LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теоретичні та практичні аспекти суверенітету народу, нації та держави

про те, що навіть за умов всеосяжної світової глобалізації держава зберігає суттєві важелі впливу на інших суб’єктів (як національних, так і міжнародних) і не втрачає свого суверенітету;

- обґрунтовано нетотожність категорій „суверенітет” та „суверенні права”. Різниця між ними криється у системно-структурному змісті таких явищ, як народ, нація, держава, що виступають суб’єктами (носіями) і об’єктами певного змісту – якісної властивості, якою є суверенітет. Наявність такої властивості, як суверенітет, слугує підставою виникнення суверенних прав, через які він юридично виявляється;

- сформульовано положення про те, що суверенні права – це права переважні, виключні, тобто такі, що належать відповідному суб’єкту і не належать нікому іншому;

- розроблено власну класифікацію суверенних прав народу, нації та держави.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що фактичний матеріал дисертації може бути використаний:

  • у науково-дослідницькій сфері (галузях конституційного, міжнародного права, теорії держави і права, історії політичних і правових вчень, політології) для подальшого опанування питань, пов’язаних з функціонуванням сучасної держави і розвитком державності в цілому;

  • в законотворчій діяльності, з метою визначення та уточнення правового статусу держави, народу та нації в сучасних історичних умовах, їхніх суверенних прав в процесі законотворення;

  • у роботі органів виконавчої влади в процесі реалізації суверенних прав народу, нації та держави;

  • для написання і викладання навчальних курсів у ВНЗ, у процесі підготовки і навчання кадрів державних службовців, правознавців, політологів;

  • при аналізі політико-правової ситуації в Україні, прогнозуванні перспектив подальшого розвитку Української держави.



Апробація результатівдисертації відбувалась в процесі обговорення концепції, основних положень та висновків дисертації на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ МВС України (м. Харків). Окремі аспекти дослідження було оприлюднено шляхом опублікування тез і участі в роботі науково-практичних конференцій, зокрема, на ХІ міжнародній історико-правовій конференції „Місцеві органи державної влади та самоврядування: історико-правовий аспект” (м. Суми, 2004 р.).

Публікації. Основні положення дисертації знайшли відображення в 4 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України.

Структура й обсяг дисертації. Специфіка проблем, що стали об'єктом дослідження, їхня різноманітність зумовили загальну логіку і структуру роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 200 сторінок. Список використаних джерел включає 215 назв (17 сторінок).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, вказано на зв’язок роботи з науковими програмами, охарактеризовано стан розробки наукової проблеми, визначено мету і завдання, об’єкт і предмет дослідження, репрезентовано методологічну та теоретичну основу дисертації, визначено наукову новизну дослідження та його основні положення, які виносяться на захист, схарактеризовано теоретичне та практичне значення отриманих результатів.

Розділ 1 „Концептуальні засади суверенітету та їх реалізація в історії і сучасності” складається з чотирьох підрозділів. В даному розділі запропоновано періодизацію розвитку ідеї суверенітету, розглянуто її концептуальне оформлення та юридичне закріплення в конституційних актах держав світу.

У підрозділі 1.1. „Виникнення та розвиток ідеї суверенітету” дисертант акцентує увагу на історичних умовах становлення зазначеної ідеї. Не можна, як це робить чимало авторів, пов’язувати ідею суверенітету виключно з поглядами Ж. Бодена. Між тим, вчення про суверенітет викристалізовувалося поступово, вбираючи в себе здобутки правової думки і практики державно-правового розвитку різних країн світу, починаючи з часів античності. Вже Аристотель вказує на таку специфічну ознаку полісу (держави), як самодостатність (автаркія). Висновки про єдність, необмеженість, неподільність вищої влади випливають з творів Оккама, Енія Сильвія та Марсилія Падуанського. Ніколо Макіавеллі вищим політичним інтересом проголосив „інтерес держави”, якому мають бути підпорядковані всі інші інтереси в суспільстві. Томас Гоббс створює модель всемогутньої держави, держави-Левіафана, яку він вважав „смертним божеством”.

Вперше вжив термін „суверенітет” французький філософ і юрист Жан Боден. Його вчення було викликане необхідністю подолання феодальної роздробленості європейських держав, усунення церковного повновладдя та гегемонії Священної Римської імперії. Верховна влада в державі в цю пору асоціюється перш за все з монархом, влада якого освячена Богом та який фактично є власником держави.

З часом поступово змінюється акцент в розумінні суверенітету – від теократичного відбувається перехід до світського. Відбувається також відокремлення здійснення влади від власності на неї. Верховна влада починає асоціюватися не з конкретною особою, а з абстрактним за своїм характером інститутом – державою. В роботі обґрунтовується, що саме на цій підставі слід говорити про суверенітет держави, оскільки раніше мова могла йти лише про суверенітет правителя.

Важливим етапом у розвитку теорії суверенітету є поява концепції народного суверенітету. ЇЇ поява була неминучою, оскільки після того, як подолали виправдання існування верховної влади в суспільстві виключно волею Божою, з’явилась необхідність у новій її легітимації. Нове джерело суверенної влади було знайдено у вигляді народу. В роботі досліджуються погляди Руссо, Савін’ї, Канта та інших прибічників теорії народного суверенітету.

Ще одним етапом розвитку концепції суверенітету є поява категорії „суверенітет нації”. Її розуміння ускладнюється існуванням багатьох теоретичних моделей нації: расово-антропологічної, етатистської, етнокультурної, етносоціальної тощо. В політико-правовому сенсі найбільше значення мають розуміння нації в етнічному та політичному аспектах. В цьому сенсі пропонується розрізняти такі поняття, як „суверенітет нації”, що характеризує повновладдя всього населення певної держави, та „національний суверенітет”, що стосується певної національності, яка здійснює право на самовизначення.

Підрозділ 1.2. „Поняття та ознаки суверенітету