LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теоретичні та практичні аспекти суверенітету народу, нації та держави

держави” присвячено розкриттю сутності та визначальних рис державного суверенітету як генетично первинного та головного серед інших форм суверенітету. Проаналізовано наукові підходи до визначення даного феномену. Суверенітет розглядається або як одна з невід’ємних ознак держави (Ж. Боден, Б.Л. Манеліс, Д. Тепс, В.М. Корельський та ін.), або як певний принцип суспільно-політичного життя (П.І. Новгородцев, Й.Д. Левін), або як специфічна властивість держави (Г. Еллінек, В.М. Лазарєв, О.Ф. Скакун).

Досить розповсюдженою в юридичній науці є думка про те, що держава вже з самого моменту свого виникнення є суверенною. Такий підхід є, на думку автора дослідження, результатом абсолютизації ідеї суверенітету, розгляду її у відриві від історичного контексту виникнення та розвитку держави.

З самого початку свого виникнення держава не мала виключної, переважної влади у суспільстві. Влада рабовласницької держави обмежувалась племінною та общинною організацією, владою рабовласника. Хоча держава санкціонує, підтверджує владу рабовласника, але вона не набуває внаслідок цього характеру влади, делегованої державою, а залишається владою, здійснюваною експлуататором самостійно і в своїх приватних інтересах. Феодальна держава обмежувалась владою Церкви, корпорацій та окремих феодалів. Отже, автор переконаний, що не можна розглядати суверенітет як невід’ємну ознаку держави, інакше доведеться визнати, що рабовласницька та феодальна держави взагалі не були державами в дійсному значенні цього слова. Суверенітет є не абсолютною, а історичною категорією. Він виникає в часи абсолютизму та зберігає своє значення для сучасної держави.

Ці міркування дозволяють зробити наступний висновок: державний суверенітет – це історично обумовлена політико-юридична властивість сучасної держави, що відображає її верховенство і рівень її самостійності у вирішенні внутрішніх питань та у взаємовідносинах з іншими державами і міжнародними організаціями (корпораціями). Під сучасною державою тут розуміється той тип держави, що утворився внаслідок Вестфальської угоди у XVII столітті та (з деякими модифікаціями) зберігається до наших часів.

Суверенітет держави має два аспекти свого прояву: внутрішній та зовнішній. Вони є нероздільними та розкриваються через такі ознаки: внутрішній бік – через верховенство, самостійність, повноту та єдність державної влади, зовнішній – через незалежність та рівноправність. Ці ознаки розкриваються в історичному та сучасному контекстах, з посиланням на міжнародні документи, рішення судових органів та законодавство України.

Підрозділ 1.3. „Фактори, що впливають на сучасне розуміння державного суверенітету” розкриває основні чинники, що зумовлюють трансформацію розуміння суверенітету держави в сучасних історичних умовах. До таких чинників віднесено:

- форму правління. Ідея суверенітету виникла в умовах монархічного правління. Такі ознаки монархії, як одноособовість, спадковість, безстроковість владарювання визначають і сприйняття державного суверенітету як влади абсолютної, нічим не обмеженої. Перехід до республіканської форми правління призводить до зміни природи суверенітету. В нових умовах державна влада не може розглядатися як абсолютна категорія, державний суверенітет має потребу спиратися на суверенітет народу як на своє джерело та легітимізуючий фактор.

- ступінь деконцентрації та децентралізації державної влади. Деконцентрація означає поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. Децентралізація означає, що поряд з державними органами з’являються органи місцевого самоврядування, які також певною мірою обмежують владарювання держави.

- форму державного устрою. З появою федеративних держав з’являється необхідність встановлення співвідношення між владою суб’єктів федерації та центром. В роботі проаналізовані три підходи до вирішення даного питання: 1) теорія розподіленого (подвійного) суверенітету; 2) теорія єдиного суверенітету федерації при збереженні державності її членів; 3) теорія єдиного суверенітету та єдиної державності у федерації.

- принцип верховенства права. Право, яке в своєму розвитку завжди спиралося на примусову силу держави, поступово перетворюється на чинник, що обмежує саму державну владу. Цьому сприяли ідеї конституціоналізму і правової держави. Завдяки таким ідеям право вже може розглядатися як первинне щодо держави.

- розвиток міжнародного права. Міжнародне право - це чинник, що впливає на державу ззовні та трансформує її політико-правовий статус у глобальному вимірі.

- утвердження міжнародних стандартів прав людини. Теорія і практика державного суверенітету виникла в умовах, коли основним джерелом прав людини вважалася воля держави. Але подальший розвиток правового статусу людини і громадянина спричинив необхідність перегляду суверенітету держави і в цій сфері. З’являється розуміння прав людини як природних, фундаментальних, безумовних, невідчужуваних, які не тільки існують незалежно від державної влади, але й вимагають від неї позитивного закріплення і захисту.

- глобалізаційні процеси у світі. Цей, останній, чинник, як такий, що найбільш суттєво впливає на розуміння суверенітету держави у сучасному світі, розглядається окремо у наступному підрозділі роботи.

Незважаючи на наведені чинники, автор переконаний, що державний суверенітет зберігає своє значення, але має розглядатися не як абсолютна величина, а саме як правова властивість держави, що обумовлює її здатність виконувати покладені на неї функції.


Підрозділ 1.4. „Перспективи суверенітету держави в умовах загальносвітових процесів глобалізації” розкриває основні підходи до розуміння феномену глобалізації, її зміст та основні фази, економічну та політичну складові, плюси і мінуси. З одного боку, політична глобалізація забезпечила і забезпечує поширення по всьому світу таких політичних цінностей, як поділ влади, парламентаризм, політичний плюралізм, багатопартійність, пошанування міжнародного права, пріоритет прав людини та багатьох інших. З іншого боку, багатьма вченими політична глобалізація розглядається не просто як розповсюдження названих вище загальноцівілізаційних цінностей, а як рух до зникнення будь-яких державних кордонів. Під впливом глобалізаційних гасел така властивість державної влади, як суверенітет, починає розглядатися як чинник, котрий гальмує розвиток цивілізації. Проголошуються ідеї регіональної федералізації та створення світового уряду, де не залишається місця для суверенітету окремих держав.

Глобалізація породжує нових суб’єктів правовідносин, які є більш потужними, ніж окрема держава.