LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теоретичні та практичні аспекти суверенітету народу, нації та держави

сутності суверенітету держави, народу та нації;

- виявити найбільш суттєві фактори, що визначають сучасне розуміння державного суверенітету та впливають на його реалізацію;

- поглибити характеристику ознак внутрішнього та зовнішнього боків державного суверенітету з урахуванням загальносвітових процесів регіональної та глобальної інтернаціоналізації та інтеграції;

- проаналізувати співвідношення категорій „суверенітет” та „суверенні права”, ґрунтуючись на сучасних нормативно-правових джерелах;

- розробити класифікацію та розкрити зміст основних суверенних прав народу, нації та держави;

- спрогнозувати тенденції розвитку державного, національного та народного суверенітетів України в умовах формування демократичної, правової, соціальної держави.

Об’єкт дослідження– суверенітет як політико-правова категорія.

Предмет дослідження– загальні теоретично-правові проблеми становлення, розвитку та реалізації суверенітету і суверенних прав народу, нації та держави в сучасних історичних умовах.

Методологічна основа дослідження. При дослідженні предмету дисертації автор виходив перш за все з законів та категорій діалектики, які дозволили розглянути суверенітет як динамічне явище, що постійно поповнюється елементами якісно нового змісту, змінює обсяг та форми свого прояву протягом історичного розвитку.

З огляду на багатоаспектність проблеми, автор спирався також і на загальнонаукові та спеціальні методи, серед яких провідне місце посідають: системний, історико-генетичний, структурно-функціональний та формально-догматичний, методи компаративного аналізу, емпіричного узагальнення, моделювання та абстрагування.

Так, наприклад, історико-генетичний метод використовувався насамперед під час аналізу закономірностей виникнення перших теорій суверенітету в європейській політико-правовій думці та їх поступової теоретичної та практичної трансформації; формально-догматичний – при узагальненні виявлених закономірностей і випадковостей та формулюванні дефініцій, системний – при аналізі конституцій та конституційних законів держав світу, що закріплюють їх суверенітет; метод компаративного аналізу – при виявленні загальних та особливих рис у первинних та новітніх моделях державного суверенітету.

Було використано загально гносеологічні прийоми пізнання – індукції, дедукції, аналізу та синтезу, що дозволило вирішити завдання дослідження теоретичної та логічної сутності феномену суверенітету та допомогло продемонструвати відмінність загальнотеоретичних категорій „суверенітет” і „суверенні права”.

Таке поєднання різного характеру і рівня методологічних засобів й зумовило своєрідність дисертаційного дослідження.

Емпіричну базу дослідження склали Конституція України та конституції зарубіжних країн, закони, підзаконні нормативно-правові акти, міжнародні нормативні документи та судова практика - у межах досліджуваних питань. Об'єктом аналізу були також вже не чинні правові акти, що відображають шляхи становлення суверенної української держави.

Теоретичною основою дослідження стали роботи класиків зарубіжної наукової думки, таких як Ж. Боден, Г.В.Ф. Гегель, Т. Гоббс, Г. Гроцій, Г. Еллінек, Г. Кельзен, Д. Локк, Н. Макіавеллі, Ш.Л. Монтеск’є, Ж.Ж. Руссо, А. Токвіль, Л. Фейєрбах, Р. Шпрінгер, К Ясперс та ін., а також відомих дореволюційних, радянських та сучасних російських вітчизняних учених: С.С. Алексєєва, М.А. Аржанова, А.Н. Вилєгжаніна, А.Д. Градовського, В.В. Євгенієва, Л.М. Карапетяна, Б.О. Кістяківського, Ю.І. Римаренка, М.І. Козюбри, Ф.Ф. Кокошкіна, М.М. Коркунова, Б.М. Лазарєва, Й.Д. Левіна, Я.М. Магазинера, Б.Л. Манеліса, Л.А. Моджоряна, О.Г. Мурашина, В.С. Нерсесянца, П.І. Новгородцева, Н.І. Палієнка, П.М. Рабіновича, О.Ф. Скакун, Ю.А. Тихомирова, Ю.М. Тодики, Б.Н. Топорніна, Р.А. Тузмухамедова, Н.А. Ушакова, М.В. Цвіка, В.С. Шевцова, Б.С. Ебзєєва, А.С. Ященка та ін.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є комплексним монографічним дослідженням теоретико-правових проблем суверенітету, де з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням багатовікових та новітніх досягнень філософської, юридичної та політологічної наук, на якісно новому рівні досліджено роль та значущість верховенства держави в межах власної території та її незалежності у міжнародних відносинах; розкрито співвідношення суверенітету і суверенних прав; здійснено системний порівняльний аналіз суверенітету народу, нації та держави як взаємозалежних соціальних явищ, що визначають становище людини у державі. У ході дослідження одержано результати, що мають наукову новизну:

- продемонстровано послідовне розгортання ідеї суверенітету, яка розвивалася поетапно у такому напрямку: „суверенітет держави” – „суверенітет народу” – „суверенітет нації”;

- акцентовано увагу на необхідності збереження термінологічної чистоти поняття „суверенітет” в науці та практиці та застосування його для характеристики верховної влади держави, народу та нації. Використання цього терміну в іншому сенсі (економічний, фінансовий, законодавчий суверенітет тощо) веде до його розмиття та спричиняє втрату політико-правової цінності зазначеної категорії;

- запропоновано розрізняти такі поняття, як „суверенітет нації” та „національний суверенітет”. Під суверенітетом нації слід розуміти верховенство нації як політичного утворення, яке складається з осіб всіх національностей, що проживають у державі, а під національним суверенітетом – суверенітет нації в етнічному розумінні;

- зроблено висновок про те, що суверенітет не слід розглядати як невід’ємну ознаку держави на всіх етапах її розвитку, оскільки історично держава виникає не як суверенна організація влади; суверенітет – це історично обумовлена політико-юридична властивість сучасної держави;

- сформульовано положення про те, що оскільки суверенітет держави має два боки свого прояву: внутрішній та зовнішній, які є єдиними та нероздільними і тільки в єдності характеризують його сутність, вживання понять „внутрішній суверенітет” та „зовнішній суверенітет” є не зовсім коректним. У такому разі руйнується його структура, відривається один бік його сутності від іншого та втрачається природа цього явища;

- до основних факторів, що впливають на зміну сутності суверенітету держави, віднесено такі чинники, як: форма правління, ступінь децентралізації та деконцентрації державної влади, форма державного устрою, принцип верховенства права, розвиток міжнародного права, утвердження міжнародних стандартів прав людини, поглиблення загальносвітових процесів глобалізації;

- обґрунтовано положення