджених погрози застосування покарання, передбаченого законом.

При пом’якшенні покарання групами засобів, що безпосередньо спрямовані на реалізацію цілей покарання та застосування покарання щодо спеціальних категорій засуджених, виправлення засуджених та спеціальна превенція досягаються в повному обсязі, оскільки підстави застосування таких норм зобов’язують суд враховувати суспільну небезпеку особи винного і вчиненого ним злочину (ч.1 ст.34, ст.44 КК України) та суспільну небезпеку особи засудженого (ч.5 ст.46-2, ст.ст.52, 53 КК України).

Загальна превенція досягається при пом’якшенні покарання на правозастосовчому рівні в усіх випадках. Це пояснюється тим, що при застосуванні ч.3 ст.29, ч.2 ст.46, ч.1 ст.34, ч.5 ст.46-2, ст.ст.44, 52, 53 та ч.3 ст.54 КК України мотиваційний вплив передбаченого кримінальним законом покарання за вчинення злочину на інших громадян не зменшується, оскільки при цьому не виникає необхідності пом’якшити покарання, передбачене санкцією статті кримінального закону, де така погроза знаходить своє втілення. До того ж покарання реально застосовується до засуджених, що забезпечує його невідворотність.

У третьому підрозділі “Підстави пом’якшення покарання за кримінальним законодавством України” досліджується застосування норм Кримінального кодексу України, що належать до групи засобів пом’якшення покарання, які безпосередньо спрямовані на реалізацію цілей покарання (ст.ст.44, 52, 53 та ч.5 ст.46-2 КК України).

Аналіз судової практики по застосуванню ст.44 КК України свідчить про те, що із 143 кримінальних справ, згідно з якими судами Київської та Запорізької областей за вчинення різних видів злочинів у 1996 – 2000 рр. були засуджені 157 осіб із застосуванням зазначеної норми, лише в одному випадку були розмежовані дані як такі, що відносяться до виняткових обставин справи та особи винного. А, враховуючи масштаби застосування ст.44 КК України (в 1997 р. – 10,9 %, в 1998 р. – 9,1 %, в 1999 р. – 8,2 % до кількості осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк), можна уявити собі і масштабність недоліків, які допускаються при застосуванні цієї норми.

Вивчення доктринальних положень та судової практики свідчить, що до змісту виняткових обставин справи повинні включатись одна або декілька обставин, що пом’якшують відповідальність винного, але лише за умов, що такі обставини вказують на менший ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину в порівнянні з типовим ступенем суспільної небезпеки, та безпосередньо характеризують подію злочину. Обставини, що пом’якшують відповідальність, повинні характеризувати лише суспільно небезпечне діяння, тобто такі елементи юридичного складу злочину як об’єкт, об’єктивна чи суб’єктивна сторони. Виходячи з цього дисертант пропонує наступне визначення виняткових обставин справи - одна або декілька обставин, що пом’якшують відповідальність винного, які в якості елементів складу злочину характеризують об’єкт, об’єктивну чи суб’єктивну сторони та істотно знижують ступінь суспільної небезпеки вчиненого діяння, в порівнянні з типовим ступенем суспільної небезпеки для даного виду злочину.

Особу винного, в якості підстави застосування ст.44 КК України, на думку автора, слід визначити як сукупність даних, що визначають соціальну спрямованість винного в основних видах життєдіяльності людини у формі соціальних фактів і характеризують такий ступінь суспільної небезпечності винного, який може бути нейтралізований за рахунок застосування більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, та нейтральні по відношенню до нього якості особистості.

Узагальнення судової практики за 1998-1999 рр. в Київській та Запорізькій областях свідчить про відсутність випадків заміни покарання більш м’яким відповідно до ст.ст.52, 53 КК України та пом’якшення покарання у випадках, передбачених ч.5 ст.46-2 КК України. На думку автора причини цього полягають у недосконалій законодавчій регламентації підстав