LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теоретичні та практичні засади реабілітаційної діяльності виправно-виховних закладів в Україні (XIX - початок XX ст.)

віку в умовах дозвілля” (2001 р.), О. Караман „Соціально-педагогічні умови захисту дитинства в діяльності загальноосвітньої школи” (2002 р.), С. Коношенко „Особливості роботи вихователя в умовах реабілітаційного центру” (2002 р.).

Подальше прогнозування розвитку і вдосконалення реабілітаційно-педагогічної теорії та практики роботи з „важкими” дітьми неможливе без цілісного історичного дослідження специфіки діяльності виправно-виховних закладів минулих століть.

Отже, актуальність комплексного вивчення питань педагогічної реабілітації даної категорії дітей в історичній ретроспективі, необхідність урахування досвіду минулих років у розробці сучасної реабілітаційно-педагогічної теорії та практики, а також відсутність фундаментальних історико-педагогічних досліджень, які синтезовано відображали б еволюцію реабілітаційної роботи з „важкими” дітьми впродовж XIX-початку XX ст., й зумовили вибір теми „Теоретичні та практичні засади реабілітаційної діяльності виправно-виховних закладів в Україні (XIX-поч. XX ст.)”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри педагогіки Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка „Антропологічні засади формування особистості вчителя в системі неперервної педагогічної освіти” і є складовою досліджень кафедри загальної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди „Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх і вищих навчальних закладах” (РК № 1-20 0199 004104). Тема затверджена вченою радою Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (протокол № 6 від 29 грудня 2003 р.) й узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол № 1 від 27 січня 2004 р.).

Об’єктом дослідження є реабілітаційна діяльність виправно-виховних закладів в Україні XIX-початку XX ст.

Предмет дослідження – теорія та практика реабілітаційної діяльності виправно-виховних закладів в Україні XIX-початку XX ст.

Мета дослідження полягає в розкритті теоретико-практичних засад, науковому обґрунтуванні етапів, визначенні провідних тенденцій становлення і розвитку реабілітаційної діяльності виправно-виховних закладів в Україні протягом XIX-початку XX ст.

В основу дослідження покладено концепцію, яка включає три взаємопов’язаних концепти:

  • методологічний концепт відбиває системний підхід як загальнонауковий до розгляду взаємозалежності різних етапів становлення й розвитку теоретичних і практичних засад реабілітаційної діяльності виправно-виховних закладів в Україні у визначених хронологічних межах, зокрема: опікунський етап є відображенням піклування різних соціальних інституцій суспільства про „важких у виховному розумінні” дітей; лікувально-педагогічний етап вимагає поєднання зусиль педагогів і медичних працівників щодо подолання аберацій у поведінці та розвитку дітей; соціально-педагогічний етап репрезентує вплив комплексу умов соціуму на дитину, що дозволяє педагогам вчасно запобігати дії негативних факторів навколишнього середовища;

  • теоретичний концепт визначає систему вихідних концептуальних положень, категоріальний апарат, дефініції основних понять, що дозволяють адекватно розкрити теоретико-практичні засади, функціональні особливості, етапи і тенденції розвитку реабілітаційної діяльності вітчизняних виправно-виховних закладів в Україні XIX-початку XX ст.;

  • технологічний концепт передбачає творче використання прогресивних надбань реабілітаційно-педагогічної теорії та практики минулих століть у сучасних умовах під час викладання курсу „Реабілітаційна педагогіка”, у процесі визначення змісту професійної підготовки студентів вищих навчальних закладів та написання підручників і навчальних посібників, а також розробці навчально-методичних комплексів, проведенні лекційно-практичних занять та викладанні спецкурсів.

Відповідно до об’єкта, предмета, мети та концепції поставлені такі завдання дослідження:

  • Визначити „термінологічне поле” реабілітаційної діяльності виправно-виховних закладів в Україні XIX-початку XX ст.

  • Розкрити витоки ідеї педагогічної реабілітації в історії зарубіжної педагогічної думки.

  • Обґрунтувати теоретичні засади реабілітаційної діяльності виправно-виховних закладів в Україні XIX-початку XX ст.

  • Визначити етапи і провідні тенденції реабілітаційної діяльності виправно-виховних закладів в Україні досліджуваного періоду.

  • Проаналізувати законодавчі основи реабілітаційної діяльності світових і вітчизняних виправно-виховних закладів XIX-початку XX ст.

  • Узагальнити досвід реабілітаційної діяльності виправно-виховних закладів України в означений період.

  • Схарактеризувати напрями розвитку ідеї педагогічної реабілітації „важких” дітей у сучасних умовах реформування освіти України.

    Методологічні основи дослідження становили вихідні положення загального, загальнонаукового та конкретнонаукового рівнів:

    • на загальному (філософському) рівні стратегію наукового пошуку визначали діалектичний метод і теорія наукової творчості (зв’язок теорії з практикою, детермінізм та ізоморфізм педагогічних явищ і процесів, взаємодія об’єктивного й суб’єктивного в науковому пізнанні, взаємозумовленість і взаємозалежність причинно-наслідкових зв’язків, диференціація й інтеграція наукового знання, суперечність між сутністю і явищем, змістом і формою, об’єктивність в оцінюванні дійсності), філософські концепції наукового пізнання (представлені у працях з філософії освіти та виховання Л. Ваховського, Б. Гершунського, І. Зязюна, М. Култаєвої, В. Лутая, І. Прокопенка, Л. Сохань та ін., а також з методології педагогічної науки Р. Бойка, С. Вітвицької, С. Гончаренка, Т. Дмитренко, Г. Доброва, С. Єрмакова, С. Зіновьєва, І. Кобиляцького, О. Кочетова, Ф. Кузіна, З. Курлянд, Н. Кушнаренко, Л. Пономаренка, О. Рудницької, Ю. Цекова, В. Шейка та ін.);

    • на загальнонауковому рівні використовувалися принципи історизму, термінологічний, когнітивний, репрезентативності, а також системно-діяльнісний, системно-генетичний і структурно-функціональний підходи до вивчення предмету дослідження, розгляду його еволюції, розробки й уточнення змісту та обсягу дефініцій основних понять, установлення взаємозв’язку і субординації між ними, визначення їх місця в термінологічному апараті педагогічної теорії, конкретизації динаміки виправного виховання різних категорій „важких” дітей співвідносно з комплексним аспектом сфери реабілітаційно-педагогічної діяльності педагога (знайшло відображення у працях О. Безпалько, В. Бондаря, В. Виноградової-Бондаренко, В. Вугрича, В. Євко, М. Євтуха, І. Звєрєвої, А. Капської, Н. Максимової, С. Толстоухової та ін.);

    • на конкретнонауковому рівні передбачалося використання здобутків педагогічної науки, що слугували базою для вирішення обраної проблеми: вивчення наукових праць відомих учених, які застосовували


  •